Бандера в німецьких тюрмах і концтаборах

Микола ПосівничІСТОРІЯ№41, 2013-10-13

Провідникові ОУН Степанові Бандері присвячено велику кількість різних досліджень, але офіційна українська наука ще не зробила належного аналізу його життя й діяльності та не визначила місця в історії. У вітчизняній і зарубіжній історіографії періоди його життя є зовсім недосліджені й оповиті різними міфами. Особливо це стосується ув’язнення в німецьких тюрмах і концтаборі Заксенгаузен у 1942–44 роках. Переважно дослідники подають одні й ті самі дані про цей період життя, однак не встановлено хронології його перебування в ув’язненні.

Фото з архіву Музею української визвольної боротьби ім. С. Бандери в Лондоні
Фото з архіву Музею української визвольної боротьби ім. С. Бандери в Лондоні

На Другому великому зборі ОУН 31.03–3.04.1941 р. у Кракові Степана Бандеру – «Сірого» обрано головою Проводу. Відчуваючи неминучість війни між окупантами Польщі – Гітлером і Сталіном – Бандера вважав, що в цьому збройному конфлікті можна буде здобути вимріяну його поколінням українську державність. Ось і 23.06.1941 р. від імені ОУН за підписом С. Бандери і В. Стахова надіслано Меморандум до Гітлера, на 14 сторінках якого всіляко підкреслювалося, що основним завданням ОУН є відновлення Української Держави.
У планах становлення «Нової нацистської Європи» про таку державу, як Україна, не могло бути й мови. Ґестапо заарештувало та відправило до в’язниці уряд на чолі з Ярославом Стецьком. Щоб схилити Бандеру до співпраці і відкликати Акт від 30 червня, ґестапо 5.07.1941 р. арештувало його біля Белза і через Люблин відіслало до Кракова. Наступного дня відбулася розмова з шефом уряду Генеральної Губернії Бюглером, який вимагав припинити діяльність Української Національної Ради і відмовитися від Акту. Після відповідей відмови, 9 липня С. Бандеру разом з жінкою Ярославою та дочкою Наталкою відправили до Берліна і там запроторили у в’язницю ґестапо на Ліхтерфельде-Ост. У столиці ІІІ Рейху з Бандерою постійно працювали полковник Абверу Е. Штольце, СС-штурмбанфюрер Вайнман та Маркерт. А 20 липня його перевели під домашній арешт у Берліні на вул. Дальманштрасе. Бандері і Стецькові запропонували створити підконтрольну Крайову раду, згодом Дорадчу раду при Райхскомісаріаті. У цей час відбулися численні розмови Бандери і Стецька з військовиками та партійними чиновниками багатьох відомств. Вони вільно, але під постійним наглядом, пересувалися в межах Великого Берліна. Бандера і Стецько написали різноманітні послання, пояснення, комунікати, декларації і меморандуми на ім’я Гітлера, Ріббентропа, Розенберґа та інших діячів нацистської Німеччини.
За дорученням керівництва ОУН влітку 1941 р. в Берліні сформовано спеціальну групу для збору коштів і продуктів для С. Бандери, Я. Стецька, В. Стахова, О. Тюшки, І. Габрусевича, Р. Ільницького та інших в’язнів. Також група допомагала Я. Бандері і її дочці, яка постійно носила передачі цим в’язням.
С. Бандера за вимогою Г. Коха 14.08.1941 р. написав відкритий лист райхсміністрові Розенберґу з неприйнятністю відкликання Українського Державного Правління і призупинення діяльності ОУН. Відтак 11–12 вересня Маркерт, Г. Кох, Б. Менде проводили бесіди з С. Бандерою, Я. Стецьком, В. Стаховим, щоб ОУН «віддала долю України в руки Німеччини, конкретно її Фюрера з терпеливим очікуванням на остаточну перемогу», інакше всіх очікують арешти і концтабори.
Після успіхів Вермахту у вересні 1941 р. на східному фронті, коли стало очевидним, що Червону армію буде оточено і доля Києва уже вирішена, в Берліні почали діяти рішучіше щодо українських націоналістів. Бандера 15.09.1941 р. був відправлений у центральну тюрму ґестапо, в камеру № 29 на Прінцреґентштрасе. Одночасно з цим були проведені масові арешти членів ОУН на всіх окупованих німцями територіях в Україні та Європі, в ув’язненні опинилися півтори тисячі оунівців.
Братів Бандери – Василя та Олександра – закатовано (кінець липня 1942 р.) в Освенцимському концтаборі. У Херсоні ґестапо розстріляло брата Богдана 1942 р., а у львівській в’язниці – брата його дружини. Через відмову С. Бандери від співпраці з нацистами його близькі родичі загинули мученицькою смертю, а він сам опинився в концтаборі.
На початку січня 1942 р. С. Бандеру примістили в камері № 73 концтабору Заксенгаузен у спецблоці № 9, де утримували особливо важливих в’язнів. Головний наглядач за блоком, К. Еккаріус, підпорядковувався начальникові табору штандартенфюрерові СС А. Кайндлю. Серед в’язнів блоку були комуністичні лідери з усієї Європи, радянські генерали, німецькі єпископи, українські, польські та румунські націоналісти, французькі міністри, офіцери розвідки й пілоти англійських літаків, представники аристократичних родин Європи. Більшість із них отримувала допомогу від Міжнародного Червоного Хреста чи від родини.
За даними німецького розвідника й аґента Штазі Отто Зайделя, С. Бандера був у дружніх стосунках з Оддом Нансеном. Цей норвезький велетень узяв його під свою опіку і допомагав усім чим міг, особливо продуктами. Він малював портрети ув’язнених, найпоширенішим був – Бандери, переважно, з гострими й суворими рисами енергійного обличчя.
За спогадами отамана Тараса «Бульби» Боровця, концтабір Заксенгаузен був як «окреме царство есесів у царстві Гітлера. Там, у лісі, побудовано ціле місто з власними бараками, бункерами, великими будовами, військовими фабриками, шпиталями, крематоріями та газовими камерами. Там були великі бараки для спеціально ізольованих груп в’язнів і навіть домики для різних високопоставлених осіб з-посеред німців та інших націй Європи». Він зазначає, що завдяки Бандері і д-ру Томі Лапичакові діяла своєрідна пошта, яку називали «кібель-поштою»: під час прогулянок в’язні залишали записки у квітнику або закидали в камеру до зазначених осіб. Найбільше враження на в’язнів справило постійне бомбардування військових заводів авіацією США та Англії недалеко від них.

