Юлія Вакула ■ ГРОМАДА ■ 2010-04-01
{mosimage}
МАРІЯ КЕЛЕЧАВА – відома писанкарка, авторка гуцульських писанок. Її праці прикрашають великодні столи та колекції у США, Канаді, Африці, Німеччині, Франції, Україні та інших країнах, знаходяться у фондах Вроцлавського, Торунського етнографічних музеїв, у єдиному в Польщі Музеї писанки в Цехановці, а також у Саксонському музеї народного мистецтва у Дрездені. Володарка двох Ґран-прі Загальнопольського конкурсу писанок у Свиноуйсті (1999, 2000 р.)
Лауреатка численних польських конкурсів та фестивалів, репрезентантка Польщі на міжнародних виставках та зустрічах у Німеччині, Греції, Чехії, Угорщині. 2008 р. отримала почесну відзнаку Міністра культури і національної спадщини “За заслуги для польської культури”. Біографія Марії Келечави внесена до енциклопедії “Who is Who w Polsce 2003 r.”. Протягом 2006-2009 рр. та з 2010 року – член Головної ради Об’єднання лемків у Польщі.
Лемківську писанкарку із Вроцлава Марію Келечаву знають, без перебільшення, в усьому світі. Добре, як пощастить піймати майстриню для розмови, особливо нині, перед Великоднем. Жвава і весела, сама наче та писанка, пані Марія має чимало справ: викладає у школі для дітей із особливими потребами, клопочеться вдома і, звичайно, готується до поїздок на святкові ярмарки та виставки, на які навіть польські етнографічні музеї нерідко чекають роками.
Щойно переступаю поріг оселі писанкарки, відразу вловлюю густий і теплий, знайомий аромат. Так пахне віск, який всотався у повітря – вже потім пояснила мені господиня.
– Моя писанка така ж, як і в народженні, – вся у воску. Бо ж як родиться яйце, то воно слизьке, ніби восковане. Для писання треба його добре вимити, висушити. Нанести контур візерунку олівцем, потім – покрити воском те, що має залишитися білим. Далі – у барвник. І так кожен шар. Коли роблю, бачу цілий візерунок. Вже потім, як знімаю той віск, яйце знову стає воскованим, як при народженні, – потрохи виказує свої писанкарські секрети Марія Келечава.
Над кожною писанкою майстриня працює п’ять днів. Каже, перш ніж постане справжня, буде і кілька невдалих, бо треба, щоб писанка промовила до тебе. Для власної колекції (яка, до слова, всього лише раз виносилася на люди – під час Днів кухні п’яти віросповідань 2007 р. у Вроцлаві) пані Марія залишає “материнські” писанки – ті, на яких народжується візерунок. Світом розходяться уже їхні “доньки”, виконані на замовлення. Писанкарка жартує, мовляв, дає ґарантію на свої писанки на 30 років, а як дасть Бог довгих років життя, то запрошує покупців приходити по нову.
Є в її колекції із 60 унікальних гуцульських писанок і кілька особливих, найдорожчих. Це не писанка із крокодилячого яйця, ані навіть не зі страусового (а таких є всього 5 у світі). А передусім ті дві, які прокладали шлях відомої писанкарки – принесли нагороди Гран прі, а також та найперша, написана для конкурсу, із якої усе і почалося. Саме вона і красується нині на візитці із підписом “Авторка гуцульських писанок”.
* * *
Писанкарство в родині Келечавих – родинне мистецтво, традиція, що живе вже в п’ятому поколінні. Марія росла біля писанок, допомагала мамі мережити візерунками великодні яйця, якими потім обдаровували всю родину. Тож коли 1982 р. переїхала до Вроцлава і вперше показала знайомим свої писанки, була певна – нічого надзвичайного в них немає.
– Мені відразу ж сказали, що треба йти з цим до музею! А я проста, із села, мені здавалося це звичайним, що всі так роблять. Аж виявилося – ні… У жовтні 1995 р. я побувала на виставці “Покуття і Гуцульщина” у вроцлавському Оссолінеум. Як подивилися на все це багатство: вироби із дерева, кераміка, як підійшла до гуцульських писанок! Це ж ніколи не здавала собі справи, що я теж можу таке робити.
Лемкиня з діда-прадіда, рід якої походить із Береста, що поблизу Криниці, пані Марія народилася вже у Пшемкові на Нижній Сілезії. І хоч зростаючи вчилася рідних лемківських орнаментів писанок, проте захопилася пізніше гуцульськими візерунками та стала відомою як авторка саме гуцульських писанок.
Прадавні, традиційні для гуцулів, узори оживають у писанках Марії Келечави по-новому – писанкарка не копіює їх, лиш бере собі за дороговказ. Та ж сама колористика (сонячний жовтий, зелень, червінь, чорний), ті ж прості лінії. Гуцульська писанка – це найвищий рівень майстерності, це роки праці цілих поколінь, – каже мисткиня.
* * *
Марія Келечава часто мандрує світом. Називає себе справжньою лемківською амбасадоркою в Польщі, бо переконана – лемки та їхня багата культура залишаються тут іще мало відомими. На виставках, фестивалях та майстер класах вона дарує людям писанку – символ життя і краси.
– Кожен бачить у ній своє. Якось у Закопаному, на міжнародному фестивалі, підійшла пані з Мадаґаскару – вона впізнала в моїх візерунках африканські мотиви, – розповідає писанкарка. – Або написав один пан, поляк із походження, який багато років живе у Франції, неподалік від Парижу. Він уже 50 років колекціонує писанки. Запитав, чи мої, зображені на фото на сторінці в інтернеті, справжні, і замовив по одній кожної писанки із моєї колекції. Уявіть, кур’єр особисто віз до Франції цілий кошик оздоблених яєць. Наступного дня чоловік написав, що увесь день в неділю розглядав із сім’єю писанки, бо хоч яку велику колекцію має, але такої краси ще не бачив.
“Наше слово” №14, 4 квітня 2010 року {moscomment}
