Наталя КравчукКУЛЬТУРА2009-12-10

{mosimage}

З кожним роком оживає пам’ять про великого церковного провідника, митрополита Андрея Шептицького – і не тільки серед українського народу, але й науковців з різних країн, доробок яких можна поділити на три групи: українську (щораз глибші аналізи митрополичої діяльності, сперті на архівах), діаспорну (приносять ряд споминів, статей, які аналізують твори Шептицького) і польську (найчастіше університетських істориків, не рахуючи пасквілю Е. Пруса).

{mosimage}

Уже вдруге Краків став місцем широких дебатів над цією великою постаттю – главою Греко-католицької церкви, вихованою в римо-католицькій вірі й у польській культурі, але в українському оточенні. Він свідомо, прив’язуючись до ХVІ-вічних коренів свого роду, обрав українську національність, східний католицький обряд і монаший сан у монастирі оо. василіан. А тим самим обрав також українську вітчизну, щоб чинити для неї, для своєї Церкви так багато в період найбільших історичних випробовувань, коли духовна особа в силу обставин ставала політиком і громадським діячем.
У червневі дні 1990 р. Польська академія наук вперше провела Міжнародну наукову сесію, присвячену митрополитові А. Шептицькому і духовній культурі народів Центрально -Східної Європи, де порушувалася не тільки історична проблематика, але й актуальні питання кінця 80 – поч. 90-х років, що породжували емоції і різні відчуття. Організатор тодішньої наукової зустрічі, краківський історик Анджей Зємба писав у той час: „Його образ (Шептицького – ред.), який сьогодні існує – це захоплююча історія столітнього процесу народжування й утверджування певного міфу, нерозривно пов’язаного з ускладненням польсько-українських відносин того часу. Водночас – це майже така сама стара історія деміфологізаційних прагнень”.
Науковці з різних частин світу тоді представили і піддали конфронтації власні роздуми, наслідки досліджень, чим примножили правду про ранґ Шептицького – особистості, в якій драматично сплелись національні, політичні й релігійні питання.
Цьогорічна міжнародна конференція, яка проходила 25-26 листопада в залах відродженої 1993 р. Польської академії уміння, мала за мету представити митрополита А. Шептицького як людину Церкви, суспільного діяча і провідника. Причому, що підкреслювала проф. Марія Шептицька з Фонду роду Шептицьких, до дискусії запрошувалися всі, також ті, хто в цьому питанні мав відмінну думку: звичайно, підтриману фактами. На жаль, початок конференції, яку відкривав голова ПАВ проф. Анджей Бялас, заглушила компанія, приведена кс. Т. Ісаковичем -Залеським – з транспарантами, лозунгами і гучномовцем, намагаючись зірвати зустріч науковців і духовенства. Шкода, що цей відомий священик не запропонував спільної молитви і не долучився до дискусії, а тільки вчинив медіальний шум з примітивним коментарем, бо тільки на такий останнім часом спроможний. Варто згадати, що організатори попередньої зустрічі (19-літньої давності) теж зіткнулися з неґативною реакцією на їхню ініціативу з боку кресових середовищ.
Учасників конференції (а зали протягом двох днів були вщерть заповнені слухачами й активними дискутантами) поєднав і заспокоїв проф. Володимир Мокрий, керівник кафедри українознавства ЯУ, який провів аналіз митрополичих трактатів „Божа мудрість” і „Християнська правість”. Отець Андрей як теолог і філософ прагнув, щоб надзвичайно складні проблеми того часу вирішувати по-християнськи, з Божою мудрістю і Христовою молитвою. А у східному обряді він бачив культ Божої мудрості, яким благословляється вірних і проситься про дар мудрості для них.
У свою чергу диякон д р Петро Сивицький з КЛУ поставив у доповіді запитання: „Андрей Шептицький – патріарх Галичини чи митрополит усієї Русі?” Відразу пролунала відповідь, що А. Шептицький був митрополитом Галицьким, а водночас спадкоємцем титулу Київського і всієї Русі. Тривожила його трагічна релігійна ситуація на Холмщині і Підляшші (написав пастирського листа проти нищення православних храмів), опікувався Греко-католицькою церквою в Росії (створив 1917 р. екзархат) та співпрацював зі старообрядцями.
Однак екуменічним планам митрополита стали на перешкоді політичні реалії, у яких не було місця на діалог. Все-таки, за словами папи Івана Павла ІІ, він був „апостолом єдності Церков”, як сказав до присутніх у прямому ефірі проф. Шимон Редліх з Ізраїлю. Віднісся він також до доповіді д- ра Анджея Зємби про ставлення митрополита до інших віросповідань (римо-католицького, вірменського, юдаїзму й православ’я). Не погоджувався зі ствердженням доповідача, що митрополит прагнув християнізації євреїв, навпаки, врятованих єврейських дітей він намагався повернути єврейським спільнотам. Це показувало його дуже гуманне ставлення до представників інших релігій, він був чи не єдиний з католицької ієрархії, який співпрацював з рабинами і з тривогою повідомляв папу про великі жертви, які в страхітті війни несе єврейський народ. Не боявся теж відкрито писати до рейхс-фюрера СС Гімлера про звірства нацистів. Розумів, що окупація і влада, яка прийшла від двох тоталітаризмів, є диявольською силою і незгідна з християнськими принципами.
Усім своїм авторитетом протистояв він братовбивчій польсько-українській війні, про що говорив д -р габ. Ґжеґож Мотика з ПАН. У пастирському листі „Не убий” з 1942 р. митрополит ще раз засудив убивство як метод політичної боротьби, а також у спільному посланні усіх українських ординаріїв з 1943 р. закликав до примирення, бо любов до ближнього у християнстві є усім. Митрополит, незважаючи на інвалідність (прикутий він був до крісла), у той складний час займався архієпархією, провів у 1940-1942 рр. ряд синодів, писав пастирські листи, підготовлював розпорядження (у них забороняв духовенству вдаватися до політичної діяльності, хоча, як сам зізнався, не зумів охопити контролем усіх своїх вірних).
На конференції ставилися теж запитання: наскільки достатньо мав митрополит інформації на тему волинської різні (Петро Тима – голова ОУП, ведучий однієї панелі). Ґ. Мотика вважає, що це велика невідома. Натомість навесні 1944 р. вже знав про масові вбивства і вислав пастирський благальний лист про зупинення кровопролиття. Контроверзним також є питання про ставлення митрополита до створення формації „СС Галичина”, до якої він нібито вислав душпастирів, щоб ті опікувалися воїнами. Проте, як сказав Ґ. Мотика, історики не мають впевненості, чи митрополит справді так зробив, чи це препарований НКВС-івський запис.
Митрополит -патріот дбав про будування як етносу, так і державності – до цих питань зокрема, віднісся проф. Тімоті Снайдер з Єльського університету (США). Український національний рух 1941-1944 рр. представила д- р Інна Поїздник з НАН України. Митрополит своїм листом, щоправда, привітав відродження Української держави, але вважав, що в уряді мають бути представлені всі політичні сили і в єдності працювати на добро суверенної України. Керуючись любов’ю до ближнього, добром і чеснотою, митрополит закликав будувати рідну хату на здорових патріотичних основах: освіті, культурі, мистецтві, добробуті народу, заснуванні кооперативів та акціонерних товариств. Ці питання широко представляли гості з України – о. д- р Севастіан Дмитрух з Унева та д- р Ліліана Гентош з Львівського університету.
Адже митрополит заявляв, що „всі українці високо цінують науку й освіту, що було пов’язане з довговічним станом принижування і поневолення народу й духовенства та інстинктивною свідомістю, що ніщо так не піднесе людину, як знання”. Тому з гордістю митрополит писав про мудрість українців, вказуючи її навіть як національну рису. Митрополит багато уваги присвячував професійним, господарським і родинним справам. Міцно реагуючи на всі викривлення в суспільному житті українців, митрополит А. Шептицький був справді совістю народу. Родичка митрополита (стриєчна внучка) проф. Марія Шептицька у своїх розважаннях висловилася так: не знаю, чи відчував він відродження вільної України, але знаю, якою хотів її бачити – бажав мудрого і справедливого проводу всім громадянам, незалежно від того, якого були вони віросповідання і національності, та щоб Бог дав їм Святу мудрість з неба. Чи ж ці бажання не потрібні сьогодні?
Добра пам’ять про духовного провідника, усупереч пропаґанді, що 46 років намагалася викривити справжній образ митрополита, триває в Україні і в розпорошеній по світі нації й донині. Про це та про візїї владики Шептицького (про суверенність, атеїзм, передчуття катастрофи в Україні) дуже емоційно розповідав варшавський україніст д- р Ростислав Крамар. Митрополит передбачав, що Українська греко -католицька церква стане мученицькою Церквою – вірних розпорошено, а єпископів депортовано й арештовано. Про комуністичну політику щодо церковних структур змістовну доповідь зачитав д- р габ. Ігор Галагіда з Ґданського університету. „У Львові немає пам’ятника Шептицькому, проте його послання читають у церквах, а в опитуваннях названо митрополита найбільшою постаттю ХХ ст.”, – сказав проф. Мирослав Маринович, проректор Українського католицького університету у Львові.
„Чини й погляди митрополита допомагають нам бути, жити, діяти і спів працювати з іншими середовищами, бо керуємось його кредо, що нас єднає, а не що нас ділить”, – заявив о. митрат д р Стефан Батрух з Люблина. Митрополит знав про політику ІІ РП відносно меншин, тим більше, що мав брата- генерала Станіслава. Міг вчинити більше – вважають польські середовища. А чому не радіти з того, що вчинив для спільного добра в таких непростих обставинах? Тим більше, що був переконаний: „поляки вважатимуть мене русином, а русини – поляком, але дарма: Бог кличе – треба йти”. Тим більше він бачив і сильніше вболівав над розбратом і братовбивчою війною. А у житті хотів виконувати Божу волю, розумів, що мусить бути „всім для всіх”, як сказав колись св. Павло.
Ким є люди, яким не потрібна справедливість? Надалі триває маніпуляція історичними фактами, знеславлювання митрополита (навіть сфальсифіковано знімок, уміщуючи митрополитові на грудях свастику, що мало би бути доказом симпатії до гітлерівців). Про це та теперішні заходи у справі припиненого беатифікаційного процесу, проблем з визнанням його „Праведником народів світу” (заява подавалася 17 разів ) розповідав фільм Ґжеґожа Лінковського „Незручний”, у якому слідами митрополита іде отець Батрух. Це, можна сказати, деякою мірою детективний фільм. Отець показаний у різних куточках світу – в Україні, Польщі, Ізраїлі (також в Яд Вашем), і скрізь намагається довідатися, чому так довго триває беатифікаційний процес та розгляд справи про присвоєння митрополитові титулу „Праведника”. Найважливішим свідком є тут син львівського рабина Курт Левін (врятований завдяки митрополитові). У фільмі отець „детектив” проходить у Яд Вашем повз тисячі кам’яних таблиць з прізвищами українців, які рятували євреїв (2246). Серед них є й о. Климентій – брат митрополита.
Виявляється, що А. Шептицький був незручною постаттю все своє життя – у фільмі заявив Мацей Шептицький – родич митрополита, голова фонду (фільм 17 січня у TVP). Такі люди, що хотіли примирення, наражаються й надалі на критику. Все-таки і фільм, і досконало проведена конференція показали, що митрополит, який не жалів ані сил, ані здоров’я для вірних і свого народу, якому душпастирював 45 років, не тому є незрозумілим, що бракує знань, документів про нього, а тому, що його особистість викликає багато різноманітних думок і почуттів про пастирську діяльність на усіх нивах – християнській та людській. Чи ж це не дивовижне?
Безсумнівно, конференція показала митрополита насамперед як людину дії, активну на церковній та громадській ниві, якій у складні часи прийшлося опікуватися не лише духовним життям своїх вірних, але й захищати їхню людську гідність, допомагати і рятувати життя людей інших конфесій. Бажанням учасників зустрічі було, щоб наступна конференція зосередилася передусім на духовній величі митрополита А. Шептицького.
А поки що складаємо низький уклін усім тим, хто трудився над відмінною організацією конференції, наповненою професійними, змістовними доповідями (появляться окремим виданням). Організаторами були: Фонд роду Шептицьких, Польська академія вміння, Колеґія Східної Європи ім. Я. Новака -Єзьоранського, Фонд св. Володимира, Чин оо. василіан та Кафедра українознавства ЯУ.

За круглим столом конференції засіли і вели дискусію про спадщину митрополита:
о. С. Батрух, владика В. Ющак, проф. М. Шептицька, А. Бжезецький (Nowa Europa Wschodnia), П. Тима та М. Маринович. Знімки Наталі
Кравчук

На закриття конференції до спільного знімку станули члени сім’ї Шептицьких (були присутні 22 особи) та духовні представники УГКЦ.
ідписання документів у Міністерстві закордонних справ. Фото Павла Лози

„Наше слово” №50, 13 грудня 2009 року

Поділитися:

Категорії : Культура

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*