РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №50, 2018-12-16

«Arystokrata ducha», pod redakcją Andrzeja Szeptyckiego, KEW, Wojnowice, 2018. str. 389.

Книжка з таким заголовком – це результат міжнародної конференції «Отець Климентій Шептицький – аристократ, монах, мученик», яка пройшла 2014 року в Любліні. На цих наукових дебатах широко представили не тільки рід Шептицьких і значимість у ньому отця Климентія та митрополита Андрея, а також проаналізували історію християнства на українських землях та значення унії для покликання Української греко-католицької церкви. Як світські, так і священицького сану науковці з Польщі та України підкреслювали монаше покликання Казимира (Климентія) Шептицького, діяльність чину студитів, а також спадщину отця Климентія, з якої черпають знання відроджена УГКЦ і студити в незалежній Україні.

Про Климентія Шептицького – монаха, мученика, 2001 року внесеного папою Іваном Павлом ІІ до лику блаженного, уже писав редактор Степан Мігус («НС» № 39), користуючись розлогою розповіддю доктора Андрія Шептицького, нащадка славетного роду, заслуженого для історії Польщі та України. Варшавський науковець зустрівся з вірянами УГКЦ в Ольштині. Подібна зустріч відбулася в прицерковній світлиці оо. василіан у Варшаві та викликала широке зацікавлення.

Як редактор-упорядник цього відносно об’ємного 389-сторінкового видання, Андрій Шептицький із самого початку підкреслював, що це колективна робота, праця монахів, священиків та істориків, що засвідчує його скромність і високу культуру як члена роду, активного діяча фонду Шептицьких. «Сьогодні, коли польсько-українські відносини ускладнилися, нам треба шукати прикладів людей, які хотіли ці два народи поєднати та жити за християнськими цінностями», – зауважив пан Андрій.

Співбесіду про зміст книжки вів також професор Ґжеґож Мотика, чию наукову роботу «Українська греко-католицька церква та польсько-український конфлікт (1939-1945)» розміщено у публікації. Гість зустрічі зауважив, що у Польщі література про українську церкву, її історію – надто скупа; буває, що священиків представляють у фальшивому світлі. У 1942-1944 роках польське підпілля оцінювало, що греко-католицькі священики радше тонують суспільні настрої у час братовбивчої війни. У кінцевій частині свого матеріалу Ґжеґож Мотика підкреслив, що у більшості священики, керуючись любов’ю до ближнього і вказівками митрополита Шептицького, спішили на
допомогу польському населенню, ризикували життям, захищаючи їх. Дуже важлива авторська заувага: «Читаючи сучасні критичні публікації на тему греко-католицької церкви, маємо враження, що автори вважають, ніби бути українським патріотом – це щось погане». У такому світлі появу книжки під редакцією доктора Андрія Шептицького науковець назвав «ковтком свіжого повітря».

Книжка, матеріали якої розміщено у п’яти розділах, читається з великим зацікавленням. Послідовність розділів така: Українська греко-католицька церква; Отець Климентій і родина Шептицьких; Отець Климентій як світська особа; Отець Климентій – студит; Спадщина отця Климентія.

Варто зауважити, що зацікавлення життям і діяльністю отця Климентія зросло після визнання його мучеником під час візиту папи в Україну.

Казимир Шептицький до 41 року вів активне світське життя, але під впливом свого брата митрополита Андрея вступив у студитський чин. Потім був протоігуменом лаври в Уневі, а від 1944 року – архімандритом. За вірність церковним ідеям отця Климентія арештувала у 1947 році більшовицька влада. Його життя завершилося мученицькою смертю у 1951 році.

Розміщений у книзі спомин Адама Данєля Ротфельда зображує його особистий досвід у тому ж монастирі, до якого привів його батько 1941 року. Було йому тоді 3,5 років. Отець Климентій у співпраці з митрополитом дав порятунок сотням єврейських, польських і українських дітей. Після війни вони отримали вищу освіту і серед них з’явилися видатні кардіохірурги, лауреат Нобелівської премії, письменники, рабини, історики та політики. Пан Ротфельд здобув дипломатичну освіту і був міністром закордонних справ Польщі. «Гідним найвищого подиву є те, що у греко-католицьких монастирях майже всі монахи знали про переховуваних хлопців, але ніхто не зрадив. Тому-то поведінка і відвага духовників греко-католицької церкви і монашої спільноти студитів під час війни були свідоцтвом найвищого визнання. Обидва брати Шептицькі – Климентій і Андрій – вписані в історію українського духовенства як визначні постаті. Це вони, люди глибокої віри, в нелюдських часах визначали стандарти людської поведінки», – написав Адам Д. Ротфельд.

Яд-Вашем в Єрусалимі надав отцю Даниїлу, який безпосередньо опікувався дітьми в монашому сиротинці, та отцю Климентію звання Праведника світу. Марія Г. Шептицька, родичка братів, у матеріалі «О. Климентій і спадщина митрополита Андрея» зауважує, що беатифікаційний процес митрополита від 1958 року ускладнюється, але 2015 року папа Франциск визнав героїчність рис Андрея, і це розпочало новий етап на шляху внесення його до лику святих.

2008 року президент Польщі Лех Качинський посмертно відзначив отця Климентія Командорським хрестом відродження Польщі за рятування євреїв під час ІІ Світової війни. Забракло однак волі, щоби посмертно відзначити і митрополита.

На щастя, митрополит Андрей постійно присутній у пам’яті народу як значуща історична постать.

Видання про отця Климентія несе нам глибокі знання й про інші відомі постаті роду Шептицьких, яких єднало одне – бажання служити ближньому і Богові. А всі життєві принципи вони виносили з відкритості й духу рідного дому, чому сприяла багатокультурність і толерантність у ставленні до іншого. У сім’ї Шептицьких шанували історію роду: в минулих століттях у родині було аж п’ятеро єпископів (Варлаам, Афанасій, Леон, Афанасій-Андрій та Андрей). І в наступних поколіннях, які з гордістю несуть родове прізвище, присутня шляхетність, віра в Бога і християнські принципи життя.

Поділитися:

Категорії : Рецензії та огляди

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*