Христина Заник ■ ГРОМАДА ■ №27, 2019-07-07

Кожен, хто приїжджає в Білий Бір з-поза українського середовища в Польщі, не вірить своїм очам: унікальна греко-католицька церква за проектом Юрія Новосільського, сквер Тараса Шевченка, пам’ятник Кобзареві та школа з українською мовою навчання. Як для містечка з населенням трохи більшим за 2 тисячі мешканців, звідки рукою подати до Балтійського моря, вражає таке скупчення українських символів та місць.

Для українців у Польщі Білий Бір – один з важливих знакових осередків життя громади. Тутсиділо за партами не одне покоління нащадків переселенців акції «Вісла», саме тут вони вчили рідну мову, історію, традиції та зберегли національну ідентичність. Початкова школа в цьомумісті стала першою українською школою в Польщі або точніше, школою з українською мовою викладання. відкрила вона двері для школярів 2 вересня 1958 року – лише 11 років після виселення українців на понімецькі землі. Щоправда, два роки раніше, у 1956-му, почали працювати українські класи в Педагогічному ліцеї № 2 в Бартошицях, де виховувалися педагоги, які пізніше викладали і в школі в Білому Борі. Педліцей проіснував 14 років, школа у Білому Борі розвивається дотепер. Крім початкової школи, тут працює
також ліцей. В 2018/2019 навчальному році в початковій школі вчилося 60 дітей, а в ліцеї – 42.
Як вдалося білобірській школі проіснувати 60 років? Чи вплинула асиміляція на навчальний заклад? Які викликипостали перед ним сьогодні?

Як це було: родинна атмосфера та 17 кілометрів в холодному причепі

Історія українських шкіл у Польщі нерозривно пов’язана з історією громади. Учнями білобірської початкової школи з початку її роботи стали не лише українці з цього міста і навколишніх сіл, які за різними даними складали щонайменше 20% від усіх мешканців. Часто діти їхали десятки, а навіть сотні кілометрів зі своїх домівок, щоб навчатися в рідній школі. Комусь щастило приїжджати додому на вихідні, а деякі їздили до батьків лише на свята двічі на рік.

випускниця школи Лідія Іванюх-Співак

Сьогодні може здаватися, що такі умови для юних школярів були надзвичайно складними. «Важко – коли не знаєш для чого. А нам важко не було», – гордо відповіла одна з випускниць Лідія Іванюх-Співак, яка приїхала на відзначення 60-ліття школи. Її думку підтверджують інші колишні учні. Для них роки навчання у Білому Борі стали знаковими та вплинули на самовизначення.

«Дуже приємно згадую цю школу, з таким серцем підходжу до неї. Я навчалася тут від 5 до 8 класу, в нас були чудові вчителі. Завжди згадую пані директор Ірину Дрозд не як вчительку чи директорку, а як маму», – зі сльозами на очах розповідає Емілія Лайкош (з дому Іванцьо). Вони навчалася в одному класі з Петром Лайкошем, який пізніше став її чоловіком. Це був випуск 1981 року початкової школи.

Пані Емілія пригадує, що в час свого навчання доводилось їздити додому до Білиці 17 кілометрів «неогріваною холодною будою». Але вона розповідає про це з посмішкою, натомість підкреслює, якою родинною була в школі атмосфера. Колишня директорка Ірина Дрозд, яка пропрацювала в школі з 1975 року (до 1999 року як директорка) також згадує, як дітей забирав додому трактор, до якого кріпився причеп, а в ньому їхали школярі. Щовечора директорка чекала дзвінка про те, як діти добралися додому.

Тома Рак. Закінчив початкову школу в 1995 році

«Я дуже радію, що я – випускник початкової школи, а пізніше ліцею. Ми тут знайшли свою тотожність, розвивалися культурно, творили родину», – розповідає Тома Рак, який закінчив початкову школу в 1995 році. Він також згадує гуртки української мови в ліцеї, які вела Марія Мандрик-Філь. На цих зустрічах ліцеїсти читали класиків української літератури, відзначали важливі дати, співали.

До ювілею школи організатори свята підготували стенди з архівними фотографіями. Тут і чорно-білі знимки 60-річної давнини, і кольорові, недавні. Тома Рак, як й інші гості свята, зацікалено роздивляється світлини, поки незнаходить себе. На фото він – учасник традиційного різдвяного вертепу.

«Вітрогон»

Мовне питання: старі і нові виклики

Серед випускників школи в Білому Борі – багато успішних особистостей. За словами колишньої директорки Ірини Дрозд, вони також активно працюють в українській громаді не тільки в Польщі, а і Канаді, США. Зазвичай випускники ліцею поступають до університетів – часто до Познані, Вроцлава, Щеціна, потім залишаються працювати і жити у великих містах. Через це, а також через природню асиміляцію та демографічну кризу в кінці 1990 – на початку 2000-х, ще десять років тому школа переживала серйозний спад кількості учнів, коли в класі могло навчатися навіть кілька дітей. Тепер в школі багато учнів з України. Вони, по суті, врятували ситуацію в деяких класах. Це відкриває нові можливості для колективу школи, але і ставить нові виклики.

Консул України у Гданську Лев Захарчишин вручає грамоти вчителям від Міністерства освіти України та посла України в Польщі Андрія Дещиці.

Одна з найважливіших проблем для української школи в Польщі – мова. Впродовж багатьох років вчителі намагалися заохотити учнів розмовляти українською, а учні часто на перервах переходили на польську.

«Коли я побачила, що учні в школічасто переходять на польську, то почала думати, що з цим робити. І запропонувала батькам школярів такий метод, який вони підтримали: ми з дітьми шукали сторінки з творів української літератури, які вони повинні були вивчати напам’ять після того, як я чула, що учні спілкуються польською в класі», – розповідає про 90-ті роки у школі Наталія Лайкош-Боднар. Діти не надто раділи такому методу, але тоді він був дієвим. «В сучасній школі важко навіть уявити таке», – посміхається вчителька. Проте вона не приховує: проблема з мовою прогресує.

в центрі вчителька Наталія Лайкош-Боднар

«Напишіть у своїй статті, що батьки висловлюють подяку вчительці Наталії Боднар. Вона дуже віддано працює з дітьми, прививає їм любов до рідної мови», – просить мене одна з мам учнів початкової школи.

За останні роки, коли приїхали учні з України, гуртожиток знову повний – батьки цих учнів часто працюють в великих містах, а дітей посилають до української школи. Ці учні, буває, що їздять додому на вихідні, а деякі – так, як і півстоліття тому діти з Польщі, – раз на півроку. Тепер в білобірській школі виникла ще одна мовна проблема: діти зі східних регіонів України часто спілкуються в школі російською.

«Зараз є велика проблема того, що багато учнів розмовляє російською.
І тут навіть справа не в тому, що вони не знають української, але вважають російську мову кращою, а українську – непотрібною. Можливо, батьки хотіли б, щоб вони вчили українську, бо ж віддали своїх дітей саме до нашої школи, але деякі діти відверто не хочуть розмовляти українською», – зізнається одна з вчительок, але просить її імені не називати.

Покладення квітів до пам’ятника Шевченку

В деяких класах діти з Польщі і діти з України не співпрацюють, вони поділені і спілкуються в своїх міні-групах. «Ми хочемо їх інтегрувати, щоб вони працювали так, як ми тут впродовж 60 років. І щоби не втрачати тих здобутків і тих досягнень, які ми впродовж років тут випрацьовували. Ми хочемо, щоби ця робота давала їм великий багаж в майбутньому», – зазначає директор школи Андрій Дрозд.

Вчителька Наталія Салань, яка приїхала зі Львівської області два роки тому, зазначає, що в школі тепла атмосфера. Каже, що ті діти, які хочуть вчитися української, роблять це успішно. «Є, наприклад, хлопчина з Харкова. Вдома він не говорив українською, але тут – так старається, говорить, щоразу вдається йому краще».

Сучасність і перспективи

Завдяки невеликій кількості учнів у класах, сучасній техніці, якою обладнана школа (такій як мультимедійні центри) та відданій праці вчителів, школярі часто отримують надзвичайно добрі умови навчання. В деяких класах, де на кількість дітей помітно вплинула демографічна криза, – учні отримують майже індивідуальний підхід у навчанні, – розповідають вчителі. Результати підтверджують рейтинги освітнього порталу «Перспективи». У цьогорічному престижному конкурсі білобірський ліцей посів 224-те місце (минулого року став 341-м) серед 500 найкращих шкіл у Польщі. Також ліцей став найкращим у Щецінецькому повіті. Дана нагорода призначається на основі успіхів школи в олімпіадах та результатів випускних екзаменів і є предметом гордості для будь – якого навчального закладу. Саме через добрі результати школи, до неї віддають своїх дітей навіть поляки, які не мають українського походження. Батьки сприймають це як можливість дати дитині ширший кругозір та добрі знання.

пам’ятник Тараса Шевченка

«Впродовж багатьох років у нас є система роботи вчителів з учнями. Результати зовнішніх іспитів, які проводяться в початковій школі, в гімназії і в ліцеї – це, я думаю, в великій мірі результатом того, що маємо багато позашкільних занять вчителів з учнями», – зазначає директор школи Андрій Дрозд. Він додає, що в школі організовані додаткові заняття з польської мови для учнів з України – 3-4 рази в тиждень, адже екзамени вони повинні здавати державною мовою. Багато уваги присвячується не лише обов’язковим предметам, з яких складаються зовнішні іспити. «Учні приходять до нас з різною підготовкою: і слабші, і середні, і кращі. Ми стараємось достосувати програму до кожного учня. Не зрівнювати її, а з кожним учнем індивідуально працювати», – розповідає про метод роботи
директор.

другий зліва Андрій Дрозд

Ще одна особливість школи – мистецькі заняття. Учні беруть участь в гуртках самодіяльності: вони танцюють, співають, грають на музичних інструментах. Саме результати цієї роботи можна було побачити під час концерту до 60-річчя закладу: кілька танцювальних колективів виконали традиційні українські композиції, також учні грали на фортепіано та скрипці, показували сценки, а на закінчення свята діти разом з вчителями співали в хорі. Основним завданням для нас, – вважає Андрій Дрозд, – є не кількість учнів, а зруйнування міфу про те, що в українській школі є якісь загрози: «Пробували ми ходити і переконувати батьків, але те покоління і та свідомість міняється. Якщо є міжшкільні пункти навчання української мови, деяким батькам цього вистачає. Бо тут треба більше української мови вчитися, бо нібито тут примушується, різні думки я чув. Однак випускники наші повертаються до нас, у них по роках з’являється свідомість. Приходить відкритість і вони кажуть, що дуже важливим етапом їхнього життя було перебування тут у цій школі».


Під час відзначення 60-ліття Початкової школи № 2 імені Тараса Шевченка в Білому Борі 14 червня відбулась наукова конференція про школу та її роль на Помор’ї, а також про 30-ліття існування гуртожитку. З доповіддю про переселення в рамках акції «Вісла», про заснування парафії та про початки створення школи виступив професор Роман Дрозд, про проблеми шкільництва доповів Марко Сирник. Слово взяв також бургомістр Білого Бору Павел
Міколаєвський. Про історію збирання коштів та будівництво гуртожитку розповів Андрій Філь. Слово взяла також колишня директорка школи Ірина Дрозд. На конференції виступав випускник школи Степан Колосівський.

готсті свята перед церквою

15 червня гості, які відвідали школу, могли побачити фотовиставку, згодом в греко-католицькій церкві відбулася літургія за здоров’я вчителів, учнів, випускників та працівників школи. Пізніше – покладення квітів до пам’ятника Тарасові Шевченку.

На закінчення – ювілейний концерт та вітання. Консул України у Гданську Лев Захарчишин зазначив, що білобірська школа і українська громада в цьому місті для українців з України є прикладом того, як потрібно дбати про свою культуру та мову. Він вручив грамоти вчителям від Міністерства освіти України та посла України в Польщі Андрія Дещиці. Олександр Маслей зачитав власного вірша, якого присвятив школі.

Фото авторки статті

Поділитися:

Схожі статті

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*