Степан Мігус ■ ІНТЕРВ’Ю ■ №20, 2019-05-19

Розмова з депутатом Сейму Республіки Польща ЯЦЕКОМ ПРОТАСОМ, кандидатом до Європарламенту від Європейської коаліції.

20 років Польща є членом НАТО, 15 – Європейського Союзу. На цей час припадає і ваша громадянська та політична активність. Ви починали кар’єру як депутат, голова міськради та староста в Лідзбарку-Вармінському, потім, від 2006 року, були маршалком Вармінсько-Мазурського воєводства, згодом були обрані до Сейму. Як ці роки минули для держави і для регіону Вармії та Мазур?

На початку цього періоду в країні була непроста ситуація. Наші громадяни хотіли потрапити до демократичного європейського та світового співтовариства. За підтримки майже всіх громадян ми припинили зв’язки з Радянським союзом, натомість почали співпрацювати із західними європейськими державами, налагоджувати всі можливі контакти – зокрема, з безпековими структурами, з НАТО. Наслідком цього стало зміцнення нашої безпеки, також це відкрило нам шлях до Європейського Союзу. Це був переломний момент, оскільки, по-перше, для нас стали доступними західні та світові ринки, що дало великий стимул нашій економіці. Також від того часу люди змогли вільно подорожувати. Окрім цього, ЄС надавав нам велику матеріальну допомогу. Це сотні мільярдів євро, які почали надходити і досі надходять до Польщі. Як приклад, можу навести те, що у нас іноді є проблеми із забезпеченням 15% власного вкладу від вартості інвестицій. Можете собі уявити, якими є розміри матеріальної допомоги від ЄС, враховуючи те, що ми платимо лише 15%, а Євросоюз – 85%. Тож особисто для мене, брати участь у цьому процесі – великий виклик. Я займався залученням грошей та інвестицій до нашого воєводства, коли був маршалком. Брав участь в переговорах щодо двох операційних інвестиційних програм для нашого регіону, загальна вартість яких – майже 5 мільйонів євро. Раніше центральна влада занедбала наш регіон, натомість сьогодні кожен, хто сюди приїжджає, бачить зміни.

Хочу ще повернутися до періоду перед вступом Польщі до ЄС. Євросоюз звертає велику увагу на те, як у країні ставляться до меншин, зокрема національних. Українська громада Вармії та Мазур, найчисельніша в цьому регіоні Польщі, висловила свою підтримку в справі приєднання країни до європейського співтовариства. Вам, певно, більше відомо, якою мірою факт підтримки української громади (озвученої, зокрема, на виїзних засіданнях парламентської Комісії національних меншин) вплинув на рішення країн європейської співдружності?

Якщо держава хоче увійти до ЄС, вона насамперед мусить мати гарні взаємини з меншинами, які проживають на її території. Підтримка української національної меншини всієї Польщі (й Вармії та Мазур особливо) була дуже важливою. Також як мешканець цього регіону я хочу сказати, що дуже пишаюся тим, що ми перебуваємо у гарних відносинах, плі-о-пліч вміємо боротися за інтереси нашої малої батьківщини та не шукаємо відмінностей між собою. Для нас важливі ті інтереси, що нас об’єднують; ми шануємо і плекаємо культуру, мову, звичаї кожного з нас. Для мене завжди був особливим Комплекс шкіл з українською мовою навчання у Ґурові-Ілавецькому, яким завідує маршалковське управління, та інші осередки, в яких навчаються українські діти та юнацтво. Комплекс шкіл у Ґурові-Ілавецькому – це не просто заклад, а й вагомий український культурний осередок на наших землях. Я завжди пишався українським ансамблем пісні й танцю «Думка», який представляв наш регіон у країні і за кордоном. Усе це й нині є сильною стороною нашого воєводства – як у Польщі, так і в Європі.

Я переконаний, що випадковостей не буває. Українці Вармії та Мазур зуміли знайти шлях до співпраці з більшістю, серед іншого – зі структурами місцевого самоврядування різних рівнів, які після реформ стали основною владою в регіоні. Чому, на вашу домку, це стало можливим саме на Вармії та Мазурах, а в інших регіонах – не дуже?

На це, я думаю, впливає чимало різнихфакторів. Усі ми, а радше – наші предки (бо сам я народився вже тут) звідкись на Вармію та Мазури приїхали. Мої батьки – з Віленщини, ваших предків вигнали у рамках акції «Вісла». Ця певним чином спільна доля мешканців регіону сприяла побудові спільноти, бо всі шанували одне одного й добре знали, що не є корінними мешканцями і господарями на цій території. Це  відчуття власної землі, що творилося десятиріччями, з покоління в покоління. Нині – це наша спільна територія, наше місце на землі, але ми знаємо, що так було не завжди. Ми виростили покоління, виховане у дусі толерантності та взаємної поваги, яке потім пішло працювати у структури місцевого самоврядування, у владу, почало керувати регіоном. Так, зокрема, виховали мої батьки й мене. Я дружив і дружу з багатьма місцевими українцями чи німцями, і для мене це абсолютно природньо. Безперечним досягненням було, до прикладу, створення Комісії національних та етнічних меншин при сеймику Вармінсько-Мазурського воєводства. Ми досі є єдиним воєводством у Польщі, яке створило таку комісію, а в інших регіонах національних і етнічних меншин також немало. Це – свідчення того, що для нас важливі всі мешканці, і ми вміємо творити спільноту.

Євросоюз звертає багато уваги на співпрацю між окремими регіонами держав. Балотуючись до Європарламенту, ви напевне маєте свій погляд на це співробітництво. Як у ваших планах виглядає співпраця Вармії і Мазур з різними регіонами Європи, і яка в ній роль національних меншин чи України?

Я дуже радію, що наш регіон майже два десятиріччя співпрацює з Рівненською областю. Це – один із наших найкращих партнерів. Працюючи на посаді маршалка воєводства, я заохочував багатьох працівників наших місцевих структур до співпраці зі структурами місцевого самоврядування України. Нині ця співпраця функціонує між багатьма районами, містами і ґмінами. Я завжди уявляв нас як друзів України, які б підтримували її вступ до європейського співтовариства, адже це – наш польський стратегічний інтерес. Якщо хтось цього не розуміє, він – слабкий політик. Після вступу України до ЄС ми будемо безпечніші та сильніші. Тому треба зробити все, аби допомогти українцям створити європейські й демократичні стандарти, без яких вони до Євросоюзу не ввійдуть. Співпраця між нашими регіонами має і таку мету – показати, які наші партнери вміють будувати стандарти, допомагати в їхньому запровадженні. Також це – підтримка наших українських партнерів у Стразбурзі, Брюсселі, Берліні та скрізь, де потрібно, аби переконати, що Україна також належить до європейського кола, що її треба нарешті відділити від Росії та від імперських зазіхань Путіна.

Україна 5 років обороняється від російського агресора. Чи ви не вважаєте, що країни європейської співдружності, у тому числі й Польща, роблять замало для протидії Путіну, який у разі подолання українського опору піде далі, вглиб Європи?

Мені здається, що Євросоюз чітко висловив свою позицію у цій справі, не визнаючи анексії Криму та окупації Донбасу. Європейське співтовариство також підтримує санкції, дуже болісні для Кремля. У ЄС практично призупинені контакти з російською владою, за винятком аутсайдера Вітора Орбана (прем’єр-міністра Угорщини  ред.) чи націоналістів деяких країн. Мирний шлях вирішення цього питання може бути затяжним, однак я переконаний, що він врешті-решт змусить Росію зупинитися і залишити українські кордони. Допомогти вирішити це питання могли би миротворчі сили ООН, але Росія, яка має там своїх прихильників, блокує цей спосіб припинення війни. Путін не наважиться піти далі. Він досягнув того, чого хотів – дестабілізував Україну, і тепер, втручаючись у її внутрішні справи, намагається перетягнути на свій бік. Якщо українці будуть об’єднані, вони цього не допустять.

Останні роки показали, що державній адміністрації Польщі не завжди по дорозі з національними меншинами. Зменшилося й ускладнилося фінансування, проте почастішали напади, зокрема й фізичні, на представників нацменшин чи іноземців. Як зупинити цю хвилю упереджень, які, щоправда, рідше можна помітити на Вармії та Мазурах?

Голова партії «Право і Справедливість» Ярослав Качинський і його уряд всюди шукають ворогів і будують на цьому свою політику. Мовляв, ми мусимо боронитися, бути єдиними і пильними, бо звідусіль вилазять загрози. На жаль, нині польський уряд має погані відносини із більшістю країн-сусідів. Замість того, аби шукати спільні цілі та ідеї, він шукає відмінності, через що вибухають міжнародні скандали. Нині ми практично не допомагаємо українському уряду. Раніше президент Броніслав Коморовський, прем’єр-міністр Дональд Туск, міністр Радослав Сікорський активно долучалися до допомоги Україні, зокрема, з наближення країни до Європейського Союзу. Ярослав Качинський та його уряд не зміняться, проте владу у країні змінити можна. Для цього є вибори – 26 травня до Європарламенту, а восени – до Сейму Польщі. Я вважаю, що ми повинні зробити все, аби відсторонити неефективний уряд від влади – тоді ми опинимось на правильному шляху.

Поділитися: