Кася Комар-Мацинська ■ ІНТЕРВ’Ю ■ №45, 2019-11-10

Про новий диск «Крайки» з Перемишля розповідає керівниця гурту Тетяна Наконечна

Які в тебе відчуття напередодні випуску нового, третього альбому гурту «Крайка»?

Тетяна Наконечна: Передусім – це хвилювання. Тут справа не в самому альбомі, бо він уже записаний, я знаю, який там матеріал і задоволена з нього. Подобається мені також обкладинка. Але я трохи переживаю перед прем’єрним концертом 9 листопада у Народному домі в Перемишлі. Нам зараз складно готуватися до виступів, бо з учасників «Крайки» в Перемишлі вже нікого немає. Їх майже неможливо зібрати на репетицію – ці люди їдуть навіть не з Варшави чи Кракова, а з Англії чи Німеччини. Тому готуватися будемо вже перед самим концертом. Звичайно, я сподіваюся, що все буде добре, але хвилювання є.

Який матеріал увійшов до нового альбому «Крайки»?

Це пісні з території Надсяння, Бойківщини та Лемківщини. Ми ознайомилися з ними під час експедицій, відкопали в родинних архівах, а також використали матеріал, зібраний відомим польським етнографом Оскаром Кольбергом. Він неодноразово об’їздив Надсяння, Лемківщину та регіон Перемишля, тому прислужився і нашій спадщині.

На перший погляд, третій диск схожий на другий («Крайка вдома»). Але різниця полягає в тому, що я дала більше свободи і капелі, і співакам – вони виконували пісні так, як їм подобається. У попередньому альбомі ми намагалися відтворити стиль і манери кожного регіону; цього разу не було якихось чітких рамок. Тому капела додавала характерні для народної музики інших регіонів Європи фрази там, де відчувала, що це доречно. Це – тоненькі натяки, але вони відчуваються.

Тобто виконавці могли віддатися музиці?

Саме так. Наприклад, у нас є пісня зі збірок Кольберга, яка походить зі східної Лемківщини. Ми грали її на репетиціях – і раптом в котрогось із музикантів виникла ідея додати туди скандинавський мотив. Таким чином у лемківській пісні «Червона ружа» можна відчути настрій народної Скандинавії. Так само зі співаками – в більшості випадків, там, де співають без інструментального супроводу, я дозволила добирати гармонію так, як їм подобалося. І вони собі експериментували, співали на чотири, іноді на п’ять голосів, хоча ми знаємо, що в наших регіонах співали на два голоси. Для них це звучало добре, тому я їм не заважала. Я їм взагалі мало заважаю (сміється).

Скільки тривала робота над диском?

Частину матеріалу ми записали тоді ж, коли й композиції до другого альбому. Саме тоді я зробила цей поділ – коли відчувала, що звучання не є автентичним, я лишала цей твір на третій альбом. Були також додаткові сесії, але назагал ці пісні вже якийсь час чекали на видання. Звичайно, потім була ще технічна обробка, мастеринг (кінцевий етап обробки, під час якого фахівці працюють над звуковими нюансами матеріалу, особливо якщо записи робилися в різних студіях та треба уніфікувати їхнє звучання – ред.) тому, по суті, робота повністю завершилася лише недавно. Думаю, що три диски за чотири роки – це цілком достатньо; зрештою, у нас був план зробити триптих, і зараз ми це завершуємо. Тому і заголовок звучить «Бувайте здорові». Це – закінчення певного етапу роботи.

Тетяна Наконечна

Зараз ми плануємо упорядкувати й архівувати зібраний серед рідних людей та серед знайомих матеріал. Мій чоловік мав багато записів з Гребенного, Богдан Гук дав нам доступ до своїх архівів. Студенти україністики в 90-х роках відвідували наших людей і записували їхні спогади. Серед них також є пісні Закерзоння.

«Крайка» це хоровий колектив, але іноді дає концерти разом із капелою музикантів. Хто вони?

Це – струнна капела Сергія Охрімчука. Ми знаємося з ним уже давно, Сергій – один із кращих скрипалів-віртуозів, що виконує народну музику, учасник відомого гурту «Древо». Коли ми працювали над першим диском з 4-5 піснями нашого регіону, то дійшли висновку, що нам буде потрібна гарна музична капела. На жаль, у Польщі ми такої не знайшли. Тоді ми запитали Охрімчука – чи не міг би він зібрати для нас музикантів. У нього величезний досвід роботи, наприклад, із бойківською музикою, тому специфіка нашого регіону не була йому чужа. Відтак Сергій зібрав решту виконавців – усі вони професіонали, закінчували консерваторії, мають академічну освіту, але також займаються фольклором. Так задля нашої співпраці й утворилася капела Сергія Охрімчука. До неї входять відомий у Польщі член «Хореї козацької» та гурту «Гуляйгород» Северин Данилейко, Михайло Качалов (також виконавець «Хореї Козацької» і безлічі інших фольклорних проектів), Анжела Зайцева – учасниця музичних проектів у Польщі й Україні.

На концерті 9 листопада в Перемишлі разом із «Крайкою» виступить також Тарас Компайніченко.

Так. Співпраця з Тарасом почалася три роки тому, коли «Хорея козацька» приїхала до Перемишля на концерт. Тоді виникла ідея – запросити його записати з нами декілька пісень зі збірок Кольберга, опрацювати міські пісні та псальми. До речі, на третьому альбомі він співає дуже гарну ліричну пісню, романс. Відтак ми запросили його до спільного виступу в Перемишлі. Тараса завжди приємно слухати, він обіцяв опрацювати додаткові пісні нашого регіону з архіву Кольберга. Орім цього, ми сподіваємося, що разом із членами капели Сергія Охрімчука він заграє декілька пісень з нового альбому «Хореї козацької» – «Пісні Революції».

Я би хотіла поговорити ще про процес збору тат записування пісень з нашого регіону, яким ти займалася сама або з «Крайкою». Нещодавно ми згадували про те, як відома диригентка перемиських хорів Ярослава Поповська ще в 60-х роках їздила з касетним магнітофоном по регіону, особливо – по невиселених селах, і записувала людей, які співають. Зараз ми шукаємо ці матеріали в архівах Народного дому. Знаю, що ти також їздила до Кальникова, щоби записати найстарших мешканців села та їхні пісні.

Експедиції та записування українців у Польщі – це дуже складна тема. Як відомо, наших батьків і дідів не тільки вселили, але й перемішали. Аби знайти цікаві твори, нам часто треба їхати з Перемишля на північ Польщі. Для фольклориста це складно ще й тим, що ти не маєш можливості записати людей, які співають у гурті – лише окремих осіб. Тому ми не можемо дізнатися точно, як співали люди – в терціях чи в унісон, на два чи на три голоси. По-друге, важко знайти старовинний репертуар. Людям, яких ми записуємо – 80-85 років, під час виселення вони були дітьми. Ще до виселення, живучи тут, вони були захоплені тим, що до їхніх сіл принесли хористи, дяки, вчителі з Великої України. Вони організовували місцеве культурне життя, засновували хори, театри, разом із ними до сіл прийшли романси, міські пісні – а водночас забулися місцеві, старі твори. Тому записи Кольберга, виконані наприкінці ХІХ століття, не дожили до часів наших бабусь та дідусів. Так зникло дуже багато обрядових пісень.

Можливо, саме тому сьогоднішня українська молодь у Польщі весь час співає «Розпрягайте хлопці коней» та «Несе Галя воду»…

Цікаво, що збереглися саме ці твори. Очевидно, є винятки – зі свого досвіду можу сказати, що місцеві пісні добре пам’ятають у Гребенному. Тут, у Перемишлі, багато таких пісень мені співала пані Лазорко; ті ж самі твори виконувала баба мого чоловіка. А «Розпрягайте…» збереглася саме завдяки цьому змішаному після виселення населенню. Обрядові твори у кожному селі були свої. Натомість ці пісні люди запам’ятати від учителів «Просвіти» та хорів – їх знали всі. Їх співали, щоб знайти спільну музичну мову, і тому вони збереглися.

Повертаючись до Ярослави Поповської: вона записувала твори для гуртів і хорів, якими керувала. Зі слуху створювала ноти до пісень, опрацьовувала хорові обробки. Пригадую один із її останніх проектів – «Долиняни» з кінця 80-х років. Вона створила ансамбль, фактично подібний до «Крайки», там була навіть місцева капела. «Долиняни» виступали в костюмах з Поздяча. Звісно, там були вкраплення естрадної манери, пані Поповська звертала увагу на дикцію, артикуляцію, але це – вартісний фрагмент перемиської сценічної історії.

У Кальникові я записувала весняні пісні – колеса. Їх можна буде почути саме в третьому альбомі. Я вже якийсь час знала про цю місцеву традицію – співати і танцювати колеса, тобто гаївки або веснянки. Діти в Кальникові виконують їх і зараз, це жива традиція. Цікаво, що ці пісні я записувала від жительки села, яка зовсім не чує. Проте мелодії так глибоко сидять у ній, що вона все одно співає їх дуже чисто.

Чи «Крайкою» цікавляться в Україні?

Дуже обмежено. Взагалі середовище фольклористів, хоч і розростається, залишається відносно вузьким. Але я не можу сказати, що зацікавлення зовсім немає – 10 листопада, на наступний день після виступу в Перемишлі, «Крайка» їде на 30-ліття товариства «Надсяння» до Львова.

А які виклики стоять зараз перед вашим гуртом?

Перш за все – продовжувати діяльність. Дуже важко, коли співаки не мешкають в одному місці. На самому початку, 8 років тому, вони всі були учнями Шашкевичівки, тому зустрічатися раз на тиждень на репетиції не було проблемою. Можна було часто виступати. Зараз усі учасники вчаться або вже працюють, вони не мають часу на майстер-класи навіть під час канікул, як раніше. Ми вчилися у найкращих – серед інших, у професора Євгена Єфремова, засновника фольклористичного руху в Україні; у Сусанни Карпенко з гурту «Божичі»; у Тані Сопілки – керівниці гурту «Древа». Початок діяльності був гарний і продуктивний, він допоміг учасникам інтегруватися, за цей час ми змогли здійснити дуже багато. Побачимо, як буде далі.

І на завершення технічне питання – де можна отримати найновіший альбом «Крайки»?

Альбом «Бувайте здорові» буде доступний 9 листопада в Народному домі у Перемишлі після концерту.

Поділитися:

Схожі статті

Коментарі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*