Григорій Сподарик ■ ГРОМАДА ■ №8, 2020-02-23

Усе ще не вистачає необхідних підручників для української меншини. У випадку нашої громади не спрацьовує розробка та видання їх у такий спосіб, як це роблять інші меншини.

Освітні питання обговорили на засіданні сеймової комісії нацменшин 11 лютого. Анна Міхаляк із Міністерства освіти зазначила, що в 2019 році за підтримки відомства видали по п’ять підручників для литовців і білорусів та по три – для німців і словаків. Їх підготували меншинні видавництва або, наприклад, учительські об’єднання на свої кошти, які потім відомство повертає. Як зауважила Анна Міхаляк, у випадку українців останнім часом не було зголошень. Тому відомство само доручило їх розробку Католицькому університету в Любліні. Підписаний договір передбачає, що в 2020–2022 роках будуть видані підручники для всіх рівнів навчання в ліцеї та технікумі. Разом із тим Анна Міхаляк повідомила, що підручник з української мови для початкової школи розробляє фонд «Просвіта». Проте кінцевий результат його праці досі не потрапив у відомство. Відомо також, що Федерація освітніх ініціатив зголосила для видання на 2020 рік допоміжну книжку, присвячену фразеології лемківської мови.

Голова Об’єднання українців у Польщі (ОУП) Петро Тима зауважив, що жоден підручник з української мови не з’явився з 2011 року, коли приватизували Видавництво шкільне та педагогічне. Ніколи також не видавалися підручники з історії та географії України. Водночас Міністерство освіти в офіційних зверненнях інформує, що, мовляв, українська меншина не зацікавлена такими освітніми матеріалами. Насправді українці постійно вказують, що у своєму середовищі не мають спеціалістів, які могли б опрацювати цікаві та якісні підручники. Треба також пам’ятати, що ними в основному мали б користуватися в пункті навчання діти різного віку та з різним рівнем володіння рідною мовою або її повним незнанням. Проблемою є також кошти, які повертають щойно після виконання завдання. Українська громада не має структури, яка б узяла на себе такий ризик. Щоб видати підручник, довелося б брати кредит. Міністерство не взяло до уваги й той факт, що українці через територіальне розпорошення не мають сильного осередку, як білоруси чи німці, у якому могли б зібратися спеціалісти, спроможні видати підручник. «Зараз відомство зосереджується на підручниках для технікуму й ліцею, а їх також бракує на рівні початкової школи, де учнів найбільше», – звертає увагу на чергову проблему Петро Тима.

Анна Міхаляк у контексті фінансових питань зауважила, що закони не дозволяють виплачувати задатки на розробку підручників. За її оцінками, система дотацій на таку ціль також не давала б спеціальних гарантій. У випадку незатвердження підручника дотацію слід було б повернути. Службовиця підкреслила також, що актуальну модель прийняли більшість меншин. У випадку українців надійною в її оцінці є співпраця з Католицьким університетом у Любліні: «Якщо вона виявиться ефективною, то, можливо, доручимо їм видання підручників для 4–8 класів початкової школи», – говорить Анна Міхаляк.

Як зазначалося під час засідання, остання реформа освіти не принесла нічого нового для учнів із нацменшин. Її позитивним результатом представник відомства Малгожата Красуска назвала те, що більше учнів залишається в системі вивчення своєї мови у 7 і 8 класах. Міняючи школу та йдучи до гімназії, вони часто потрапляли в середовище, де не вдавалося зібрати мінімум семиособову групу, потрібну для початку навчання.

Минулого року учнів – представників нацменшин загалом було трохи більше 88 тис. Найбільшу групу становлять німці – більше 60 тис. осіб, далі кашуби – 20 тис., майже 3 тис. білорусів і 2,9 тис. – українські учні. Лемківську вивчають 300 учнів.

Поділитися: