Ігор Ісаєв ■ ПОГЛЯДИ ■ №22, 2019-05-26

У середині травня активісти «Ґрінпіс» закрили фасади осідків головних польських партій, «Громадянська платформа» та «Право і справедливість», великими чорними плакатами з написом «Польща без вугілля – 2030». Громадські діячі, півсотні яких було затримано, підкреслюють, що це був протест проти відсутності чітких пропозицій польських партій стосовно захисту клімату. Цей, здавалося б, далекий від українців Польщі епізод дає можливість і нам як громаді подивитися ширше на наше майбутнє.

Ігор ІСАЄВ, головний редактор порталу українців Польщі PROstir.pl

Тімоті Снайдер у своїй неперевершеній нещодавно виданій книжці «Дорога до неволі», у якій описує трансформації Росії, Європи та Америки в бік тиранії, вказує, що нині протиборствують дві категорії політичного мислення – невідворотності та вічності. «Невідворотність обіцяє всім краще майбутнє, натомість вічність ставить один народ у центр історії мучеництва, котра циклічно повторюється», – пише він. Невідворотність представляє майбутнє як логічне і краще продовження сьогодення, а вічність постійно виробляє емоції, чим викликає штучні кризи, що їх розв’язують політики.

У Польщі політику невідворотності являє собою «Громадянська платформа», натомість вічності – «Право і справедливість». Їхній конфлікт, що сьогодні видається таким давнім, досить добре вписується в представлену Снайдером концепцію, проте в ній не йдеться про наш реальний світ чи реальні проблеми. Щоб насправді «вхопити» сьогоднішній світ, треба відійти від пропонованих нам з метою одурманення історій, міфів про вічність чи невідворотність, робить висновок Снайдер.

Акція активістів «Ґрінпіс» – це підтвердження цілої праці видатного американського історика. «Ґрінпіс» показує, що виборча баталія 2019 року між різними полюсами польської політичної сцени, хоч і може здаватися важливою, є надто мізерною у порівнянні з викликами сьогоднішнього світу. Затримані активісти ставлять запитання: чи в цій битві, котра не виходить поза межі виграшу (а може радше програшу, бо в Польщі вибори скоріше не виграють, а програють) виборів 2019/2020 років, насправді йдеться про наше майбутнє?

Викликами глобального світу сьогодні є зміни клімату, пов’язані із ними міграції й війни, захист демократії у світі від авторитарних Росії й Китаю (в останньому пункті можна умістити питання українців Польщі). Ці виклики мало вписуються в політичну баталію польської правлячої партії й опозиції, марно в їхніх пропозиціях шукати відповідей на подолання цих проблем.

Темою є й ми, українці Польщі. Марно шукати  в програмах головних польських партій пропозицій для нас окремо і для польського суспільства із його меншинами загалом. Тим часом в останні роки змінилося багато чого – попри нечисельність нашої громади, тема автохтонних українців Польщі стала важливим об’єктом російської пропаганди, як і тема української міграції до Польщі, котра збільшилася геометрично. Українці в Польщі стали однією з головних жертв російської політики «вічності», і без концептуально нового підходу польської держави до політики щодо меншин під загрозою виявиться вся безпека країни, а отже і східного кордону НАТО – тут не йдеться про нашу лояльність до польської держави, котру тільки маніпулятори можуть ставити під сумнів: нас просто можуть інструментально використати зовнішні сили.

У польському суспільстві, через контпродуктивний порядок денний головної сцени польської політики (що обмежується питаннями – як нам виграти вибори? як нам виборів не програти?), меншає віра в потребу і можливість позитивних змін, зокрема у важливих для українців Польщі ділянках. Поза нечисельними пропозиціями і виступами, типу акції «Ґрінпісу», немає віри в концепції і вимоги щодо майбутнього. 2030-й рік, котрий з’явився на плакатах, здається безмежно далеким для політичного дискурсу, хоча до нього менше 11 років, тобто дві з половиною каденції.

Фото з facebook.com/pg/greenpeacepl

Польська політика зависла в тематичному статусі-кво і вічному політичному піарі. Добрим підтвердженням цього з нашого подвір’я є те, скільки з’являється коментарів про УПА і Бандеру під «українськими новинами» в польських ЗМІ, у порівнянні з тим, скільки людей приходить на наші заходи, конференції, презентації рапортів. Це не тільки притаманна українцям Польщі проблема – це виклик усієї світової демократії і «фейковості» певних дискусій.

Як показує досвід східної України, саме в цей момент може статися, на превеликий жах і невіру оточення, те, що хтось прийде і мовчки поправить усе до невпізнання. Змінить реальність, поки більшість задивляється в фейк, і то найбільш неприйнятним для більшості чином.

Політичні маргінали від «русского міра» у східній і південній Україні були мало знаними поза своїми середовищами, проте від Помаранчевої революції і моменту катастрофи 2014-го вони виховувалися російськими спецслужбами для виконання ролі маріонеток Кремля. Контекстом для всього, що відбувалося, стала не дискусія тодішньої української політики – за чи проти Януковича, за чи проти Європи, за чи проти української мови – контекстом стало те, що сталося на другий день входу російських окупаційних військ у Крим. Протягом кількох тижнів від того моменту більшість вірила у невідворотність, у те, що все знову повернеться на свої місця. Донецькі біженці влітку 2014-го не брали з собою зимових речей, бо вірили, що через кілька днів бої закінчаться і вони повернуться додому.

Це суперечило здоровій логіці, бо була наївна віра в невідворотність і в те, що майбутнє є кращим продовженням сьогодення. Тим часом не було бази, щоб дати відповіді на справді актуальні проблеми у зв’язку з експансією Росії. Так само, як і в Польщі тепер немає майже бачення майбутнього, реальних проблем хоча б 2030 року.

«Стати свідком знищення світу – означає побачити його вперше. Брати участь у створенні світу – значить побачити його вдруге. Вивчаючи чесноти, котрі нам відкриває історія, ми стаємо архітекторами відновлення, котре ніхто не передбачив», – закінчує свою книгу Снайдер.

Поділитися:

Схожі статті

Ностальгія за «Остом» як за «Кресами»: як Німеччина застосовує до Варшави її ж зброю

Ігор Ісаєв ■ ПОГЛЯДИ ■ №50, 2019-12-15 На цвинтарі силезького Битома 17 листопада встановлено пам’ятник німецьким добровольцям, котрі у Першу світову війну тероризували місцевих...

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*