За свідченнями теренового провідника Німеччини ОУН-р (1941–42) і в’язня Заксенгаузену (блоку № 10) Василя «Беркута» Безхлібника, С. Бандера в умовах суворого режиму в концтаборі проявляв чудеса конспірації та був неперевершеним організатором обміну інформацією, газетами і харчовими пайками. З ним Бандера зустрічався в лікарні блоку № 9, де проходив приписані процедури. Безхлібник інформував провідника про становище членів ОУН в німецьких концтаборах, ситуацію в Україні та про міжнародні події.
Інший в’язень, провідний діяч ОУН-м Євген Онацький, описує режим перебування в цьому концтаборі в камері № 70: ніяких розмов з іншими ув’язненими під час прогулянок по подвір’ю, підйом о 5.00 ранку, застеляння ліжка та прибирання камери, вихід до умивальника. Опісля сніданок, о 12.00 – обід, вечеря – о 18.00, які завжди приносили в камеру. Якість їжі була дуже поганою, кожен в’язень мав сам помити посуд. Для в’язнів було три категорії харчування, і оунівцям виділялася остання. День завершувався о 20.00 сном. Онацький із захопленням згадує символічні різдвяні подарунки 1944 р. від Я. Стецька та маленьку передачу солодкого печива від С. Бандери. Інший діяч ОУН-м, Дмитро Андрієвський, згадував, що С. Бандера виявляв під час ув’язнення товариськість, допомагав продуктами тим, хто був у скруті. Дізнавшись про смерть О. Ольжича, він запропонував уночі після другого дзвінка вшанувати його пам’ять хвилиною мовчання.
У таборі 22 липня 1943 р. відбулася зустріч С. Бандери з головним комендантом АК ген. С. Ровецьким «Ґротом», який сидів у камері № 71. Темою їх розмов були подальші перспективи українсько-польських взаємин, політика західних союзників та прихід в Україну і в Польщу більшовиків тощо. Згодом свою позицію ген. Ровецький виклав у підпільному листі польським в’язням: «вже тепер мусимо рахуватися з утратою наших східних земель на користь українців. Того вимагає політика польської нації».
Після довгих консультацій з серпня 1944 р. нацистське керівництво вирішило звільнити лідерів ОУН, які були ув’язнені в концтаборах. Рішення про звільнення С. Бандери і Я. Стецька було затверджене 25.09.1944 р. на нараді А. Розенберґа і начальника головного управління безпеки Рейху Е. Кальтен-брунера. Бандеру 27.09.1944 р. звільнять і вивезуть з концтабору в околиці Берліна. Утримуватимуть під домашнім арештом, пропонуватимуть співпрацю з Українським національним комітетом (УНК), який мав бути керівництвом генерала РОА Власова. Такі умови запропонував С. Бандері шеф головного бюро СС, ген. Г. Берґер 5 жовтня 1944 р. Він відмовився входити до УНК, натомість запропонував замість себе адвоката В. Горбового. Ген. Берґер зазначив: «Бандера – це незручний, упертий і фанатичний слов’янин. Своїй ідеї він відданий до останнього. На даному етапі надзвичайно цінний для нас, опісля – небезпечний. Ненавидить так само росіян, як і німців». Такі переговори проводили СС-штурмбанфюрер Ф. Арльт і СС-оберштурмбанфюрер Л. Вольф.
Наприкінці грудня 1944 р. ґестапо відправляє С. Бандеру в Берлін і там утримує під домашнім наглядом. Також двічі на день він мав зголошуватися до їхнього відділку. На початку січня до нього прибули чільні діячі ОУН з листами, інструкціями від проводу. З допомогою Миколи Лебедя 1.02.1945 р. Бандера разом з родиною зумів під час авіаційних бомбардувань утекти з-під нагляду до австрійського Тіролю. Потім він переїде до Відня і далі продовжить діяльність у керівництві ОУН.
С. Бандера активно використовував свої тюремні зв’язки у відстоюванні й боротьбі за незалежність України серед європейських громадських і політичних діячів, які пройшли німецькі тюрми і концтабори. ■

Поділитися:

Категорії : Історія