«Черкаси»: патріотичне кіно без пафосу

Олексій Комаровський ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №12, 2020-03-22

«Черкаси» – українська воєнно-морська драма. Режисер: Тимур Ященко. Сценарій: Тимур Ященко, Роберт Квільман. У головних ролях: Євген Ламах, Дмитро Сова, Роман Семисал. Тривалість: 94 хв. Прем’єра в Україні: 27 лютого 2020. Виробники: ТОВ «МКК фільм сервіс» (Україна) та «Inter Media LLC» (Польща). Стрічка створена за підтримки Держкіно України.

За основу сюжету першої в історії вітчизняного кінематографу картини на тему військово-морських сил (ВМС) взяті реальні події березня 2014 року. Саме тоді відбувалася спецоперація збройних сил Російської Федерації по анексії півострову Крим, а українські кораблі ВМС пробивалися на материкову частину країни, до Одеси. Тральщик «Черкаси» чинив опір російським окупаційним військам в бухті Донузлав і три тижні відмовлявся спускати державний прапор. Головний герой фільму, командир корабля Юрій, має реальний прототип – це український військовий моряк, капітан II рангу ВМС України Юрій Федина.

На початку фільм викликає багато запитань і здивувань: якісь прості, звичайнісінькі люди, та й армія незрозуміло яка – з дідівщиною, безладом, картами, нецензурною лайкою, нічними гульками. Форма висвітлення побуту в армії незвично грубувата, але режисерський задум ясний: показати те, що було напередодні війни, без прикрас. Не забуваймо, що навіть через майже 25 років після здобуття незалежності Україною її збройні сили до початку війни підійшли в розібраному, деморалізованому стані, наскрізь пронизані «совковістю» та дідівщиною.

Мишко, один із головних героїв, який потрапляє до армії напередодні кримських подій, не має в собі нічого героїчного, більше того, викликає навіть відразу і огиду своїм способом життя. Образ збірний, таких «пропащих», на жаль, часто можна зустріти в житті. Але потім, в екстремальних обставинах, він бере в руки зброю та відважно чинить опір агресору – і героєм стає вже у підсумку, за результатами своїх вчинків.

Картину сприйняли по-різному. Переважно публіку вразила стрічка, люди плакали у фіналі, але були й відгуки, що вона є нещирою і навіть антиукраїнською. Проте складно віднайти у ній те, чого ми не бачимо у повсякденному житті. Люди, особливо на Чернігівщині, звідки родом персонажі Мишко та Лев (у виконанні молодих українських акторів Євгена Ламаха та Дмитра Сови відповідно), розмовляють суржиком. Такими є справжні українські реалії: північно-східна Київщина, Чернігівщина, частина Сумщини – це найбільший територіальний осередок, де суміш української мови з русизмами є звичним явищем. В картині багато п’ють та лаються нецензурною лайкою, що теж є режисерським задумом показати армійське життя «без прикрас». Наскільки якісно це вдалося реалізувати – залишимо питання для критиків, сам же задум, як режисерську спробу показати реальність, можна зарахувати зі знаком «плюс».

Важливим моментом у фільмі є прийняття екіпажом загалом, і кожним матросом окремо, рішення – залишатися вірним українському командуванню чи переходити на бік іншої країни (на той момент Російську Федерацію ще й ворогом офіційно ніхто не називав). Стрічка дозволяє згадати, що на момент початку війни в українців присутнє було все: і розгубленість, і спантеличення, і несміливість, і вагання. Власне, щоб взяти в руки автомати і почати стріляти по «зелених чоловічках», всі кіногерої проживають цілу гаму почуттів. Вагання, сумніви, відчай – такі емоції наскрізною ниткою проходять у сценарній лінії поведінці матросів. В результаті все ж вчинок – перехід на бік іншої країни – характеризується як зрада.

Як розповів в коментарі кореспонденту «Нашого слова» актор Роман Семисал, що грає командира корабля, у фільмі цей момент подали дещо м’якше. В реальності прототип його героя дуже категорично відреагував на тих, хто перейшов на бік Росії – як на відвертих зрадників. За словами Романа, коли він приймав рішення щодо зйомок, його особисто «підкупив» сюжет – це мав бути фільм про звичайних людей, а не апріорі героїв. «Для мене було важливо, щоб це була не банальна пропаганда, а правдиве висвітлення подій, того моменту, коли за лічені хвилини чи секунди потрібно було приймати доленосні в своєму житті рішення», – каже актор.

Стрічка з’явилася завдяки тісній співпраці творчих та технічних фахівців та кіно-структур двох країн – України та Польщі. Співавтором сценарію з головним режисером картини Тимуром Ященком став польський фахівець Роберт Квільман, та й сам режисер є вихованцем Державної вищої школи кіно, телебачення і театру імені Леона Шиллера. Тож картину можна сміливо називати поєднанням кінематографу двох сусідніх країн.

Поділитися:

Категорії : Рецензії та огляди

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*