■ ПОГЛЯДИ ■ Ігор ІСАЄВ, головний редактор порталу українців Польщі PROstir.pl
Посольство України в Польщі і його дипломати у своїх соцмережах закликали «не піддаватися на спроби провокації» у зв’язку з повідомленням порталу Onet.pl про спаплюження української могили на Пикуличах. «Ось так зараз виглядають могили українських військових на цвинтарі в селі Пикуличі під Перемишлем», — подає посольство фото очищеної могили авторства голови Перемиського відділу «Об’єднання українців у Польщі» Ігоря Горківа. Посольство закликає порівняти ці фото зі світлиною спаплюженої могили.
Можливо, певна дипломатична обережність не дозволила посольству України сказати прямо, що фото спаплюження — сфабриковане. Проте користувачі, читаючи таке повідомлення, швидко зробили висновок, що зображення на порталіOnet.pl – фотошоп. Таким чином світ почув делікатний натяк, що польські журналісти, а також «Наше слово» слідом за ними, фабрикують дійсність, і «провокує».
«Наше слово» було одним із перших видань, котре отримало вже актуальні фото з могили та поспілкувалося з автором цих світлин. Парадоксально: посольство, протиставляючи фотографію Ігоря Горківа інформації про спаплюження, взяло ту ж саму світлину, що й у інформації «НС», котра якраз підтверджувала факт осквернення.
Отже, якщо посольство хоче закликати не піддаватися на «провокації» ЗМІ — то дипломати знецінюють роботу журналістів. Якщо дипломати говорять не це — то що насправді вони хочуть донести?
На момент публікації посольством заклику і в нашої редакції, і в порталу Onet.pl, і в перемиських правоохоронців уже було підтвердження, що акт вандалізму мав місце: біля могили знаходилися залишки фарби. Якщо посольство, як твердить, знаходилося в постійному контакті з українською громадою Перемишля, найімовірніше, воно могло вже мати підтвердження хуліганського вчинку. У момент публікації матеріалу на порталі Onet.pl (вечір вівторка, 12 листопада) справа дійсно виглядала дуже підозрілою, проте в момент публікації посольством антипровокаційного заклику (середа, 13 листопада, після полудня) дані вже перевірялися і «твердішали».
Звідки, отже, спроба внесення сумніву до новини про паплюження могил?
Справа українських і польських могил по обидва боки кордону від 2014 року є питанням досить невралгічним. Особливо якщо йдеться про українські могили в Польщі — тут, при байдужості влади, радикальні середовища дозволяли собі щораз більше. Упродовж хвилі вандалізму у 2014—2016 роках, тестуючи межі сприйняття громадської думки, радикали опрацювали схему: паплюження могили — повідомлення в мас-медіа — прогнозовані реакції. Нищення «бандерівських» могил «польськими патріотами» стало досить пишнобарвною картинкою. Водночас, через низку невирішених питань і їхній політичний присмак акти вандалізму доводили до криз у відносинах Києва з Варшавою. Досить низьким коштом, що важливо.
Наприкінці жовтня в інтерв’ю телеканалові «Белсат» Альона Гетьманчук, новопризначена експертка консультативного комітету при президентах Польщі та України, оголосила, що «нинішня українська влада зосереджена на зближенні з Польщею і знятті з порядку денного проблем, що блокують діалог». Такою проблемою булаісторична політика, і могили, що стали її конкретним проявом.
— Я думаю, що є великий шанс вийти з історичного глухого кута, в якому ми опинилися за Порошенка, — наголошувала Гетьманчук, вказуючи на скасування мораторію на ексгумації в Україні. — Зеленський запропонував створити експертні групи по діалогу, спільний меморіал примирення на кордоні Польщі та України, а передусім йдеться про відновлення абсолютно легального пам’ятника на горі Монастир.
Отже, перезавантаження історичної політики з Польщею було одним з пріоритетів нової влади в Києві щодо західної сусідки. Взамін Україна попросила не так багато — відновити знищену таблицю цілком легального пам’ятника, встановленого у 2000 році РОПБіМ. Судячи з поведінки офіційної Варшави, проблеми найімовірніше виникли б і в цьому процесі, проте загалом столиці були б зацікавлені в тихому рішенні справ могил.
А тут — «цик!» — і одне фото з Пикуличів здатне перекинути догори ногами весь процес перезавантаження. Я дуже розумію (і щиро співчуваю) українським дипломатам у Варшаві, котрі намагалися знівелювати наслідки цього «цику». Я не маю сумнівів, що в реалізації історичного перезавантаження докладено чимало зусиль. Питання — чи варто продовжувати таку крихку політику, котру здатен змінити один «цик»? Хто винен, що від однієї фотографії можуть залежати українсько-польські відносини: журналісти, котрі її публікують, чи держави, котрі проігнорували певну проблему? Хто винен, що вартість фотографії стала настільки великою: той, хто фотографує реальність, чи той, хто витворив альтернативну дійсність на Інстаграмі та виграв вибори?
Вражена російською пропагандою Україна нерідко дрейфує в бік думки, що проблему краще замовчати, ніж вирішити. У цій картині світу журналісти, судді чи громадський сектор тільки перешкоджають, «провокуючи», засмічуючи президентський Інстаграм. Смію все ж твердити, що така позиція цілком закономірно довела до того, що нині одна могила здатна зробити значно більше, ніж ціле українське посольство.
