Олена ГуменюкІСТОРІЯ№7, 2018-02-18

Українська революція

На думку багатьох сучасних вітчизняних науковців, становлення незалежної української держави відбулося за IV Універсалом Центральної Ради 22 січня 1918 р. Всі подальші українські державні утворення, що виникли в ході національно-визвольних змагань, були «варіаціями» на тему національного будівництва. Навколо останнього твердження досі йдуть гарячі дискусії. А от які етапи пройшла Україна у 1917–1918 рр. та її лідери, щоб стати незалежними, варто розглянути детальніше.

Крок перший: «широка автономія»

Генеральний секретаріат Української Центральної Ради, 1917 р. Фото з Вікіпедії
Генеральний секретаріат Української Центральної Ради, 1917 р. Фото з Вікіпедії

Після Лютневої революції в Росії, на теренах колишньої імперії почали відроджуватись національні уряди, які взялися до розбудови власних державних проектів. Революційне піднесення охопило й українські землі. Повалення самодержавства відкрило широкі можливості для створення або активізації громадських організацій та політичних партій. У Києві, Полтаві, Харкові, Одесі, Чернігові й інших містах відбулися багатолюдні мітинги та демонстрації під синьо-жовтими прапорами і гаслами: «Автономію Україні!», «Хай живе федеративна республіка!», «Вільна Україна – у вільній Росії!», а також «Хай живе самостійна Україна!». Осередком згуртування громадських та політичних сил стала Українська Центральна Рада (УЦР), утворена 17 березня 1917 р. в Києві. Поступово вона перетворилася на всеукраїнський представницький орган, а згодом – парламент Української Народної Республіки.
До складу УЦР входили представники не тільки всіх верств і станів тодішнього українського суспільства, а також національних меншин. Останнє відігравало надзвичайно важливу роль, адже засвідчувало рівність та дотримання прав і переважаючого українського населення, і нацменшин. Це був по суті приклад дієвої демократії.
Що ж до політичного складу УЦР, то її основу становили ті, що в більшості своїй були прихильниками ідеї федеративної Росії, не царської, і в жодному випадку не більшовицької, а оновленої Росії, де Україна стане її повноправною автономною частиною. тут варто наголосити, що хоч більшість у тодішньому українському парламенті становили соціалісти різного «ґатунку» (революціонери, автономісти, федералісти), а соціалізм набув надзвичайної популярності не тільки на теренах колишньої Російської імперії, практично повсюди у Європі, все ж саме на долю соціалістів і випала нелегка місія побудови держави. Тепер багато хто звинувачує тодішню українську інтеліґенцію в недалекоглядності й численних прорахунках, забуваючи, що саме ця «соціалістична еліта» спромоглася створити і затвердити на міжнародному рівні незалежну державу.
А все починалось досить мирно і з надіями на «світле» та «дружнє» співжиття із сусідніми народами. Протягом весни і на початку літа 1917 р. вплив Центральної Ради на місцях зростає, до її складу обирають сотні депутатів з усіх українських земель. Крім того, іде праця щодо утворення армії. У травні 1917 р. засновано Військовий генеральний комітет, на чолі з С. Петлюрою. Завдання комітету – сформувати українську армію за узгодженням з російським генеральним штабом. М. Грушевський, В. Винниченко та інші українські лідери відкинули більш радикальний план головного самостійника М. Міхновського відносно формування боєздатних українських підрозділів, в основному у формі Вільного козацтва. Натомість головна тодішня військова доктрина передбачала створення щось на зразок загонів національної поліції, необхідних для охорони кордонів та дотримання порядку в державі, оскільки планувалось «мирне співіснування з усіма сусідніми народами». Наскільки реалістичним виявився такий погляд, покажуть події найближчих місяців.
А поки на хвилі національного піднесення, з одного боку, та безрезультативності переговорів щодо статусу українських земель з російським Тимчасовим урядом – з іншого, під час Другого Всеукраїнського військового з’їзду, Центральна Рада оголосила І Універсал 23 червня 1917 р. Головна його ідея полягала в наданні автономії Україні у складі Росії, передбачалося створення власних органів влади, законів і т.д. Якщо уважно прочитати положення універсалу, то стає очевидним, що 1917 р. розуміння автономії у складі федерації та сучасний погляд на це дуже сильно відрізняються. Насправді йшлося про т.зв. «широку автономію», по суті самостійне державне утворення з власною системою управління, органами влади, парламентом, законами, військом тощо. А об’єднання у складі майбутньої федерації плановано фактично на добровільних засадах з дотриманням усіх прав і свобод. Хіба такий устрій міг улаштувати «оновлену» Росію?

Крок другий: «зрада» чи «необхідний компроміс»
Національне будівництво наприкінці червня 1917 р. набирало обертів. УЦР 28 червня 1917 р. створила свій виконавчий орган – Генеральний секретаріат – перший український уряд. На нього покладено втілення в життя головного постулату І Універсалу «однині самі будемо творити наше життя». До його компетенції передавалися справи внутрішні, фінансові, продовольчі, земельні, міжнаціональні та інші в межах українських земель.
Такий хід подій абсолютно не улаштовував Тимчасового уряду, який спішно відправляє до Києва делеґацію. В ході переговорів з керманичами УЦР досягнуто компроміс у вигляді ІІ Універсалу 16 липня. Зміст його зводився до наступного: Тимчасовий уряд визнає право України на автономію, а УЦР та Генеральний секретаріат – органами державної влади. Зі свого боку, УЦР погоджувалась, що остаточна форма автономії України буде визначена на Всеросійських установчих зборах, для цього будуть підготовлені спеціальні закони. Найжорсткіші обмеження стосувались військового питання. Українська армія формуватиметься тільки за згодою Генерального штабу Росії.
Досі немає однозначної оцінки ІІ Універсалу. Сучасники тих подій по-різному реаґували на нього. Так, самостійники на чолі з М. Міхновським і з участю полку ім. П. Полуботка організували збройний виступ проти керівництва УЦР. Виступ у Києві не вдався, а в інших українських містах його не підтримали.
Разом з тим, УЦР і Генеральний секретаріат продовжували справу нацбудівництва. Влада останнього поширювалась на п’ять губерній: Київську, Волинську, Подільську, Полтавську, Чернігівську. А сам голова Центральної Ради – Михайло Грушевський охарактеризував ІІ Універсал як «компроміс …та продовження співпраці з Тимчасовим урядом на новому для України рівні». На новий рівень співпраці таки вийти не вдалось. У хід подій втрутилися більшовики.

Крок третій: створення республіки
Події в Москві та Петрограді – Жовтневий переворот, повалення Тимчасового уряду, формування Ради народних комісарів – несли більшовицьку загрозу для України. Це підштовхнуло Українську Центральну Раду до подальшого оформлення держави. В українських керманичів ще не сформувався кінцевий погляд на незалежну державу, проте визріло розуміння створення власної демократичної республіки, якій явно було не по дорозі з більшовиками.
Таким чином, 20 листопада 1917 р. УЦР ІІІ Універсалом утворила Українську Народну Республіку (УНР), зберігаючи формальний зв’язок з федеративною (не існуючою) Росією. Проголосивши УНР та взявши курс на побудову самостійної республіки, яка територіально охоплювала більшу частину сучасної України, її лідери також розпочали демократичні реформи. Зокрема, ґарантовано свободу слова, віросповідання, права всіх націй на території республіки, установлено 8-годинний робочий день, ліквідовувалася смертна кара і т.д.
Такі радикальні державницькі перетворення не улаштовували більшовиків, що відразу зажадали ліквідації УНР та входження її територій до складу більшовицької Росії. На що отримали рішучу відмову. і від грудня 1917 р. розпочалося військове протистояння УНР та більшовицької Росії.
З початком збройного конфлікту українське суспільство неоднозначно поставилось до нових державних утворень. Справа в тому, що більшовики, завдяки своїм зрозумілим народові гаслам «Земля – селянам!» та «Фабрики – робітникам!», стрімко набували популярності і сприймались всього лише як чергова політична сила, на широкій революційній арені. Ніхто не міг передбачити майбутнього «червоного терору». Так само у стані певної невизначеності перебували й деякі українські військові частини. Б. Мартос, генеральний секретар земельних справ, так охарактеризував тодішню ситуацію: «Наша біда в тому, що хоч вся Україна і все військо кричить „Слава Центральній Раді!”, проте, коли треба стати в оборону Центральної Ради, то цілі полки оголошують, що вони стоять збоку (нейтралітет) або ждуть до самої останньої хвилини». За таких умов часткової розгубленості та невизначеності розпочинався головний бій – за незалежність.

Крок четвертий: незалежність
На початку 1918 р. Центральна Рада почала схилятись до ідеї проголошення незалежності України. Така позиція була обумовлена, насамперед, пошуком загальнонаціонального елементу, який би міг підняти народ на боротьбу за свою державність. Як пізніше напише у спогадах В. Винниченко – голова Генерального секретаріату: «Наша мета була – відродження та розвинення нашої національності, пробудження в нашому народі своєї, національної гідності, почуття необхідності рідних форм свого розвитку». І саме для ефективної боротьби з більшовицькими військами та участі української делеґації на рівних правах у розробці мирного договору в Бересті, вирішено проголосити незалежність.
Питанню незалежності було присвячене спеціальне засідання Малої Ради, що розпочалось 22 січня і тривало, фактично без перерви, три дні. На обговорення винесли три проекти: Михайла Грушевського, Володимира Винниченка та Микити Шаповала, але врешті виробили спільну редакцію.
Документ містив чотири головні положення: проголошення самостійності Української Народної Республіки; доручення Раді Народних Міністрів укласти мир з Центральними державами; оголошення війни з більшовицькою Росією; декларування основ внутрішнього соціально-економічного будівництва й окреслення заходів для припинення війни з Центральними державами (Австро-Угорщина, Німецька та Османська імперії, Болгарське царство). Головним джерелом влади в країні виступає – український народ. Універсал став одним з найдемократичніших документів свого часу. Він засвідчив появу незалежної української держави, яку визнало міжнародне співтовариство.
Саме лідерам Центральної Ради вдалося реалізувати власний державницький проект. Чи сподівались вони на такий результат, оголошуючи автономію у червні 1917 р. Проте незалежна Українська Народна Республіка стала безповоротною точкою відліку для нашого національного будівництва новітньої доби. Далі підуть державотворчі «варіації» у вигляді Української Держави гетьмана П. Скоропадського, Директорії УНР та ЗУНР. ■

Поділитися:

Категорії : Історія, Україна

Схожі статті

16 зворушливих історій про Голодомор та ролик з живим свідком голоду

 УІНП/Наше слово ■ ГРОМАДСЬКІ ВІСТІ ■ №49, 2020-12-06 У рамках інформаційної кампанії до 87-х роковин Голодомору Український інститут національної пам’яті підготував нову книгу “Пам’ять...

Братовбивча мегаломанія. Як на Холмщині творять перемогу в польсько-українській війні 1918 року

Ігор Ісаєв ■ ПОГЛЯДИ ■ №47, 2020-11-22 Чотириметровий пам’ятник битві часів польсько-української війни 1918 року має з’явитися в наступному році в Довгобичеві на Грубешівщині....

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*