Чергове припинення вогню на Донбасі – з порушеннями

 Петро Андрусечко ■ УКРАЇНА ■ №32, 2020-08-09

У понеділок 27 липня о 0.01 за київським часом на сході України набрав чинності черговий режим припинення вогню. За перші шість днів ОБСЄ зафіксувала 225 порушень. Однак уздовж лінії розмежування на той момент було значно спокійніше. Не фіксували ані поранень, ані загибелі українських солдат. Невідомо тільки, як довго триватиме припинення вогню. Адже раніше всі перемир’я – а їх було понад 20 – виявлялися тимчасовими, оскільки завершувались обстрілами.

виявлялися тимчасовими, оскільки завершувались обстрілами.

В очікуванні тиші

Золоте-4* у Луганській області – одна з гарячих точок на лінії розмежування, яка розтягнулась на 420 км. Восени минулого року неподалік цієї місцевості з ініціативи Володимира Зеленського відбулося розведення військ. Частина патріотичних кіл сприйняла це як зраду, до Золотого навіть приїхали члени Національного корпусу, аби захищати місцевість, якщо українські війська відступатимуть.

*Місто Золоте, яке знаходиться на лінії розмежування на Луганщині, поділене на кілька районів-селищ – усього їх 5. Золоте-5 зараз контролюють бойовики, решту – українські військові. Найближче до лінії зіткнення з підконтрольного боку – Золоте-4.

Розведення сил відбулося, проте демілітаризації підлягав фактично невеликий відрізок фронту недалеко Золотого-4. Українські солдати відійшли на 300 метрів, бойовики – на 700. Це практично не вплинуло на зменшення інтенсивності обстрілів навколо населеного пункту.

У суботу – за півтори доби до припинення вогню – за кілька кілометрів від Золотого-4 видно дим. Ще в готелі у Сєвєродонецьку спостерігачі ОБСЄ говорять про ранковий обстріл.

– Вчора ввечері сильно стріляли і сьогодні вранці. Якщо ввечері стріляють, обов’язково будуть і зранку, – пояснює жінка на ім’я Ліда перед магазином у центрі Золотого-4.

– Десять днів тому було страшно. Було добре чути, як між листям на деревах свистіли кулі – розповідає ще одна старша жінка.

Звіддаля чути глухі вибухи. Ймовірно, це 120-міліметрові міномети, використання яких заборонили ще у 2015 році.

– Ми сподіваємося, що буде спокійніше, – додає Ліда.

Її голос звучить не надто обнадійливо; зрештою, на питання, як довго тривала «тиша» після попередніх припинень вогню, вона відповіла: «ніколи».

Місцева активістка Марина Данилкіна, яка публічно виступає проти відходу українських військ, також говорить про те, що навколо Золотого стріляють щодня. Вона побоюється, що такі заходи можуть використати бойовики, щоб взяти місцевість під контроль.

Наче на підтвердження її слів, мінометні постріли чути дедалі сильніше. Ми сидимо перед закритим будинком культури у центрі Золотого. Розмову перериває канонада зі стрілецької зброї, потім – серія вибухів автоматичних та протитанкових гранатометів. Чути також характерний свист куль від автоматичної зброї. Це знак того, що стріляють усе ближче і ближче. Ми переходимо за будинок.

– Краще йдіть уже. Я знаю, куди краще бігти, – за хвилину каже Марина.

Ми виїжджаємо і біля сусіднього пагорба, де раніше знаходився пункт спостереження ОБСЄ, бачимо позиційний бій «у прямому ефірі». Це триває кількадесят хвилин. Виразно чути постріли та вибухи, у кількох місцях з’являється дим. У певний момент у повітрі можна побачити чорний вибух, одна з ракет не досягла цілі. Сюрреалістичне видовище у війні, що триває з 2014 року. Але внизу, серед зарослих курганів, у розкиданих будинках живуть понад 500 людей. Годину тому перед магазином ходили діти.

Перехід на протилежний бік

Розведення військ поблизу Золотого дасть можливість відкрити контрольний пункт в’їзду/виїзду для перетину лінії розмежування (КПВВ). З українського боку ще кілька років тому збудували відповідну інфраструктуру. Проте щоб відкрити перехід, потрібні гарантії безпеки, а також згода з боку російських бойовиків.

– КПВВ дуже потрібний, там (на непідконтрольній території – ред.) також живуть наші громадяни, – говорить керівник військово-цивільної адміністрації Золотого Олексій Бабченко.

У деяких прикордонних селах від 2014 року не було виборного (такого, який визначається голосуванням – ред.) органу влади. Тут організована військово-цивільна адміністрація, яку очолюють делеговані офіцери. Місцеві вибори мають відбутися в Україні у жовтні. Чи пройдуть вони у прикордонних селах – поки що не вирішили.

Наразі в Луганській області є лише одна – піша – переправа через лінію розмежування у Станиці Луганській. Для порівняння, у Донецькій області є чотири таких КПВВ, й усі їх можна перетнути також на авто.

На відміну від Станиці, КПВВ у Золотому буде розрахований і на автомобільний рух. Місцеві жителі сподіваються, що перехід відкриють до осені, а також – що це вплине на зменшення кількості обстрілів у цьому районі.

У Станиці Луганській у рамах розведення військ рік тому українські сили відійшли з районів біля переправи. Після цього там збудували новий фрагмент мосту, через який можна пройти у так звану «Луганську народну республіку». Старий міст був пошкоджений під час бойових дій, люди були змушені користуватися імпровізованою дерев’яною переправою.

Багато мешканців окупованої бойовиками частини Луганської області їдуть на підконтрольну сторону, щоб отримати пенсії, зустрітися з родичами або зробити покупки. Рух через цей перехід до карантину був дуже активним. Зараз стало важче, адже люди, які прибувають на підконтрольну українській владі територію, мають пройти 14-денний карантин. Це суворо обмежило комерційну діяльність тих, хто заробляв на життя переправою товарів через КПВВ. Тепер вони можуть ходити через лінію розмежування двічі на місяць. За одну «ходку» заробляють до 1500 гривень (близько 220 злотих).

– Далі йдете самі, – каже український солдат, який супроводжував нас до останнього поста по дорозі до мосту. Нам потрібно пройти понад кілометр відремонтованим шляхом. На узбіччі дороги кожні кілька десятків метрів стоять лавки. До мосту можна під’їхати електрокаром – ця послуга платна (безкоштовно вони возять людей похилого віку, вагітних, людей із інвалідністю, дітей до 3 років). На тротуарі також стоять лави, однак позаду них висять червоні таблички з попереджувальним написом «Увага, міни!».

На східному кінці нової ділянки мосту стоять двоє бойовиків у формі та без зброї. Кажуть, що вони – спостерігачі. Відповідати на запитання не хочуть, викликають через рацію «старшого».

– Чому ти на цій стороні? Це проти Мінських угод, – каже один із українських волонтерів гуманітарної організації «Восток SOS».

– Це територія «Луганської республіки», – заявляє «старший» бойовик.

Однак, згідно з Мінськими домовленостями, лінія розмежування проходить уздовж річки, тому бойовики повинні стояти за кілька сотень метрів.

Живучи на лінії вогню

У перший день припинення вогню подружжя з Мар’їнки у Донецькій області вирішило скористатись тишею та прибрати свій клаптик землі біля дому. Мар’їнка насправді прилягає до Донецька, а їхній будинок розташований на лінії розмежування – тобто й вогню.

– Спершу я почув свист, а через деякий час – вибух, – розповів нам наступного дня у Мар’їнці чоловік, показавши перев’язану руку.

Ймовірно, вистрілили з підствольного гранатомета. На щастя, чоловік отримав легке поранення, але осколок застряг у руці недалеко від нерва. Пізніше лікарям доведеться вирішувати, що робити з ним далі. Поруч із чоловіком – його дружина, яка була з ним у полі. Від початку війни її ранили двічі, у нозі застряг осколок.

З іншого боку від Донецька знаходиться Опитне: звідси видно зруйнований термінал аеропорту, за який велися запеклі бої від травня 2014 року по січень 2015 року. Під час них Опитне практично повністю знищили, не вцілів жоден будинок. Село досі знаходиться у зоні бойових дій, там мешкають 39 людей переважно похилого віку. Шість років вони живуть без електроенергії. Сонячні батареї та невеликі генератори, які надають гуманітарні організації, дозволяють підключати радіо та заряджати телефони, але користуватися, наприклад, холодильниками, вже неможливо.

Єдину безпечну дорогу до цієї місцевості нещодавно закрили для автомобілів, оскільки на трасі знайшли 2 протитанкові міни –  хоча раніше сапери очистили шлях від вибухівки. Жителі їздять на велосипедах та йдуть приблизно 7 км пішки до сусіднього міста Авдіївка. Тому для них припинення вогню означає надію бодай на підключення до електроенергії.

Утім, ніхто не вірить у тривалий режим тиші – ані мешканці прикордонної зони, ані військові. Останні, на відміну від так званих «диванних експертів» з Києва та інших міст, зберігають спокій. Вони не говорять про зраду і запевняють, що готові реагувати у разі нападу бойовиків.

У війні на сході України, яка триває від 2014 року, загинули понад 14 000 людей.

***

Петро Андрусечко, Київ – Луганська область

Фото автора статті

Поділитися:

Категорії : Події, Україна

Схожі статті

Польські ліві закликають державу підготуватися до конфлікту в Криму

Грийгорій Сподарик ■ УКРАЇНА-ПОЛЬЩА ■ №31, 2020-08-02 Росія незабаром може знов атакувати Україну через нестачу питної води в Криму. Польські парламентарії хочуть, щоби президент Анджей...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*