Розмовляла Анна Коженьовська-Бігун ■ КУЛЬТУРА ■ 2010-06-11
{mosimage}
Скажіть будь ласка, як виникла ідея організувати Польсько українські зустрічі майстрів слова?
-Я працюю в Люблинському центрі культури, де вже п’ятнадцять років керую Відділом культурної освіти. Займаємося в ньому пограниччям, його історією та багатокультурністю Люблина. На початку моєї праці я зорганізувала Студію культури, присвячену багатьом культурам, які перемішуються тут. Заняття велися про історію, культуру, традицію… Кільканадцять років тому не було ще приватних шкіл, не було культурних програм для молоді й так багато позаурочних занять, отож молоді люди з великим задоволенням приходили до нас. Ми раз на тиждень розмовляли з ними про різні культури – єврейську, українську, білоруську…
Завдяки тим зустрічам я встановила контакт з українцями, які проживають у Люблині, зокрема з Григорієм Купріяновичем та Андрієм Савенцем. Паралельно теж організовувала різноманітні декламаторські конкурси. Згодом зрозуміла, що саме за допомогою такого конкурсу можна популяризувати українську літературу. П’ять років тому разом з Колеґією польсько-українських університетів, Інститутом україністики УМСК та Воєвідським осередком культури ми придумали декламаторський конкурс української поезії та прози. Спочатку він мав статус воєвідського, а наступного року вже загальнопольського.
А як склалося, що ви почали діяти по обох сторонах польсько-українського кордону?
-Ідея зорганізувати “дзеркальний” конкурс в Україні народилася три роки тому, коли я побачила, як швидко розвивається наш польський. Люблин є містом-побратимом Луцька, звідти походить і там же навчалася Наталія Медведчук, яка вирішила допомогти нам організувати українську частину. І так появився Декламаторський конкурс польської поезії та прози в Україні. Ми хотіли об’єднати ці дві події, отож створили спільний фінал під назвою Польсько- українські зустрічі майстрів слова, у яких беруть участь найкращі читці з обох країн. Важливо, що твори можна читати як польською, так і українською мовами. Не багато є таких двомовних конкурсів.
Розумію, що ви пропаґуєте польську літературу в Україні та українську в Польщі…
-Наші декламаційні конкурси називаю “святом слова”, бо ми тоді дійсно стараємося, щоб саме слово стало найважливішим елементом зустрічі. Обдумуємо, як маємо представити його не тільки на сцені, а й у щоденному житті, які емоції несе воно із собою. Важливо також, яку літературу представляємо. В Україні переважають переклади польської класики, мало є перекладів нашої сучасної літератури, тому саме цю останню ми стараємося спопуляризувати. Наприклад, роздаємо видані нами поетичні й прозові твори, які є результатом літературних занять, які проводяться щорічно в нашому центрі культури. Завдяки цьому українські учасники конкурсу, які хоч трохи знають польську мову, мають доступ до найновішої польської творчості. Радує нас, коли люди читають, коли беруть у руки літературу, коли нею цікавляться.
Я помітила, що ви допомагаєте учасникам зустрічей вдосконалювати свої вміння в декламуванні…
-Так, це дуже важливо. Під час зустрічей ми організовуємо заняття, які ведуть високого класу театральні фахівці. Цього року вони відбуваються втретє і вже помітний виразний поступ учасників конкурсу за той час.
До якої вікової групи адресований ваш конкурс?
-Від гімназії у “безкінечність”. Початкових шкіл ще не запрошуємо, бо небагато є польських перекладів української дитячої літератури. Проблема полягає ще й у тому, що на відміну від старших учнів, які можуть приїхати самі, без інструктора, молодші діти мусять мати опіку, а з цим пов’язані додаткові організаційні кошти, на що ми тепер ще не можемо собі дозволити.
Як виглядає відбірковий процес до Польсько- українських зустрічей майстрів слова?
-До всіх культурних та освітніх осередків Люблинського воєвідства ми висилаємо інформацію про конкурс, а вони організовують місцеві відбіркові конкурси, після яких відбувається воєвідський турнір, де підбираються учасники фіналу. Подібний відбір проводить теж осередок у Підкарпатському воєвідстві. Учасників з інших воєвідств запрошуємо на основі досягнень і нагород, здобутих в інших конкурсах. У Луцьку це відбувається за подібною схемою. Організатори повідомляють школи й осередки культури. У приготуваннях допомагає нам консул РП Томаш Яник, який цього року оплатив поїздку в Польщу українських учасників – це дуже важлива підтримка. Крім того, в Луцьку з нами співпрацює Інститут економіки та управління, Польське товариство ім. Т. Костюшка, а також мер міста.
Тепер триває криза, чи не боїтеся, що фінансові проблеми можуть мати вплив на майбутнє зустрічей?
-Так, побоюємося цього, однак надіємося, що нам вдасться подолати труднощі. Дуже нам допомагає у фінансовому плані президент міста Люблина і безпосередньо управління міста, які активно задіяні в наш конкурс. Радіо Люблин надало нам свій медіа -патронат. Нашим партнером є Шкільна бурса №3, де тепер відбуваються конкурсні прослуховування і майстер -класи, а учасники мають ґарантований нічліг. Трохи інакше виглядають контакти з українською стороною. Цього року не вдалося нам отримати підтримку зі сторони генерального консула України в Люблині, який надає почесний патронат нашому конкурсові. Дотепер консульство було фундатором нагород, цього року так не сталося. Трохи нам жаль.
Облишмо фінансові питання і проблеми, які з ними пов’язані… У якому напрямку ви хотіли б розвивати ці зустрічі?
-Так насправді, то я б хотіла, щоб цей конкурс міг ще більше розширитися в Україні. Якщо йдеться про Польщу, то мені мріється, щоб більше відбіркових конкурсів відбувалося в інших воєвідствах. Ми розіслали інформації до різних осередків культури, однак більшість із них не має грошей, щоб їх провести. Загалом, їхня діяльність обмежується до пропаґування конкурсу. Молоді люди самі нас віднаходять і надсилають заявки на участь. Це радує і дає надію на дальший розвиток.
“Наше слово” №24, 13 червня 2010 року {moscomment}
