Христина Заник ■ ПОГЛЯДИ ■ №2, 2020-01-12

Вновітній українській новорічній традиції прийнято перед північчю зібратися за святковим столом з рідними та друзями. На столі обов’язково має бути незмінна любов українців та ознака торжества ще з минулого століття – салат олів’є, шуба – не одяг, а знову-таки салат з оселедцем та канапки з ікрою або ж зі шпротами.

Новорічне привітання президента України Володимира Зеленського. Скріншот з Youtube

В келихах – шампанське, хоча насправді зазвичай до регіону Шампань у Франції це вино не має ніякого стосунку. Всі присутні повинні виконати дві умови: загадати новорічне бажання, а також подивитись звернення президнта до народу. І якщо бажання – справа інтимна, то з промовою гаранта – все навпаки. Ще можна половину ночі сперечатися про її зміст.

Українці люблять і вміють критикувати владу. А Володимир Зеленський (або Зе) – ну, дуже вже підходящий для цього об’єкт. Колишній шоумен, без досвіду в політиці, він досі смішить, наприклад тим, що, дає обіцянки, які президент виконати не в силі або тим, як філософствує на рівні таксиста, а не глави держави.

Новорічна промова сколихнула не лише так звані «25 відсотків» – тих, хто підтримував Петра Порошенка на попередніх виборах. Зе говорив про те, що нас, українців, мало б об’єднати. Але насправді, спіч об’єднав лише в одному – в рівні емоцій.

Навіть візуально президент України виглядав по-іншому в ніч на 1 січня. За спиною Зе переливались відеоефекти, блимали вогники нібито з вікон будиночків, – дуже це нагадало стиль «95 Кварталу». Говорив він навмисно просто, «по-людськи», без політичного пафосу та бюрократичної мови. Завершення також було нетрадиційним – відомі люди з різних регіонів передавали вітання українцям.

«Зазвичай у новорічному привітанні президенти розповідають нам про зростання ВВП, зниження інфляції, імплементацію, диверсифікацію та інші дуже незрозумілі терміни. Одним словом, переконують, що насправді ми почали жити краще, просто поки ще цього не помітили. Тому дуже часто під час звернення президента ми вимикаємо звук. Чекаємо, поки він закінчить свою казку, щоб нарешті перейти до шампанського, канапок зі шпротами і олів’є. Сьогодні буде по-іншому», – як побіцяв, так і зробив він. Що ж так розбурхало пристрасті?

Зеленський почав перелічувати речі, які відрізняють українців: професії, уподобання, мова, релігія, регіон проживання. Справа в тому, що Зеленський вкинув до одного мішка і ті речі, які справді не важливі, а навіть очікувано різні для кожного: ліберал, сангвінік, веган, козеріг, але до них він додав те, що мало би бути принциповим – речі, які вкрай важливі для багатьох, особливо в країні, проти якої Росія веде війну, в країні, яка намагається йти шляхом реформ та боротьби з корупцією, країні, яка перебуває на етапі становлення.

«В нашому паспорті не сказано, „правильний” або „неправильний” українець, немає рядка „патріот”, „малорос”, „ватник”, або „бандерівець”. Там написано „громадянин України”, у якого є права і обов’язки. Ми з вами дуже різні», – підсумував він.

Потрохи Зеленський перейшов до того, що неважлива мова. А далі дійшов до висновку, що хтозна, за кого би проголосували та які погляди мали Тарас Шевченко та Леся Українка: «Хіба перестали б ми їх поважати, дізнавшись, за кого на виборах голосували Шевченко чи Леся Українка? Якби Сковорода чи Хмельницький мали різні погляди на НАТО?». Ну, і вишенькою на торті стало завершення промови гаранта, який звів все до асфальту на дорозі. Бо ж, на думку, Зеленського, не важливо, які символи ми вшановуємо, хто для нас є героєм, які ідеї є основоположними.

«У новому році нам потрібно бути єдиною країною кожен день. Це має стати нашою національною ідеєю. Навчитися жити разом з повагою. Заради майбутнього своєї країни. Тому що ми представляємо його однаково: це успішна квітуча країна, де немає війни. Країна, яка повернула своїх людей і свої території. Де неважливо, як названа вулиця, тому що вона освітлена й заасфальтована. Де немає різниці, біля якогось пам’ятника ти чекаєш дівчину, в яку закоханий».

Тут ехом пригадалися деякі люди старшого віку, які з ностальгією в голосі згадують, що колись, за Радянського Союзу, ковбаса була по 25 копійок і тому навіщо нам незалежна держава?

Ні демократія, ні патріотизм, ні свобода, ні рівність не стали для президента тими цінностями, які могли б нас об’єднати. Зрештою, чому ж ми так прагнемо вступити в Євросоюз, якщо значення має лише асфальт на дорозі і шпроти на канапці? В Білорусі ж також, здається, порядок та добрі дороги, а те, що білоруська мова майже вимерла… ну, хіба ж це має значення?

Поділитися:

Категорії : Погляди, Україна

Схожі статті

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*