ПОГЛЯДИ ■ №4, 2019-01-27

Вбивство голови Ґданська Павла Адамовича без сумнівів матиме політичні наслідки для Польщі. Поки що важко сказати, які саме, оскільки осмислення цього акту відбувається в передчутті досить брутальної і агресивної передвиборчої кампанії – тим часом саме від політиків, котрі агресію взяли собі за зброю, залежить те, які висновки будуть зроблені з трагедії. А яке значення вбивство матиме для українців Польщі?

Політичні вбивства протягом останніх ста років не були рідкістю, проте всі вони призводили до значних рухів історії. Найвідоміше політичне вбивство ХХ століття – вбивство австрійського ерцгерцога Франца Фердинанда в Сараєві сербським терористом Гаврилом Принципом – дало початок Першій світовій війні. Свій резонанс мали вбивства Роберта Кеннеді чи Мартіна Лютера Кінґа-молодшого, вони спричиняли до того, що суспільство опам’ятовувалося перед обличчям, можливо, більшої трагедії. Переосмислюючи кожне з таких убивств, суспільство однозначно вказувало: виною всьому – ненависть, збільшення рівня агресії, поділів між людьми.

Однак висновки з убивств робилися по-різному. Більш далекосяжними, такими, що перекладалися на дії задля майбутнього, вони були на культурному Заході. Сходу «пощастило» менше – українська історія знає безліч політичних убивств (Коновальця, Петлюри, Бандери чи доведені до мільйонів у сталінських репресіях вбивства політичних діячів), однак досі їх не осмислено як слід. Вбивство представниками релігійної меншості сікхів Індіри Ґанді, поза вироком, не призвело до стратегії мирного співіснування релігій на індійському субконтиненті, навпаки, брязкання зброєю і виливання агресії, особливо в останні роки, там продовжується. Убивство Бориса Немцова в Росії ще більше поділило «проєвропейських» та «пропутінських» росіян, до того ж слідство було проведено так, що в перші дні після вбивства було відомо значно більше, ніж під час суду. До суду дійшли лише цапи-відбувайли, а розслідування, замість вивчення справи, займалося затиранням зв’язків оскаржених із керівництвом Чечні. Сербський прем’єр Зоран Джинджич був убитий у 2003 році прихильниками Мілошевича, незадоволеними, що голова уряду видає винних у військових злочинах офіцерів Трибуналу в Гаазі. Проте і ця кривава подія не змусила сербів задуматися над своїм місцем в історії і у розв’язуванні югославських воєн, навпаки: зараз над Дунаєм і Савою проюгославські, шовіністські сербські настрої сильні як ніколи (навіть найбільш прихильна сербам Чорногорія в останні роки намагається віддалитися від Белграда).

Отже, є досить широкі можливості того, що Польща зробить із вбивством Павла Адамовича. Оптимістичний варіант – буде розроблена розлога державна стратегія боротьби із ненавистю і в польському суспільстві врешті усвідомлено і голосно буде сказано, що «невинні» коментарі в Інтернеті є шляхом до кровопролиття. Песимістичний – вбивство Адамовича просто розіграють політичні партії, з різних боків по-своєму його інтерпретуючи, щоб виграти найближчі троє виборів.

Найімовірніше, у Польщі не буде реалізований ані перший, ані другий варіант, а ми станемо свідками якогось їхнього міксу.

В останні дні польська поліція провела цілу «облаву на хейтерів», а Конституційний суд відхилив суперечливу поправку до закону про ІНП, що осуджує «український націоналізм». Правляча партія, найімовірніше, вирішила показати рішучі дії: проте чи з них виникне довготермінова стратегія, чи це радше дії на заспокоєння суспільних емоцій? Поки що виглядає на друге, оскільки до єдності Польщі далеко, а політична боротьба напередодні виборів лише розпалюється.

Для українців Польщі тут кілька новин. По-перше, що би там не було, а політичне вбивство поставило проблему ненависті на новий рівень. Нам уже не відповідатимуть із дотеперішньою легкістю, що антиукраїнська мова ворожнечі в Інтернеті є вигаданою проблемою.

 Водночас існує небезпека, що аргументація буде й такою: «ну це не тільки Ваша проблема, у нас усе суспільство страждає від цього». По-друге, є дуже велике питання, яким чином інтерпретуватимуть вбивство головні учасники польської політики. Звісно, про це не говоритимуть відкрито: проте є питання, чи вигляд крові змусив їх задуматися над широкою перспективою, чи усе ж ця кров стане просто черговим, дорожчим лотом аукціону (як це сталося з авіакатастрофою в Смоленську). Поки що важко на це питання відповісти, адже головні протагоністи політики поки що не показують, як саме ця трагедія на них вплинула. По-третє, США і кілька європейських країн створили нові інститути і проводять розслідування щодо ворожнечі в Інтернеті і ЗМІ, у цьому побачили реальну загрозу для національної безпеки. Польща тут обмежилася загальними деклараціями (хоча й дуже верескливими, однак порожніми). Є надія, що трагедія в Ґданську плесне холодної води в лице польської еліти – і врешті дасть подивитися по-новому на проблеми національної безпеки і на місце української національної меншини в цьому процесі, нарешті ставлячись до нас не як до загрози, а як до потенційної жертви. Чи це станеться – побачимо в найближчі передвиборчі місяці. Якщо ж, однак, поляризація в Польщі прогресуватиме далі – це дуже чорний прогноз для всього суспільства. Спіраль ненависті на черговому витку буде ще більшою і брутальнішою.

Поділитися: