Павло Лоза ■ КУЛЬТУРА ■ №6, 2013-02-10
Останнім часом поштовхом для активності молодих українців у Польщі стали театри. Сьогодні вони функціонують у Ґданську, Вроцлаві, Варшаві та Перемишлі.
Найстарший із них, а водночас наймолодший за віком учасників працює в Перемишлі – при Комплексі шкіл з українською мовою навчання. Щоправда, молодіжна театральна група при «шашкевичівці» функціонує від початку існування школи, але щойно чотири роки тому вона почала виступати під назвою «ПоприВсе».
Репертуар вистав – різний: на основі творів Тараса Шевченка, Лесі Українки, Василя Стуса, Ліни Костенко чи Мілі Лучак, – залежить від того, в якому заході група бере участь. Один репертуар потрібен на відзначення роковин Акції «Вісла», а іншим є виступ на Молодіжному ярмарку у Ґданську, де минулого року театр презентував «Марусю Чурай» Л. Костенко.
– Я маю загальне бачення вистави, а решту опрацьовую згідно з ідеєю учнів. І тішуся, що маю таку молодь, яка саме хоче це реалізувати, – говорить учителька Анна Леськів, художній керівник, що займається групою від початку її існування.
Однак «ПоприВсе» виступає не лише перед українською публікою. Молоді перемишляни уже двічі були лауреатами Воєвідського конкурсу театральних форм «Антракт». Спершу в 2010 р., (тоді зайняли перше місце), а потім у 2012 р. з виставою «Маруся Чурай».
– І навіть якщо виступаємо перед польською публікою українською мово, то глядач радше не має проблеми зрозуміти нашу виставу, – підказує вчителька. Крім цього, театр мав нагоду показати себе в Ялті.
Задум створити театральну групу давно плекала молодь у Ґданську. Щоправда, у минулі роки реалізувалося декілька невеликих театральних проектів, однак жоден із них довго не проіснував. Однією з головних проблем була відсутність досвідченої особи, яка керувала б групою. Врешті цим зайнялася Оксана Терефенко, студентка Вокально-акторської студії ім. Данути Бадушкової у Ґдині. 2012 р. створено аматорську театральну групу «Навпаки».
– Спершу ми виступили на Шевченковому святі, але не у формі декламації його творчості з заслання, що мене вже дратувало. Ми зосередилисяна більш «народній» творчості поета. Я задоволена: коли ми перший раз показали Шевченка в сучасних реаліях, більш гумористично, то публіка, навіть старша, дуже добре сприйняла нашу концепцію, – розповідає О. Терефенко. На черговому виступі на Молодіжному ярмарку–2012 група нараховувала вже 25 осіб, і тоді на сцені ґданщани представили «Мину Мазайла» Миколи Куліша.
У грудні 2012 р. дебютував Молодіжний аматорський театр у Вроцлаві, у склад якого входить молодь з України та Польщі, що навчається у місті.
– Не можу сказати, що театр виник спонтанно, адже перед тим, як його створити, ми (охочі студенти і я) пройшли всі етапи знайомства з театром, театральним і акторським мистецтвом загалом. А проект створився після спільного вирішення – говорить ведучий театру Андрій Мандзюк, артист додаткового хору Вроцлавської опери та актор Театру юного глядача з Волімєжа.
Поки що «Дебютом» (так називається театр) було театралізоване дійство «Вертеп», з яким учасники виступили у Вроцлаві, а в найближчий час його члени заспівають у мюзиклі та втілять на сцені безсмертні образи з оповідань Антона Чехова.
Останім часом виник також молодіжний театр у Варшаві (керівник Зоряна Скалич), в якому більшість – це вихідці з України, які запрезентувалися себе на варшавській Маланці.
І хоч показати чи проявляти себе через театр молодь-таки хоче, проте не завжди це можливе.
– Коли група учнів приходить, то після завершення гімназії вони ідуть до ліцею; і навіть якби хотіли продовжувати працю з театром, то така форма мистецьких занять програє з заняттями з математики чи хімії. В такому випадку мені знов треба працювати віднова, шукаю нових учнів, – пояснює А. Леськів. Така ситуація театру «ПоприВсе» сьогодні.
У Ґданську теж група людей, які є в театрі, викристалізувалася з плином часу.
– Спочатку це були форми імпровізації, кожен хотів брати участь у театрі, очевидно, нікому не можна відмовити. Безперечно, є різниця між вміннями людини, яка вчиться акторства, і навичками актора-аматора. Але я не бачу різниці у задіянні осіб – це в нашому театрі порівняно з зацікавленням справжнього актора, – твердить О. Терефенко.
Коли говорити про підхід до справи, то в ґданській домівці, де проводяться репетиції, вони тривають часом по кільканадцять годин. Щоб підвищити мовний рівень вистави, у праці з текстом членам театру допомагають студенти з України, пройшла зустріч з професійними акторами з України. Вже у лютому «Навпаки» показуватиме «Мину Мазайла» в Ельблонзі, а навесні, можливо, у Щецині, Ґоленьові, Ґурові-Ілавецькому та Слупську. Група готує теж Шевченкову програму, з якою в березні відвідає Слупськ та Ельблонґ. Не виключено, що у травні поїде на майстер-класи та виступ до Львова – щоб це здійснити, група співпрацює з Генеральним консульством України у Ґданську. Однак не все завжди таке кольорове.
– Зібрати всіх разом, тобто 25 осіб, – це просто «різня». Хтось навчається, хтось уже працює і фізично просто немає коли робити репетицій. Тому нерідко тривали вони більше 12 годин до ночі, – говорить О. Терефенко. Черговою проблемо є доступ до сучасної української драматургії: у цій справі «Навпаки» співпрацює вже з людьми зі Львова.
Поки що члени театральних груп – які, певно, можна назвати вже театральними трупами, – пізнають акторське мистецтво. Це є для них поштовхом для дій, проте, з другого боку, юні актори розраховують й на зацікавлення результатом їхньої праці з боку організаторів українських заходів у Польщі.
– Хоча вони і не будуть професійними акторами чи актрисами, але вірю, що праця в театрі, нехай і аматорському, залишає вагомий слід в душі мистецької людини, – підсумовує А. Мандзюк. ■
