Ігор Ісаєв ■ ПОГЛЯДИ ■ №18, 2020-05-03

Білостоцький відділ польського громадського телебачення TVP – посилаючись на коронавірус – хотів «виселити» програми нацменшин поза свої стіни. У Білостоці їх найбільше: білоруська, українська, російська, литовська та про ромів і татар. Першими «під ніж» пішли білоруси: випусковий редактор їхньої програми отримав рішення перед самим східним Великоднем.

Рішення про закриття програм випусковий редактор білоруської, російської, ромської і татарської передачі Миколай Вавренюк отримав від дирекції TVP3-Білосток 17 квітня (Страсний четвер у східній традиції).

Наступного дня місцеві газети Білостока вийшли з заголовками, мовляв, білоруси отримали від Польського телебачення «подарунок» на свій Великдень: через 23 роки існування «Білоруського тижня» його вирішили закрити. Хоч формально програму лише «виводили поза стіни TVP», але по факту прирікали її на зникнення: жодна зі згаданих меншин Підляшшя не має не тільки фінансових, але й технічних можливостей випуску подібної програми (відеокамери, програмне забезпечення, відеоліцензії – ці речі може дозволити собі лише велика телестанція).

У кореспонденції між Вавренюком і дирекцією телебачення з’явився натяк, що подібна доля чекає всі програми меншин – зокрема, українську і литовську.

– Білоруська тематика є невід’ємною часткою регіону і місцевого осередку телебачення, – підкреслював Вавренюк у розмові з радіо «Рація». – Факт проживання тут білоруської меншини був одним із чинників, що цей осередок був тут створений у 1996 році. Тоді була жорстка конкуренція, де відкрити новий регіональний осередок Польського телебачення, тут чи в Ольштині. Білоруські активісти зібрали 10 тис. підписів серед жителів воєводства, щоб осередок був утворений саме тут, для реалізації таких програм.

Директор білостоцького відділу TVP Еуґеніуш Шпаковський обґрунтував своє рішення заощадженнями, спричиненими епідемією коронавірусу. Пояснення це виглядало щонайменше дивно: саме національне телебачення півтора місяця тому отримало додаткові рекордні 2 мільярди злотих (це – увесь річний бюджет 300-тисячного Білостока), і мотивацією такого рішення був якраз розвиток регіональних секцій та т.зв. «місіонерських програм».

Важко знайти більш «місіонерські» програми в Білостоці ніж передачі національних меншин. Місія громадського телебачення – це якраз робити ті програми, котрі не можуть заробити на себе в комерційних умовах (як-от телешоу), проте розповідають про суспільно важливі справи. З одного боку, польське законодавство про національні меншини запевнює їм право «розповсюджувати інформацію своєю мовою через громадське телебачення». Закон про радіомовлення і телебачення наголошує, що до місії громадськихмедіа належить, зокрема, «врахування потреб національних та етнічних меншин», «включаючи трансляцію інформаційних програм на мовах національних та етнічних меншин». З іншого боку, законодавець не розписав, як саме і на яких умовах це має виглядати. У практиці – можна по-фарисейські призначити на реалізацію програм 10 злотих, а потім заявити: мовляв, самі меншини не захотіли випускати передачу.

Однак рішення про перекриття повітря телепередачі білорусів викликало обурення політиків. Колишній прем’єр-міністр Влодзімєж Цімошевич оголосив, що ситуацією зацікавляться європейські органи, з точки зору виконання Польщею зобов’язань перед Радою Європи. З кількома запитаннями до уряду звернулися депутати «Громадянської коаліції» та «Лівиці». Про своє втручання у справу повідомила директорка телеканалу для Білорусі «Бєлсат» Аґнєшка-Ромашевська-Ґузи.

Через день після висвітлення справи у медіа і зацікавлення нею політиків дирекція наказала зробити «Білоруський тиждень». Директор Шпаковський зателефонував випусковому редакторові у суботу перед Влеикоднем, близько 19:00. Вавренюк мав нашвидкуруч «склеїти» великодню програму на неділю. Проте редактор відмовився.

Попри це, «Білоруський тиждень» з’явився в ефірі – його підготувала польськомовна журналістка Катажина Поплавська. У пасхальній програмі білоруська мова звучить в архівних кадрах. Дві прем’єрні речі записано польською мовою – це висловлювання священика з парафії поблизу Білостоку і працівника підляського музею-скансену. Ці речі найімовірніше були записані до польськомовного випуску місцевих новин – проте замість 2 хвилин, їх розтягнули на 20: висловлювання довгі і не відредаговані, їх переривають аж надто затягнуті кадри.

Поки верстається цей номер, ми не знаємо подальшої  долі редактора Вавренюка: можливо, він повернеться на старих умовах, можливо – на нових, а можливо його замінить пані Поплавська. Ці історії не нові.

Для мене головне питання – чого злякався директор? Того, що він закриває програму нацменшини, чи того, що робить це в її найважливіше культурно-релігійне свято? Здається, саме символізм Великодня змусив директора відступити: він, найімовірніше, просто не звірив календарного ритму і прийняв рішення, бо забув про східну Пасху.

Чи директор відступив би, якби видав своє рішення в інший час? – Певно ні. Інакше він не шукав би так поспішно заміни і хоч якоїсь прем’єрної програми на Великдень: можна було просто випустити повтор, а поки глядачі його дивляться, спокійно все переорганізувати на свій лад.

І я впевнений, що це ще станеться, під тим самим, «коронавірусним» претекстом. А тому будьте певні: по нас прийдуть. І прийдуть у будень.

Фото скріншот з передачі

Поділитися: