АНТОНИЧ теж звіря сумне і кучеряве…

(ям)ГРОМАДА2010-01-05

{mosimage}

Прихильників віршованого мистецтва згуртував у Мокрому поетичний вечір, присвячений творчості одного з тих українських митців, які особливо близькі нашим серцям – Богдана-Ігоря Антонича.

Це постать виняткова, земляк, сусід, людина свідома, інтеліґент, поет. Хлопець, який свою освіту почав здобувати в Сяніцькій гімназії, а згодом став знаменитим поетом, близьким усім лемкам-українцям. До сторіччя із дня його народження діти з пунктів навчання української мови з Сянока, Мокрого, Репеді та Команчі приготували поетичну програму.

Пролунали вірші, у яких віддзеркалені основи світобачення творця. Бурхливі почуття, невичерпна енергія линули стрімкими гірськими потоками з його поезії. Темні барви ночі, місяць, зоряне небо змальовували таємничий пейзаж із срібним намистом, мов у дівчини- красуні в купальську ніч. Усе дивне, таємниче, а навіть тривожне… З рядків Антоничевої поезії, які зачитували діти, раптом виріс перед нашими очима могутній яр з дрімучою природою – живою, де місяць на пнях записує елегії. Цей ліс живий і мудрий, як у Лесі Українки, яка радила спочатку поговорити з лісом, щоб пізніше змогти зрозуміти людей. Так і наш юний Антонич прагнув зрозуміти лісову мову… Зрештою, “Антонич теж звіря сумне і кучеряве”.
З творів поета ми дізналися багато про нього самого: вивчав життя, пізнавав його, читаючи твори класиків української літератури. Пізнавав його також як мала дитина, що торкається світу руками, щоб переконатися, як це воно є… Сильний нахил до музики спричинив те, що його поезія – це неначе симфонія, записана маленькими нотами на листі дерев. Саме пісні на слова Б.-І. Антонича, які пролунали під час концерту, дали доказ того, що його вірші надзвичайно мелодійні, висловлюють душевні прагнення поета, який каже: “Для мене день, що без пісень, є наче ніч для юних віч”. Як людина глибоко релігійна, Антонич прагнув жити, тішився природою, звеличував її, порівнюючи до вишневих садів Шевченка і славних хрущів над вишнями. Але, пізнаючи людське існування, він іноді бачив у ньому бурі. Таке філософське сприйняття світу поєднував поет з біблійним. Образ Страдальної Матері, яка іде “з серцем сина, що пробите терном”, хоч не одинокий в українській літературі, набуває в Антонича значення символіч ного.
Згадуючи великий творчий талант Богдана-Ігоря Антонича, варто підкреслити, що поет, хоч і прожив коротке життя, однак зумів зрозуміти його дуже добре. Наскільки зміг, передав своє світосприймання у віршованих рядках. У них передається вся складність існування – є Бог, природа і людина. Це наша земна філософія буття.

“Наше слово” №2, 10 січня 2010 року {moscomment}

Поділитися:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*