Микола Щерба ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №31, 2019-08-04

«В горах де ближче сонця, перший раз приглянувся небу,
тоді щось дивне й незнане пробудилося у мені,
і піднеслася голова, й слова прийшли до уст зелені»
Богдан-Ігор Антонич, «Автобіографія»

У горах, особливо в Карпатах, є щось чарівне і таємниче водночас. Ліси, що простягаються до горизонту, звуки стрімких потічків та гомін грому, що несеться над вершинами пагорбів – це створює неповторну атмосферу, до якої весь час хочеться повернутися. Вона залишається в нашій пам’яті та, ніби магнітом, притягує нас до Карпат, до Лемківщини, незалежно від того, як далеко звідти ми перебуваємо. Найбільше цієї сили в собі, безсумнівно, має фестиваль «Лемківська ватра» – про що свідчать численні намети, які вчергове розташувалися цього року навколо Ждинського амфітеатру. Гості з’їхалися з усього світу – Словаччини, Сербії, Польщі, України, а також Канади і Болівії.

Програма «Ватри» стала вдалим міксом етно-традицій та сучасності, відтак кожен міг знайти щось собі до смаку, незалежно від віку та країни походження. На наймолодших гостей чекали майстер-класи з виготовлення іграшок або розмальовування лиць; за допомогою цих заходів дітей розважали та знайомили з лемківською культурою. Для старших організатори передбачили спортивні змагання: стрільбу з лука та шахові турніри. Дорослі могли також перевірити себе в індивідуальних жартівливих конкурсах: наприклад, з доїння корови або з бігу за пивом. Для розмов та зустрічей був створений так званий «Простір слова», що розмістився уздовж доріжки, названої «Лемко стріт»: там проходили літературні зустрічі з відомими авторами, дискусії на культурні, історичні та лемкознавчі теми. Там же часто можна було почути ім’я Богдана-Ігоря Антонича, видатного поета і прозаїка. Він походив із лемківського села Новиця, усе життя залишався з ним серцем, а у творчості пропагував ідею неподільності й гармонійної єдності людини, природи та космосу. Несподівана смерть передчасно обірвала його мистецьку діяльність, і це – величезна втрата для європейської культури. Богдана-Ігоря Антонича поховали на Янівському кладовищі у Львові, а в його будинку в Борятинах тепер – музей-садиба родини Антоничів.

У Ждинському амфітеатрі та його околицях лунала музика на будь-який смак. Виступали ансамблі пісні й танцю зі Львова, Гладишова, Словаччини та Сербії, дитячі колективи, відбулося також шоу феєрверків та показ моди, натхненої Лемківщиною. Театральна група зі Словаччини поставила п’єсу за мотивами творчості Якова Дудри, а під ритми фолку та року ансамблів «Крамбабула» з Познані та «Гоприна» з Ольштина старші та молодші гості танцювали до пізнього вечора.
Не забуваючи про минуле, організатори поступово пристосовують «Ватру» до потреб сьогодення, смаків сучасного глядача. Для тих, хто мусить постійно перебувати онлайн, доступ до мережі перестав бути проблемою, як це було колись – тепер з’явився відкритий Wi-Fi. Окрім цього, організатори створили мобільний додаток «Ваппка», за допомогою якого можна було подивитися програму фестивалю, а завдяки вбудованій карті та лемківському співникові – разом співати лемківських пісень. Співу серед наметів справді було багато, можна навіть сказати, що музика в Ждині майже не затихала. Після закінчення концертів артисти заходили разом зі слухачами до гастрономічної зони, яка таким чином стала другою неофіційною сценою у Ждині.

Новий президент України Володимир Зеленський заподіяв учасникам «Лемківської Ватри» несподіванку незручність – дата дострокових виборів до Верховної Ради збіглася з останнім днем фестивалю, у зв’язку з чим артисти з України раніше поїхали додому, аби проголосувати. Трохи втомившись від безлічі вражень, наша команда спакувала свій багаж та сіла в машини, які виповзли на вузьку та круту дорогу, щоби потім роз’їхатися на чотири сторони світу. Нас, колишніх та майбутніх учасників цього свята, «багато різнить, лем більше лучить» як можна було би сказати лемківською, адже «Ватра» – це дружнє середовище для різних народів, а також – одне з небагатьох доступних нам у Польщі місць зустрічі поколінь, незвичайно подія, що формує культурну свідомість. Тому я думаю, що Богдан-Ігор Антонич, якому не довелося дожити до кращих часів, також повертався би з нами до цих лемківських лісів, аби ще раз надихнутися поетичною красою рідної землі.

«Старамеся заховати ціле богатство лемківской бесіди, єй специфіку в ріжних селах Лемківщини, а не нашмаряти штучну уніфікацію, котра забият ріжноматніст мовного простору, передовшитким в лексиці і синтаксисі» – сказав під час «Ватри» мені один із її учасників. Я згоден із ним – лемки серед нас неповторні!

Фото Миколи Піпки

Поділитися:

Категорії : Лемки

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*