Ярослав Присташ ■ ГРОМАДА ■ 2009-06-25
{mosimage}
Коли буваю на реґіональних заходах, організованих ланками ОУП, то задумуюся над їхнім сенсом і рівнем. У Варшаві люди мають інші потреби, тут є значно більше пропозицій. Та після таких виїздів я збагнув суть – це єдине організоване свято на території реґіону, у якому проживають українці, це їхній фестиваль. Таке культурне дійство для них важливіше від сопотів та ватр, бо тут, на чужині, люди збираються сім’ями, щоб відчути гордість зі свого походження, своєї культури. І ніхто не тикатиме на них пальцями. Наскільки це важливе, я переконався після розмов і зустрічей на таких імпрезах.
Добре Місто
Не важко здогадатися, що відбувається в Доброму Місті 6 червня в парку. Між ліхтарями у двох місцях видно розтягнене над вулицею полотно з написом “V Зустрічі з українським фольклором”. У парку всі місця зайняті. Найбільше тут людей старшого покоління, адже спочатку буде фольклорно-естрадна частина. Поміняється публіка пізно увечері, коли молодь прийде послухати та забавитися при трохи іншій музиці. Михайло Зубальський – ініціатор “Зустрічей”, голова Доброміського гуртка та скарбник Ольшинського відділу ОУП, розповідає про місцеву громаду.
– Раніше тут було багато українців. Маємо церкву від 1958 р. Але всі пороз’їжджалися по світах і тепер до церкви приходить (тільки так можемо себе порахувати), здається, 110 родин з усієї ґміни. Гурток діє на всю ґміну, але в сусідній ґміні Свйонтки і в Мілакові можна відкрити гурток, бо є там потенціал. Є пункт навчання української мови та релігії, могло би бути 30 членів. І навколо Мілакова також є багато людей.
М. Зубальський хвалить співпрацю з бурґомістром, без чого важко уявити організацію “Зустрічей з українським фольклором”. З його інформації виникає, що в гуртку 42 члени, з чого більшість становлять старші особи, яким понад 70-80 років. Середній вік громади – вище 50, молоді є мало, дітей у пункті навчання тільки дев’ятеро. Є такі, що не признаються до українства. Питаю, скільки всіх українців. “Мінімум 1,5-2 тисячі. Це маленька ґміна, населення всього 17 тис., у самому містечку 11 тис.”, – отримую відповідь.
Місцеві люди хвалять рівень свята, з року в рік він щораз вищий. Так само й публіки все більше. Голова гуртка виявляє мені бюджет – 25 тис. зл. Окрім міністерства та місцевої влади, свою лепту вклали і приватні українські та польські спонсори Мечислав Пільгуй, Антін Лихоцький, дрібними сумами, напр., Володимир Федірко. За це М. Зубальський їх хвалить і вельми вдячний.
Організатори не бояться за майбутнє свята. Проблемою виявляється брак волонтерів для допомоги – молодь виїхала, а старим не під силу таке діло. На початку зголошувалося по 20-25 осіб, тепер є чотири. М. Зубальському допомагає син Нестор та племінник Мирослав. Всі згідно підтверджують, що організувати таку імпрезу важко, особливо коли на щодень працюють за професією. Незважаючи на те, що молодь утікає, голова гуртка оптимістично дивиться в майбутнє.
– Вважаю, що зміна поколінь не зашкодить громаді. Це на прикладі моєї сім’ї бачу. Таких людей трішки є, і я б так песимістично не дивився, – говорить. – Основні структури для функціонування громади є. Ми все зробили, щоб тут була церква, пункт навчання української мови, гурток ОУП, щоб продавалося “Наше слово”. І конечно має бути лідер, який потягне за собою громаду.
На “Зустрічах” виступали Костопільський інструментально-вокальний ансамбль (його запросив бурґомістр С. Тшасковський від імені Доброго Міста – партнера Костополя), Ансамбль пісні й танцю “Мрія” (Львів), Козацький ансамбль пісні й танцю “Запорожці” (у виїзді до Польщі посприяла Лідія Єгорова – голова Союзу поляків Запоріжжя), ансамблі бартошицької української школи “Лісова пісня”, “Веселушки”, “Сонечко”, рок гурти “Оратанія” (Львів), “Беркут”, “Irish”.
Ілава
Наступного дня, у неділю, Ілава виглядала порожньо. Чи то люди на моліннях, чи на обідах, не збагну. Щойно увечері місто оживилося – коли почалося “Післяобіддя з українською культурою”. Серед публіки – представники місцевої влади, українці з міста й околиць, поляки. Імпреза тут проводилася вже вчетверте. Організатори зверталися до влади вже раніше про допомогу. Щойно чотири роки тому місцевий дім культури радо їх прийняв. І тепер спільна ініціатива стала розвиватися. Навіть у місцевих мас- медіа почали рекламувати захід. Хоч реклами назовні не видно, то ішла інформація в радіостанції, реґіональній газеті “Кур’єр Ілавський”, а навіть у костелі священик оголошував для поляків про подію.
Мої розмови з публікою показують, що громада дуже потребує таких заходів. Вчитель Роман Холявка каже, що він задоволений та захоплений. Спостерігається вдячність, що хтось врешті помітив українське населення в околицях Ілави. Раніше українців тут не було видно. Щойно церква та “Післяобіддя” створили умови для виходу з ґето. Люди стали сміливіші, перестали боятися. Можна навіть час від часу почути українську мову. Причину такої поведінки українців Ілавщини слід шукати в минулому – вони ще досі пам’ятають про неприхильне ставлення польського населення. Цей страх ще залишився. Не всі хотіли, щоб записувати, навіть анонімно, розмову на диктофон.
Як оцінює голова ілавського гуртка Степан Герчак, громада викришується – старші помирають, молоді виїжджають у великі міста. Ілавська громада дуже мала, раніше в ґміні жило коло 700 українців, тепер тільки 200-300. У гуртку діє 30 членів – більшість пенсіонери. У селах залишилося дуже мало українців, багато переїхало до Ілави або й відійшли на той світ. Греко-католицька церква та оце свято дає громаді надію на більшу відкритість української громади, радість зі своєї культури – тоді люди почнуть повертатися до рідного.
І скажіть мені тепер, що такі заходи реґіонального значення не потрібні…
Учасники “Післяобіддя”: ансамбль пісні й танцю “Вітрогон” (учні білобірської школи), “Мрія” (Львів), хор “Потік” (Кошалін), “Запорожці” (Запоріжжя), “Оратанія” (Львів).
“Наше слово” №26, 28 червня 2009 року {moscomment}
