У неділю, 23 серпня, білоруські протестувальники вкотре продемонстрували, що вони рішуче налаштовані у своїй мирній боротьбі проти президента Олександра Лукашенка. Від  9 серпня протести тривають по всій країні, однак 250 тисяч демонстрантів на вулицях Мінська, схоже, не можуть послабити нинішню владу. Лукашенко налаштований зберегти посаду, тому на вулицях білоруської столиці в неділю стояли ОМОН (міліція спеціального призначення) й армія.

Мінськ. Фото Петра Андрусечка для “Нашого слова”

Усунувши перед виборами незалежних претендентів на посаду президента, влада у такий спосіб активізувала об’єднання виборців навколо кандидатки Світлани Тихановської. Люди не хотіли, щоб їхні голоси вкрали. Ще під час передвиборчої кампанії було зрозуміло, що нинішнє голосування буде іншим: білоруси готові відстояти свій вибір.

За словами протестувальників, результати були сфальсифіковані. Центральна виборча комісія повідомила, що під час так званого дострокового волевиявлення (запровадженого з 4 по 8 серпня для тих, хто не міг прийти на дільниці в основний день 9 серпня – ред.) свої голоси віддали 41,7% виборців. Це рекордний результат, таке голосування за відсутності незалежного контролю дає чудову можливість фальшувати результати.

Після закриття дільниць о 20.00 білоруське державне телебачення оприлюднило офіційні дані екзит-полу, згідно з якими чинний президент отримав 79,7% голосів, а незалежна кандидатка Світлана Тихановська – 6,8% голосів. Остаточні результати, оголошені 14 серпня, показали, що Лукашенко здобув 80,1% голосів, а Тихановська – 10,1%. Від самого початку білорусам було важко повірити у цей результат.

Самоорганізація

Мінськ. Фото Петра Андрусечка для “Нашого слова”

Напередодні голосування незалежні Telegram-канали опублікували інструкції, як поводитися та що взяти з собою на акції протесту. Перш за все з’явився план, зрештою, дуже простий: спочатку спробувати зібратися навколо своїх виборчих комісій з вимогами оприлюднити результати, а потім вийти на акції протесту у центр Мінська та на головні площі й вулиці інших міст.

Це відбувалося за відсутності лідерів та організованих опозиційних структур, які могли би підтримати протести. Саму Тихановську швидко змусили виїхати з країни. Тим не менше, люди вийшли на вулиці. Сутички розгоралися швидко, і проти демонстрантів виступив ОМОН. У хід пішли гумові снаряди, світлозвукові боєприпаси та газові гранати. Перші протестувальники дістали травми, сутички тривали до пізньої ночі. З різних куточків білоруської столиці лунали звуки важких вибухів та постріли.

Влада відключила інтернет, вважаючи, що це один із основних інструментів мобілізації та координації протестувальників. Але наступного дня після виборів люди знову зібралися на вулицях міст. Сутички поновились.

Невдовзі стало зрозуміло, що білоруси можуть самоорганізуватися без лідерів та класичного координаційного штабу (цю функцію в певному сенсі взяли на себе незалежні Telegram-канали). Правоохоронні органи намагалися відтіснити протестувальників якомога далі від центру. Протести почались у віддалених районах, часто були стихійними. ОМОН та солдати внутрішніх військ жорстоко їх розігнали. Однак демонстранти відповіли на це різними новими формами діяльності та самодопомоги: наприклад, колони автомобілів намагалися перекрити вулиці.

Мешканці багатоквартирних будинків поблизу місць зіткнень відкривали під’їзди, часто можна було побачити людей, які чергували, притримуючи двері. Усе це робилося для того, щоб забезпечити притулок для тих, хто рятувався від омонівців (Telegram-канали також публікували коди цифрових замків у будинках за конкретними адресами).

Але й це не все. Від самого початку протестів лунали заклики до загального страйку по всій країні. Спочатку ця ідея здавалася невдалою, але з часом усе більше працівників державних установ приєднувалися до протестів. Це, мабуть, викликало занепокоєння влади.

Спроба залякати суспільство і тим самим зламати опір не вдалася. Керівництво країни також не змогло постійно блокувати інтернет, адже це дуже дорого. Деякі компанії, що працюють переважно в мережі, почали думати про переведення свого бізнесу до сусідніх країн.

Так чи інакше, інтернет-блокада, яку частково вдалося обійти, не завадила мобілізації протестувальників. Після кількох днів сутичок з омонівцями люди повірили, що можуть протистояти навіть таким брутальним діям. Зростала рішучість, з’явилася віра у перемогу. Багато хто виходив на вулиці, не погоджуючись із жорстокістю влади проти звичайних громадян. За кілька днів силовики арештували близько семи тисяч людей. Коли їх почали відпускати, надійшли численні повідомлення про катування затриманих. Це викликало ще більше обурення та протистояння активної частини суспільства.

«Ми будемо стояти до кінця»

Мінськ. Фото Петра Андрусечка для “Нашого слова”

Чимало білоруських співрозмовників вважає, що успіх протестів залежить від працівників, що страйкують. У п’ятницю Світлана Тихановська закликала продовжити цей вид боротьби.

Усе почалося після того, як влада вирішила застосувати силу проти демонстрантів. 17 серпня Олександр Лукашенко прилетів гелікоптером на Мінський завод колісних тракторів, працівники якого також відмовилися виходити на роботу на знак протесту. Під час своєї промови чинний президент почув крики «Йди геть!». Страйкарі зупинялися також перед іншими підприємствами і закликали робітників покинути заводи та приєднатися до них.

– Ми тільки починаємо. Ми просто організувалися і вийшли вперше… Треба показати іншим, що не варто боятися, що ми вільні і що можемо вийти на захист своїх поглядів. Так, ми не отримаємо зарплату за ці дні. Але ми готові принести жертви для нашої країни, для змін, – сказали двоє молодих працівників.

На південь від Мінська знаходиться Солігорськ. Це – молоде місто, засноване у 1958 році, яке, втім, є важливим промисловим центром Білорусі. Зараз там проживають понад 106 000 мешканців. Найбільше підприємство – «Білоруськалій» – видобуває калійні солі та виробляє з них добрива, є одним з найбільших платників податків у країні. Там працюють близько 20 000 людей. І саме частина цього колективу оголосила страйк.

– Ми – не худоба, не стадо і не боягузи. Ми – нація. Ми, білоруси! – слова пісні лунають із гучномовця на сцені. Робітники стоять неподалік.

У середу, 19 серпня, на площі збираються люди. По-перше, прийшли профспілкові лідери, зокрема й ветерани, які згадали про боротьбу за свої права у 1991 році. Після них виступив білоруський рок-гурт «J: Морс». А потім на сцену вийшли представники страйкового комітету.

– Через події, які відбулися під час виборчої кампанії та в період жорстокого застосування сили проти мирних протестувальників, працівники «Біларуськалію» перебувають у психологічному стані, що не дозволяє їм виконувати свої обов’язки у спосіб, безпечний для життя та здоров’я! Працівники змушені турбуватися про безпеку своїх сімей та близьких. Відповідно до статті 41 розділу III Конституції Республіки Білорусь ми маємо право захищати свої соціальні та економічні інтереси, зокрема і шляхом страйків, – чути зі сцени.

Також зачитали список із шести вимог. По-перше – не визнавати результатів виборів; по-друге –  притягнути до відповідальності Олександра Лукашенка та Лідію Ярмошин (голову Центральної виборчої комісії) за фальсифікації. По-третє – звільнити всіх політичних в’язнів та учасників акцій. По-четверте – заборонити покарання страйкарів. По-п’яте –  забезпечити дотримання прав працівників під час страйку. По-шосте – скасувати трудові договори та запровадити працевлаштування на повну ставку.

Мінськ. Фото Петра Андрусечка для “Нашого слова”

Точно невідомо, скільки підприємств у Білорусі страйкує. Ситуацію ускладнює заплутана і тривала процедура легалізації страйків. Був створений спеціальний фонд, з якого виплачують допомогу тим робітникам, яким затримують зарплату. Тим часом представників страйкових комітетів викликають на допит, а Лукашенко оголосив про закриття заводів, працівники яких протестують та відмовляються виходити на роботу.

Демонстрація сили

Перший та другий тиждень після виборів, безперечно, належали протестувальникам. До 250 000 людей взяли участь в організованих маршах у столиці.

23 серпня громадяни вийшли на марш Нової Білорусі до будівлі уряду на Майдані Незалежності. Люди заполонили не лише саму площу, а й частину проспекту Незалежності, що веде до неї. Знову не було жодних промов, протестувальники прийшли з біло-червоно-білими прапорами та намальованими від руки плакатами. Час від часу над площею та проспектом лунали крики «Йди геть!», «Хай живе Білорусь!».

Звідти протестувальники вирушили до монумента «Мінськ – місто-герой» у центрі міста. Але там на них чекали озброєні солдати, ОМОН та колючий дріт. Провести мітинг не вдалося, доставку звукової техніки заблокували. Координаційна рада, яку створили минулого тижня, якраз збиралася зробити заяву, основним моментом якої мало бути визнання Світлани Тихановської обраною президенткою.

Деякі демонстранти вирушили далі до Палацу незалежності – президентської резиденції – але доступ до нього закрили солдати та спеціальна техніка. З’явилася інформація, що Лукашенка евакуювали з палацу вертольотом. Однак пізніше влада оприлюднила відео, на якому можна було побачити Лукашенка на борту гелікоптера, яким він прилетів на місце подій. На записі він  у бронежилеті з автоматом у руці, оточений охоронцями із зброєю; також – підходить до омонівців і дякує їм, а вони йому аплодують.

Лукашенко не має наміру поступатися протестувальникам. Ще до виборів він заявив, що не уявляє, як прокидається зранку і розуміє, що більше не є президентом. Це означає, що влада може посилити репресії та знову застосувати силу.

Чи відбувається у Білорусі революція?

Чимало експертів вважає, що події у Білорусі не можна охарактеризувати як революцію. Дійсно, навіть самі протестувальники не використовують такий термін. Проте останні два тижні принесли, схоже, революційні зміни у свідомості самих білорусів. Йдеться не лише про втому від влади, але й про активне ставлення до змін.

Сьогодні важко передбачити, чим завершаться події у цій країні, але ми можемо говорити про важливий момент перемін у свідомості людей та нову точку відліку сучасної національної ідентичності й побудови громадянського суспільства у Білорусі.

Петро Андрусечко, Мінськ

Поділитися:

Категорії : Bez kategorii, Новини, Події

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*