(пл) ■ КУЛЬТУРА ■ 2010-12-02
{mosimage}
“Молода муза” – так називається новий цикл, запропонований організаторами цьогорічного заходу, який має бути похиленням голови перед класикою української драми. Одночасно, можливо, це й повернення до театральної традиції молодіжних зустрічей, коли на початку 70-их рр. у ґданській домівці відбувався молодіжний захід “Корчма”, де, як згадують деякі його учасники, – “не було ансамблів, але декламація віршів чи співана поезія”. Ці молодіжні зустрічі в Ґданську стали підвалиною сьогоднішніх Молодіжних ярмарків.
Про свої враження з виступу на дошках цьогорічного ярмаркового театру розповідає Олена Цікуй, студентка Вищої державної театральної школи в Кракові, спеціальності “драматичне акторство”
Олено, чому Ти вирішила взяти участь у “Молодій музі”?
-Звичайно, мала пропозицію виступити на заході, однак мені самій страшенно хотілося показати щось нове. Ідеться про те, щоб не пропонувати глядачам весь час те саме, але щоб сцена була більш різнорідною. Головне, що це буде нове, інше – а тому й цікаве. Коли говорити про нашу, українську культуру в Польщі, часом маю враження, що вже нікому не важливий зміст, те, що в ній мало артизму. Також інші особи, з якими я розмовляла, кажуть, що в нас немає тенденції сягати вище, вчитися. Виглядає, так би мовити, як дві репетиції бандуристок – і вже можна виходити на сцену. Тому трапляється, що не до кінця все допрацьоване. Такі тенденції помічаю не тільки в школах, але всюди, і маю враження, що це відбивається спершу на культурі, а пізніше – на участі глядачів у виступі. Але, якщо вже немає змоги робити чогось краще, бо існують різного роду обмеження, немає можливостей, то альтернативою завжди є диференціювання.
Розумію, свій сьогоднішній виступ вважаєш диференційованим?
-Я зробила щось, чого ще або останнім часом не було. Тепер мене надихають виступи Марії Пешек (польська акторка, співачка – пл.). Те, що я презентувала на Молодіжному ярмарку, не було ані концертом, ані монодрамою. Я поєднала текст з різними жанрами музики в одне ціле. Мені хотілося зрушити нашу музичну сцену.
Напевно, я більше орієнтуюся в польській, ніж в українській літературі, бо просто не маю часу шукати й виловлювати те, що мені сподобається. Перед ярмарком я підготовлялася до захисту дипломної роботи і з огляду на обмежений час сягнула за порадами інших. Рекомендація була згідна з моєю думкою – найшвидше і найлегше буде мені підготувати сюжет за “Марусею Чурай” Ліни Костенко. Я скомпілювала фраґменти поеми, добрала музику, яку на інструментах виконували мої троє братів. А йшлося про те, щоб це не був лише говорений текст, бо вже з досвіду знаю, що могло б це бути нудне, монотонне.
Ти захистила дипломну роботу… і можна сказати, вже завершуєш театральний виш у Кракові. А що спричинило, що Олена – випускниця перемиської “шашкевичівки” – опинилася на театральному факультеті?
-Щойно тепер можу сказати, що це – саме те, що я хочу робити. Місцем навчання я вибрала Краків, хоч прийняли мене й до Варшави. Театральна школа – це був для мене справді важливий і великий досвід, проте досвід, який коштував також багато неприємностей. Відомо, що медаль має два боки, однак тепер знаю, що важливо досвідчити й погане. Факт: після української школи в Перемишлі мене прийняли на театральний факультет – напевно допомогла участь у театральних заняттях при перемиському Міському культурному центрі та в школі. Тепер бачу, що знання української мови – це плюс. І, безперечно, це мій козир.
Я вже на четвертому курсі. Завершила дипломну роботу – “Гамлета” – і вже починаю працювати над маґістерською. Є надія і є пропозиції працевлаштування в театрі. Проте коли говорити про такі справи, як отримати роль, то ніколи невідомо, як усе завершиться і чи буде реалізоване. Те, чого вже навчилася, я хотіла б перенести на наш ґрунт і може навіть попробувати праці з наймолодшими.
“Наше слово” №49, 5 грудня 2010 року {moscomment}
