ЛЕМКІВСЬКА СТОРІНКА ■ №52, 2018-12-30

Асиміляція – то процес, якого ся барз гнеска боїме, жиючи розшмарени на світі по акції «Вісла». Лекше нам жило ся в горах на своїй віковій землі, де кожен сусід – то свій та материньска мова од дитячих років росла з нашима людьми в каждий хижи та в каждим лемківским селі.

Єпископ Каєтан Солтик (1715 – 1778). Фото з вікіпедії

Але то ся не поверне і гнеска треба нам іщи векшой сили як малі наши прадідове, шоб втримати рідну культуру та віру. Длятого так вшитки боїме ся, колі молоди забивают рідну мову, а при тим забивают ціж дорогу до церкви. Хоц, на жаль, і не лем молоди.

Але мусиме ціж на тото посмотрити, што то є звичайний процес в житї каждой меншини, котра стала одтята од кореня і розшмарена – часто як ворог – медже іншом наційом. Асиміляція все била в світі народів, хоц нам здаєтся гнеска што лем нас то зло стрічає.Што веце, колі посмотриме глубше в історію цілого нашого народу асиміляція там била і сягала ціж той Лемковини сперед 1947 рока. Хцу вказати такий приклад, котрий, думам, ціж вказує, што чловек, колі піддає ся асиміляції, не находит вповні щастя в житю. Бо як має найти, колі одшмарят те все, што дарує материньска і нянова любов.

Наша руска шляхта, яка своїма коренями сягала київского боярства, барз легко асимілювала ся в Речипосполітой чи Росії, хоц знала про своє вікове походжиня та яку мала виняткову позицію в народі од початків Київской Руси.
На жаль, іх асиміляція била свідома за пінязі, посади, титули і позицію в житї Польщи чи Росії. Так стратилі зме в народі люди, яки повинни той народ провадити.


Нам, людям з Лемковини, ся здає, што тоти процеси билі далі од Карпат. На жаль, так не било. Наши предки в горах ціж малі можливіст познати тих, яки одишлі свідомо од нашого народу. Продали свою віру та мову. Єдним з них в ХVIII віку бив краківскій біскуп Каєтан Солтик. Вродив ся в 1715 році в стародавній боярскій — рускій родині Йосифа Солтика, каштеляна любельского та Констанції Джевєцкой. Молоди роки провів на дворі примаса Польскі Теофіля Анджея Потоцкого. При його попертю почав карєру духовну. В роках 1735-1738 студіював теологію на римским університеті Ла Сапєнза. Колі вернув до Польски, завдяки кардиналові краківскому Янові Александру Ліпскому та королю Аугусту ІІІ Веттіні, став краківским каноніком. В 1749 році, колі мав 34 роки, став біскупом Емаус в Кракові, а в 1756 році біскупом київским в Житомирі. Київ – то не била його мрія, хоц през сам київский титул бив польским сенатором. В тим часі перебивав на дворі короля Аугуста ІІІ Веттіна – саса та бив вельким ворогом князів Чарториских та пришлого короля Станіслава Аугуста Понятовского. Цілий час мріяв биті біскупом краківским, де била найвекша влада костельна і завдяки попертю маршалка Мнішха став ним в 1758 році. І так ціж почав мати владу над нашом Лемковином. Як біскуп краківски, одночас і сєвєрскі, провадив барз багате житя. Мав велький двір зо службом, свою капелю, яка грала концерти і театральни представліня, та військо, в яким служило 500 жовнірів. Часто перебивав в Варшаві на дворі Аугуста ІІІ. А ле вшитко ся змінило, колі вмер Аугуст ІІІ 1763 року. Біскуп думав, што королем стане син Аугуста ІІІ, але так ся не стало. При помочи Росії і цариці Катерини ІІ королем Речипосполітой став Станіслав Аугуст Понятовскі. Біскуп, боячи ся не втратити попертя політичного, вспер нового короля та особисто на коронації величав Понятовского. Підкресляв при тим, штоб король понад усе дбав про віру римо-католицку як найважливіжу і єдину правдиву в Речипосполітой. Сам особисто не любив інши віри, а найбарже тих,яки змінили свою віру. Хоц такий сам бив, як його цілий боярский руский рід, котрий одшмарив свою східну церкву в імя вигоди.

Але новий король Станіслав Понятовский не за барз полюбив біскупа та не вірив йому. Ображений біскуп Солтик виїхав і замешкав в своїй палаті в Кєльцах. Цариця Катерина почала штораз барже нашмаряти Польщи окупацію Росії, використуючи при тим церкву православну. Так само як то гнеска ся діє в Україні. Біскуп Солтик видів то та почав скликувати магнатів проти Росії, короля та амбасадора Росії в Польщи, князя Ніколая Репніна. Так біскуп Солтик повернув до політики як головний діяч проти короля і Росиї.

Король ся страшні образив на біскупа, а Репнін послав війско росийске на його землі та маєтки. І зараз так само Росія діє гнеска, лем же в Криму і на сході України.

Колі 1767 року біскуп Солтик в сеймі гостро заатакував Росію, што безправні вошла своїм війском на землі Речипосполітой, використуючи ціж церкву православну, амбасадор Репнін загрозив йому вязницьом. Дотримав того слова та увязнив біскупа та тих магнатів, котри його попералі.

Потім почалася Конфедерація барска, котра розбудила не лем антиросийскіст, але, на жаль, злу політику проти нас, вірних зо східньой церкви. Про те і ми ся дозналі і барз міцно досвідчилі на Лемковині, наприклад, в Ізбах.

По 5 роках біскупа Солтика росіяне звільнили. Він повернув в 1773 році до Варшави як символ спротиву проти Росії.

Але вшитки ся ним розчарувалі. Почав атакувати інших польских біскупів та польских діячів, што не боронили польского римо-католицкого костела в часі І розбйору, при тим нич не повідав о втратах для Польщи. Ніхто не міг його зрозуміти і він сам ціж не однашов ся в житї Речипосполітой, колі вишов по 5 роках на волю. Він о наших боярских коренях, хоц так хтів биті польским політиком, біскупом римо- католицким, то, однак, його поляки не розуміли. В нас гнеска є подібні.

Ти, які ся асимілюют, ніколі не є собою нігде в житї.

Біскуп Солтик виїхав, деяки повідают, што втюк з Варшави до Кракова, де заз почав володіти землями, на котрих ціж била Лемковина. В Кракові дєцезія била, однак, поділена медже Речипосполітом та Аустрійом та з того боку мав трудности. В Кжиштофорах купив резиденцію, заз почав багате житя, де билі балі, концерти, вельки гостини. Але од часу до часу мав дни, де нікого не приймував та нікого не хтів видіти. І такий настрій в нього ся повекшав.

Але по пару роках заз ся біскуп пробудив. Почав організувати коло себе багате, веселе житя, при тим бив іщи барже релігійний на зовні. Став ціж вшитких критикувати і сваритися з нима, навіт з ксєндзом Гугоном Коллонтайом. На початку лютого 1782 року краківска капітула написала лист до біскупа, штоб піддався лічиню, а як відмовит, то загорозила, што то лічиня буде примусове. Так почалася сварка медже біскупом а капітулом. Ніхто не хтів уступити. Біскуп наложив на капітулу краківску інтердикт та написав лист проти капітулі до короля і примаса. Змучений том довгом сварком, задумався виїхати до частини дєцезиї, яка належала до Аустрії. На те не хтіла допустити краківска капітула та 23 лютого 1782 року його увязнено в семінарії замковій на Вавелю. Його владу переняв брат короля Станіслава Понятовского, біскуп Міхал Єжи Понятовскі. В цілим Кракові почало ся замішаня. Єдни билі за біскупом, інши проти нього. Рада Нєустайонца та сейм почала бадати тоту справу. Король покликав спеціяльну комісію, котра, з єдной страни дала кару капітулі за увязненя силом, а з другой ствердила, што біскуп є хворий психічні та визначила кураторів з родини біскупа, яки мали ся ним опікувати та його пильнувати. Навіт до того втрутив ся папа римскій, котрий дав ціж нагану капітулі за увязненя біскупа.

Чи направду біскуп бив хворий – не знаме до кінця, але, напевно, бив юж невигідний вшитким, починаючи од короля, Росиї і костела римо-католицкого в Польщи, а кінчаючи на самій родині біскупа. До кінця свого житя юж ніколі не мав біскуп свободи. 30 липця 1788 року він гмер в Кельцах, а похоронено його в краківскій катедрі. В капліці свєнтокжиской є до гнеска його памятник.

Біскуп Каєтан Солтик є свідоцтвом для нас, што, колі чловек одшмарит своє походженя в імя карєри, пінязів, позиції – то і так не однайде в повні щастя в житї.

Колі будете мати змогу биті в Кракові в каплиці свєнтокжиской, подумайте о трагічній долі покійного біскупа та не судме його, лем вчийме наши наступни поколіня, што асиміляція є, штоправда, можливим вибором в нашим житї, але вона в жоден спосіб не помагат в здобитю щастя. Што веце, вона так направду будит терпіня, бо не є в силі заглушити през ціле житя сумліня з питаням: чом і за што я чужий став для рідной мови, віри і історії? На жаль, відповідь на те питаня ми не почуєме ту на землі.


Поділитися:

Категорії : Bez kategorii

Схожі статті

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*