Роксана ВікалюкКУЛЬТУРА№6, 2018-02-11

Інспірації та імпровізації

В Англії раніше я ніколи не бувала, хоча мені завжди здавалося, що знаю цю країну непогано. Вся справа у закінченій мною середній школі з посиленим вивченням англійської мови. Донині перед очима текст про «Ландан»1 і «клаймет оф Ґрейт Брітін»2. Оповістку-фактаж зубрилося тоді напам’ять.
У «Ландані» побувати не довелося, але от Норфолк!

Роксана Вікалюк. Співачка, композитор, аранжувальник, піаністка, акторка, есеїстка
Роксана Вікалюк. Співачка, композитор, аранжувальник, піаністка, акторка, есеїстка

Наш літак приземлився в головному місті графства, Норічі. Було тепло й душно… Наше авто мчало вузенькими, крутими дорогами з високими кущами ожини на узбіччях. Будинки – червоноцегляні, виринали з зелені то тут, то там, наче стиглі яблука… і ці дивовижні дерева! Деякі з них були такі товстелезні та височенні, що, здавалося, пам’ятають доісторичні часи. Казка. Сонце пражило, а ми їхали та їхали… доки не затримало нас урвище. Містечко Оверстренд. Будинок скульптора Піта нависав метрів зо 200 над безкрайньою водяною блакиттю. Північне море… воно гуркотіло під нами у повній своїй Шекспірівській величі. З будинку вийшов довжелезний смугастий кіт і подивився мені прямо в душу: так уміють дивитися лише тварини… Піт добудовував сцену і декорував простір навколо неї власного виконання скульптурами: дивовижними, кам’яними з металом. Дійство розпочалося: підключали апаратуру – прямо над морем, монтували музичні інструменти – прямо у траві. Ось і Стілл Челло3, що величезним металевим чи то вітрилом, чи то флюґером височів просто моря. Колеґа наш, Адріан, саме монтував колонки, та раптом занімів на місці. Він стояв довший час, не ворушачись, обличчям до моря… і несподівано схопив смичка, здійняв його вгору й почав дириґувати, закидаючи раз-по-раз головою з пишною чуприною… Так, часом море може зробити з нами все, що йому до вподоби!
Коли запала темрява, усе вже було змонтоване, а посеред великого двору запалало височезне вогнище, почали прибувати гості фестивалю.

Ілюстрація Терези Проць
Ілюстрація Терези Проць

Початок. Піт розклав на сцені свої інструменти: молоток, пилку, свердло, цвяхи, кавалки деревини і металу. До його робочого столу були підключені спеціальні мікрофони, отже, що би Піт не пиляв-стругав-свердлив, завдяки чаклунству звукорежисера усе перетворювалося на музику, вельми своєрідну. Музична алхімія… Потім Вольфрам торкнувся смичком сталевого вітрила Стілл Челло, а море десь далеко унизу вдихало й видихало, бавилося звуками Сталевої Віолончелі, і все це разом звучало, наче підводний симфонічний оркестр.
Англійці… дивовижний народ. Ой, і це їхнє почуття гумору!!!, з традиційним виразом «stiff upper lip»4, так часто описуваним у літературі…
Під час перерви я приглядалася товариству. Знайомилися.
– Ви з Польщі? – що тут відповісти? За половину життя, що провела в Польщі, я зрослася з цією країною: я дозрівала тут як творча особистість… як особистість у цілому.
– Ні, я з України, але Польща – це моя друга Батьківщина.
– Ви – у Польщі, Німеччині, Англії… Як вам у статусі вічного іноземця?
– I do not mind to be a foreigner5, – відповідаю традиційно. – Сильна свідомість власного походження, коріння дає мені внутрішнє право до космополітизму: де б я не була, почуваюся, як удома.
– Удома… але ж ви – таки не вдома, а, переважно, за межами вашої країни? А співаєте українською. Мабуть, в Україні також часто виступаєте?, – не вгавали нові знайомі.
– Домівку носимо у власних серцях. А щодо виступів в Україні – ні, не часто. Та, мабуть, все ще в мене попереду! – усміхаюся. А мені ж заспівати на рідній землі – як комусь до церкви сходити… Защеміло. – Зараз так складається, що я таки частіше за кордоном виступаю. Цей процес – своєрідна місія: несу українське слово, розповідаю в піснях про мою країну там, де про неї не знають.
– Ми майже нічого не знаємо про вас, лише завдяки останнім політичним подіям почали розуміти, що Україна – таки окрема держава.
Люди добрі… таки ж так.
– А от минулого року тут виступав чоловічий вокальний гурт з Києва, з українськими народними піснями… Це було дивовижно! Зовсім невідома нам культура…
– А яка багатюща! Я вам нині розповім і заспіваю.
…і гуляв козак Супрун, і лебедонька по синьому морю, і верш зеленів…. куста теж убрали… і ще багатенько…
Були тільки розчахнута душа, море, спів і жодних музичних інструментів.
Вони розуміли без слів.
Вони казали: Mermaid songs6. Їм було лячно загубитися-розчинитись у тій обрядовості.
Вони довго мовчали.
Вони дивилися в зоряне небо…
А море дихало у такт звукам і думкам…
А я закохувалася в Англію по-вуха.
А в серці розливалося тепло… і виняткова радість, а навіть затишок наповнювали все єство. Цей стан ні з чим іншим на Світі неможливо порівняти… лише з відчуттям, котре дає Домівка.

_____________________

1 Лондон (англ. London)
2 клімат Великобританії (англ. the climate of Great Britain)
3 Сталева Віолончель або Смичковий Дзвін (англ. Steel Cello / Bow Chime) – унікальний музичний інструмент авторства Боба Рутмана https://vimeo.com/49502375
4 англ. – напружена верхня губа. Англійці, загалом, не люблять показувати своїх емоцій. Вони полюбляють жартувати з незворушним виразом обличчя.
5 Я не проти бути іноземцем (англ.)
6 Русалчині пісні (англ.)

Поділитися:

Категорії : Культура

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*