Розмову вела Оксана Яцишина ■ ІСТОРІЯ ■ №36, 2013-09-08

Про 330-ту річницю Віденської битви, українсько-австрійську культурну спадщину та спільне минуле – в розмові з міністром-посланником Посольства Австрії в Україні, директором Австрійського культурного форуму Якубом Форст-Баттаґлією.

Оксана Яцишина: Австрія завжди була найближчою до України з усіх країн «старої» Європи. Українські землі протягом століть були частиною імперії, і це не могло не сформувати певного сентименту до України та українців з боку Австрії. Як спільне минуле допомагає нашим країнам сьогодні у відносинах?
Якуб Форст-Баттаґлія: На мою думку, наша спільна історія не тільки не заважає, а навпаки, сприяє в розробці й реалізації творчих планів у новому вимірі сьогодення. Форум позиціонує себе як платформу австрійської культурної діяльності за кордоном, яка є, на мій погляд, найбільш дієвою з трьох засад зовнішньої політики Австрії. Ми намагаємося поєднати традиції і сучасність, підтримуємо відкриті європейські діалоги культур у демократичному вимірі. Сучасне мистецтво є засобом, що дозволяє співробітництву між австрійськими та українськими митцями і науковцями виходити за рамки часу. Ми даємо імпульс такому співробітництву, яке може розвиватися надалі самостійно, вже без допомоги з боку Австрійського культурного форуму.

Саме Австрія дала українцям перші уроки парламентаризму. Галицькі депутати Віденського парламенту були найкращими представниками свого народу, вчилися лобіювати й боронити українські інтереси ще з кінця ХІХ століття. Чи відчутна сьогодні різниця між Україною Західною і Східною? – на чому так часто наголошують ЗМІ. Як виглядає ця різниця очима іноземного представника, промоутера культури?
Вектор культурної співпраці ми спрямували з неабиякою цікавістю і на схід. Адже традиції співпраці і спільні проекти зі Львовом, Дрогобичем, Чернівцями існують давно. Центр співробітництва, який діє у Львові, є водночас відділом Посольства Республіки Австрії з питань науки і культури. Тісні науково-освітні контакти Львівського національного університету ім. Івана Франка з австрійськими науковими установами здійснюються також через австрійську бібліотеку у Львові. Нам цікаво сприймати Україну в цілому, тому ми спрямовуємо діяльність і на схід: Харків, Донецьк, Одесу. Так, нам вдалося провести реконструкцію австрійської бібліотеки в Харкові. Також Австрія має своє представництво в Одесі.

Цього року ми відзначаємо 330-ту річницю Віденської битви. Україна планувала організувати врочисті заходи на державному рівні. Народні депутати України, свободівці Ірина Фаріон та Олег Панькевич, намагалися у Верховній Раді провести проект «Про увічнення 330-ї річниці участі українців у Віденській битві», але більшість депутатів ВР не схвалила його. Можливо, недоречно святкувати всілякі історичні події на тлі складної економічної ситуації і дефіциту бюджету? Хоч на помпезне святкування 1025-ліття прийняття християнства були виділені чималі кошти. Виходить, що святкування подій, які мають європейське підґрунтя, для України є сьогодні недоречним.

Навпаки, я вважаю, відзначати такі історичні дати – необхідно. Передусім тому, що це спроба переосмислити власну історію. Ми, як ніхто, знаємо, що український народ завжди мав західний вектор руху. А участь наших військ як європейської коаліційної сили в перемозі над Османською імперією, що справило значний вплив не тільки на європейську, але й на світову історію, на наш погляд, треба святкувати задля нашої спільної історичної пам’яті. Колись Австрія теж була імперією. Але часи імперій минули, та це не заважає колишнім народам імперії жити, співпрацювати і творити сьогодення в час ґлобальних змін. Австрійський культурний форум докладає багато зусиль, щоб довести, що порозуміння між народами може відбуватися через культуру, і намагається стояти осторонь від політики.

Ваш дід, відомий історик і публіцист Отто Форст де Баттаґлія, дослідник біографії Яна ІІІ Собеського, залишив нам у спадок життєпис великої особистості й заклав початок Вашої любові до історії. Здається, що Ви маєте відчувати виняткові емоції у відношенні до персони Яна Собеського?
Так. Беззаперечно я закоханий в історію. Але здається мені, що історія має зближувати народи, зокрема європейські, а історична спадщина має бути нашим спільним доробком, що завжди допоможе виробити політичне вміння і спрямувати вільну енергію на конструктивні цілі. Тож варто не розпалювати ворожнечі і конфронтувати на тлі історичної правди. Я вважаю, що долучитися до святкування роковин Віденської битви варто запросити і Турецьку республіку, спадкоємицю Османської імперії. До речі, пам’ятник українським козакам – учасникам битви під Віднем – 15 вересня 2003 р., на 320-ті роковини, споруджено саме в турецькому парку (Відень, парк Тюркшанцен – авт.). А десять років після того, 23 травня цього року, в рамках проведення Днів Києва у Відні в мальовничому парку 19-го району австрійської столиці за підтримки мера Відня Міхаеля Хойпля відбулося відкриття ще одного пам’ятника українським козакам, які разом з австрійцями, німцями та поляками взяли активну участь у цій вікопомній для історичних доль багатьох народів Європи битві. Так i тепер – ми тільки спільними зусиллями зможемо зробити наші заходи успішними! ■

Історична довідка:
12 вересня 2013 р. виповнюється 330 років з часу перемоги європейських коаліційних сил над Османською імперією під Віднем. Спільно з 55-тисячним військом австрійців та німців на чолі з князями Карлом V Лотарінґським, Максиміліаном ІІ Емануелем, Йоганном Георгом ІІІ, поляків та українців на чолі з королем Речі Посполитої Яном ІІІ Собеським удалося перемогти 150-тисячну армію Османської імперії на чолі з великим візиром Карою Мустафою. У складі війська Речі Посполитої, яке готувалося вирушити на допомогу австрійському імператорові Леопольду І Габсбурґу під Відень, воювали близько трьох сотень козаків та 28 тисяч українських шляхтичів, селян, міщан, священиків і ченців родом зі Львівщини, Тернопільщини, Холмщини, Станіславщини, Волині, Поділля, Київщини та Чернігівщини. Кілька козацьких сотень з Правобережної України, а також близько трьох тисяч козаків-добровольців з Лівобережної України та Запорозької Січі на чолі з козацькими старшинами Самійлом Самусем та Семеном Палієм, які входили до складу війська Яна ІІІ Собеського, приєдналися до австрійсько-німецько-польських коаліційних сил також і під час відвоювання османських фортець в Угорщині та Словаччині.

Поділитися: