УКРАЇНА-ПОЛЬЩА ■ №7, 2019-02-17

У Польщі від кінця січня говорять про «записи Качинського», тобто переговори голови правлячої партії «ПіС» щодо будівництва на партійній землі двох хмародерів. Справа досить складна, проте в ній є кілька аспектів, важливих для українців у Польщі.

Загалом касетні скандали і таємні прослуховування підгризають польську владу не вперше. Наприкінці 2002 року після публікації запису корупційної пропозиції актора Лева Ривіна Адамові Міхніку почався скандал, що знищив уряд лівих демократів у Польщі. У червні 2014 року опубліковані записи неформальних розмов політиків у ресторані «Сова і друзі», що спричинили програш у виборах правлячої тоді «Громадянської платформи». У цих розмовах не було корупційних пропозицій, проте їхній тон і суб’єктивні коментарі про польську дійсність нерідко викликали етичну огиду.

А 29 січня одне з польських видань опублікувало стенограму переговорів Ярослава Качинського з австрійським інвестором-забудовником Геральдом Бірґфеллерном. Обоє, у присутності Ґжеґожа Томашевського, голови спілки-видавця однієї з урядових газет, обговорюють будівництво в центрі Варшави двох хмародерів вартістю понад мільярд злотих.

Номінально в переговорах бере участь спілка «Srebrna», котра пов’язана із правлячою партією. По факту переговори веде сам Качинський, котрий є депутатом парламенту. Записи показують, що Качинський досить добре знається на різних господарчо-юридичних оборудках, використовує їх для досягнення мети. А отже – перестає бути «простим самозреченим дідусем», яким себе намагається представити.

Записи надав сам австрійський бізнесмен після того, як не отримав грошей від Качинського і його оточення, хоч частину робіт виконав. До цього доходить те, що під час переговорів згадано, що непогано було б виділити для видавця однієї з проурядових газет кредит від приватизованого не так давно державою банку «Pekao».

Український урок для Польщі

Модель, котру багато років намагається опанувати «Право і справедливість», давно опанована в Україні. Наприкінці епохи Януковича вся Україна – від політичного і суспільного життя до малого і великого бізнесу – контролювалася групою трьох бізнесменів, Ахметова, Клюєва та Колеснікова, і власне самим оточенням Януковича, званим по-мафіозному «Сім’єю».

«Сім’ї» спочатку не було. Вона розтискала ліктями існуючих олігархів і стрімко зростала від 2010 року, відколи Янукович став президентом України. За лічені місяці «Сім’я» стала найпотужнішим олігархом, адже почала контролювати головні фінансові потоки держави. Дійшло до того, що через неповні чотири роки, коли почався Євромайдан, протестувальників тихо підтримували також бізнесмени з оточення Януковича – адже він «під’їдав» передусім їхні впливи і активи.

Рецепт впливу від українських олігархів – досить простий, він діє до сьогодні: мати власний бізнес, власні маcмедіа і власних політиків. Окремо це не діє: або ти так і залишишся «малою рибкою», або, коли зростатимеш, тебе відразу з’їдять більші. Янукович виграв за рахунок того, що мав найсильніший з-поміж усіх політичний вплив, а отже дуже швидко отримав бізнес і мас-медіа.

Загалом закон суворо забороняє поєднувати ці функції, і в Польщі, і в Україні. У Польщі проблема ніколи гостро не вийшла, адже тут не виникли потужні олігархічні клани, тому легше було контролювати ситуацію з допомогою судів. Попри це, оточення Качинського і він сам опинявся на лаві підозрюваних за здобуття маєтку спілки «Srebrna», проте до вироку не дійшло. Кожного разу справи закривалися з допомогою політичного натиску.

Україна, котра на початку 1990-х мала потужнішу економіку від Польщі, дуже швидко потрапила в пастку олігархічної моделі. І досі з цієї пастки не може вибратися – вистачить подивитися на цьогорічних кандидатів на посаду президентів. Єдиний ясний ключ, щоб описати українську президентську кампанію, це прорахунки олігархів, і аж ніяк не інтерес українського суспільства.

Російський урок для Польщі

Якщо від 1990-х Україна потрапила в пастку змагань кількох олігархічних кланів, то в Росії сталося ще гірше – переміг один клан. Путіна, звичайно, котрий – так само, як Качинський, – не показує статків назовні, хоча костюми і годинники має не найдешевші.

Путін мав бізнес-партнерів з мало кому відомого в 1990-ті роки дачного кооперативу «Озеро» на півночі Росії. Для більшості росіян ця назва, як і прізвища членів цього кооперативу, навіть сьогодні мало що говорить. Ці особи, поза самим Путіном, свідомо уникають публічності, однак їхні статки щоразу з’являються нагорі російського списку «Форбс». Ніхто не може оцінити маєтку Путіна, оскільки він схований за «Озером» і десятками офшорних посередників. Однак, коли потрібно, капітал «Озера» використовується для купівлі прямих політичних впливів у Росії і світі, щоб утримати Путіна та його оточення при владі. Таким чином, одна особа, завдяки політичному впливу, контрольованим медіа і величезному капіталу, вирішує: почати сьогодні війну в Україні чи завтра її завершити?

Українці у Польщі і «записи Качинського»

Про головні аспекти останнього скандалу із записами було відомо раніше: що «ПіС» намагається забудувати власну ділянку в центрі Варшави, що для певних змін на ділянці потрібне політичне рішення, що ця ділянка дісталася партії нечесним шляхом внаслідок дій у 1990-ті роки.

Плівки цінні тим, що на них ці речі своїм голосом підтверджує сам Качинський, котрий весь час намагався бути осторонь пов’язаних із фінансами партії справ. Для українців у Польщі в цій справі кілька висновків.

По-перше, лаштунки подібних переговорів утверджують жаль до польської держави з точки зору людей, котрі довгими роками судової дороги відсуджують маєток своїх пращурів до акції «Вісла». «ПіС»-у земля в центрі столиці і весь маєток дістався не через спадкоємні зв’язки, тільки завдяки непрозорим політичним оборудкам.

По-друге, концентрація політичних і фінансових впливів у руках однієї людини дуже небезпечна для українців Польщі і всіх меншин країни загалом. Пам’ятаймо, «ПіС» був у 2013 році однією з перших політичних сил, котра підтримала український Майдан, проте через кілька років присвоїла «кресову» логіку щодо України, оскільки партії це було вигідно з точки зору виборців. Подібна фінансово-політична залежність нищить цінності і принципи, які нівелюються на користь конкретних грошей і впливів.

По-третє, Польща стоїть перед небезпекою будування потужного олігархічного клану. Це вплине на кишеню кожного громадянина, а з точки зору державного бюджету – на фінансування проектів нацменшин, котрі ідуть «під ніж» одними з перших. Навіть не тому, що подібний клан може сягати по бюджетні кошти заради власної вигоди. Сучасну економіку стимулюють не великі підприємства, тільки великі інновації. Google, Amazon, Apple обігнали за капіталізацією всі найбільші фабрики світу, а тут капітал стає певною похідною від репутації. Якщо Польща опуститься до репутації олігархічної держави, сюди ніколи не інвестуватимуть інноваційні стартапи, а ті, що вже тут є, швидко переберуться в інші країни.

Варто пам’ятати, що в сьогоднішньому світі не може бути Гарварду в Зімбабве, скільки б у це не вклали грошей. Філіппіни не можуть створити «айфон», навіть якщо спрямовувати на це всі податки громадян протягом 20 років. А М’янма не запевнить рівноправ’я національних і релігійних меншин, навіть якщо дати на це всю світову фінансову допомогу.

Поділитися: