ЧИНОВНИЦЬКА зверхність

Петро Тима, голова Об”єднання українців у ПольщіПОГЛЯДИ2008-08-06

Після конфлікту навколо поховань жертв з Лішної і вояків УПА з Бірчі генеральний секретар РОПБіМ А. Пшевозник повністю обме-жив контакти з ОУП, а на наші звернення відповідав, що згідно з омовленостями між Україною та Польщею їхнім партнером є Міжвідомча комісія у справах жертв війни та політичних репресій. Родинам загиблих у Лішній цинічно натякали, що запитання можуть керувати до Посольства України. У випадку справи перепоховання упівців упалих у Бірчі, Анну Байляк прямо зводили або ж просто не давали жодної відповіді на її звернення. Щодо Терки, то ОУП намагалося головним чином урятувати дзвіницю, що залишилася як єдиний матеріальний доказ присутності там українців. На прохання сімей, виступили ми також з ініціативою увіковічення спалених українців у цьому селі.
У той же час із певними ініціативами виступила й українська держава, однак ні вона, ні РОПБіМ не мали бажання говорити з нами про нашу концепцію.

Варто також відзначити, що в минулому Міжвідомча комісія (основний партнер РОПБіМ) працювала за досить незрозумілою схемою, яка мабуть виникала з внутрішньої політичної ситуації в Україні. Там були фінансові, кадрові проблеми, водночас загублено факт, що варто брати до уваги думки і напрацювання ОУП. Зараз це змінюється. З минулого маємо також приклади, що чиновники з України й Польщі тотально нехтували нашими напрацюваннями.
Треба також битися і в наші груди, признатися, що деякі наші ініціатори увічнення пам’яті не дотримувалися, на жаль, узгоджень, діяли всупереч домовленостям і це використовувала РОПБіМ. Причому виразно було видно, що стандарти поведінки щодо нас значно завищені, ніж щодо порушень зі сторони кресових середовищ. Складається також враження, що А. Пшевозник
і очолювана ним структура несерйозна, хоче доказати, що це наша сторона прямує до конфлікту. Натомість правда така, що це А. Пшевозник у 90-х роках картою наших меншинних справ виразно розігрував свою гру в польсько-українських офіційних переговорах. Говорити зараз, що проблеми створюємо ми, що ОУП поводиться так, ніби перебуває на польсько-українській війні, це давати виразно доказ зверхнього підходу до нас і автора цих слів. За концепцію увічнення пам’яті відповідає РОПБіМ і ця установа повинна мати розроблену схему співробітництва, у тому числі з організаціями меншин. Від початку не було волі до діалогу у відносинах з нами, від 2000 р. РОПБіМ простіше домовлятися з українською державою, бо там вона має свої інтереси – польські меморіали, пам’ятники. Щойно тоді, коли ми представили проблему відносин представникам Ради Європи і доказали, що А. Пшевозник застосовує принцип заручництва, у деяких осіб з’явилося зрозуміння, що проблеми все-таки є.
Оцінка РОПБіМ ідеї пам’ятника українських жертв голодомору, який мав би станути у Варшаві, показує також, який підхід має Рада до неконтроверзних увіковічень пам’яті. А. Пшевозник твердить, що такий монумент непотрібний, бо зараз більш необхідним є вшановування польського минулого. Тут проявляються його справжні погляди, мовляв, “спочатку має бути наше, а потім можемо подумати про інших”. Є також багато прикладів, де видно, що А. Пшевозник використовує подвійні стандарти і нерідко порушує законодавство. Доказ – брак відповідей на запитання щодо юридично-документаційної основи деяких рішень РОПБіМ. Спротив місцевого населення завжди можна пом’якшувати за допомогою діалогу. Слова А. Пшевозника про безсенсовність спорудження пам’ятників проти волі місцевих жителів це – не менше і не більше, як втеча від проблеми. Основний закид, який можна поставити А. Пшевознику, це те, що він часто використовує нашу громаду як заручників у державних польсько-українських відносинах. А на це не повинно бути згоди наших лідерів.

“Наше слово” №32, 10 серпня 2008 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Погляди

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*