Аґресія починається від мови

Григорій СподарикПОДІЇ№30, 2016-07-24

Українці – це «тварини», «нелюди», «сволоч», «бандити». Це лише фраґмент запису, який 2014 р. в інтернет-мережі Фейсбук замістив користувач Анджей К. Об’єднання українців у Польщі 7 листопада 2014 р. подало у прокуратуру повідомлення про можливість скоєння злочину за правовими категоріями заклику до ненависті та зневаги з огляду на національність. Прокуратура позитивно віднеслася до заяви ОУП, провела досудове розслідування, щоб кінець кінцем спрямувати акти звинувачення в суд. У районному суді в Кельцях нещодавно відбувся перший розгляд справи, у якому брав участь як свідок і допоміжний обвинувач голова ОУП Петро Тима.

В Інтернеті мова ненависті щодо українців появляється дуже часто. Чому якраз цей випадок став підставою звернення?

Петро Тима. Фото автора статті
Петро Тима. Фото автора статті

Петро Тима: Перша причина – це різкість формулювань, публічне (бо такою є мережа Інтернет) називання українців паразитами, худобою, а також заперечування українців як нації. Водночас коментар появився під статтею д-ра Казимежа Вуйціцького, доволі відомої людини, спеціаліста польсько-німецьких відносин, дорадника колишнього прем’єр-міністра Тадеуша Мазовецького. Слід було сподіватися, що за його коментарями в мережі Фейсбук слідкує багато людей і вони будуть так само читати й те, що написав обвинувачуваний.

Який результат справи?

Це було перше судове засідання. Досі справу вела поліція та прокуратура. Були проведені різні слідчі дії, в тому числі перевірка комп’ютерів у місці проживання звинувачуваного. Він спочатку признався до злочину, але під час процесу все заперечив. Мовляв, признання вимагала поліція, а він сам не розумів контексту. Ситуація остільки складна, що в нього ефективний захист. Це має відлуння в історіях, які розповідав підсудний.
Він говорив про викрадення його інтернетного профілю, потім, що діяв під впливом алкоголю й емоцій. У цей час він судовим шляхом поміняв ім’я. Це помноження ліній захисту, тому й суд не виніс вироку. Наступне засідання відбудеться 30 серпня. Мушу сказати, що прокуратура цього разу провела доволі добрий аналіз ситуації, зібрала доказову базу і підготувала істотне обґрунтування справи. Я вперше зустрічаюся з таким знанням і заглибленням в тему т.зв. мови ненависті з боку прокурора.

На чому полягає особливість цього підходу?
Досі на такі злочини прокуратура найчастіше не реаґувала, хоч повинна це робити автоматично. Якийсь час тому, коли в пісні одного співака під час відкритого концерту (запис «кружляє» в Інтернеті) також прозвучали образливі для українців висловлювання, поліція не була спроможна встановити персоналій. І це при тому, що ми передали інтернет-посилання до інтерв’ю з цим співаком. Ми тоді мусили апелювати до Крайової прокуратури. Отже справа у Келецькому суді показує, що при розумінні та активному підході можна встановити особу і зібрати докази на шкідливість її дій.

Ваш статус свідка і допоміжного обвинувача дозволяв спілкуватися з підсудним.

Мова ненависті на перемиському мурі біля української школи. Фото Павла Лози
Мова ненависті на перемиському мурі біля української школи. Фото Павла Лози

Я ставив запитання про його історичні знання, оскільки в коментарі звинувачуваного появилися арґументи щодо минулого України та Польщі: мовляв, України як такої нема; це була територія Речіпосполитої та Росії, українська мова – це суміш польської та російської тощо. Такі думки вимагали мінімуму якихось історичних знань. У ході справи підсудний говорив, що він сам дивується тим висловам, і в нього таких знань нема. Я також його питав, чи він розуміє, що різкі і насичені аґресією формулювання можуть викликати в читача подібні неґативні емоції стосовно українців. Він сказав, що тепер усвідомлює собі це. Я вже під час своїх відповідей на запитання суду наголошував, що справа є остільки небезпечна, що у 90-ті рр. в Перемишлі аґресія щодо українців так само починалася з мови. Про це говорять усі теоретики криміногенних ситуацій. Що цікаве, підсудний ствердив, що він сам не має упереджень до українців, колись з українцем працював і навіть заприязнився з ним. Отже, це знову демонструє доволі розбудовану і продуману лінію захисту, яка базується на багатьох сюжетах і поворотах.

Якісь кроки з боку ОУП у справі ще будуть?

У цьому випадку – ні. Проте варто наголосити, що в нашій громаді завжди повинна бути реакція на цього роду злочини, бо її відсутність заохочує до дальших подібних дій. Водночас такі справи повинні набувати громадського розголосу.

Проблемою може бути те, що не всі лідери на місцях спроможні справитися з таким викликом.
Вистачить, щоб була комунікація. Варто, щоб люди повідомляли нас у Варшаві про різні випадки. Але треба знати, що, наприклад, вислів «банди УПА» – м’який і не завершиться судовою справою. Заява до поліції мусить бути фахова й обґрунтована, а до цього потрібна допомога юриста. Ініціатива без прикріплення до законодавчої бази, без доказів може просто бути витратою громадських сил.

Навіть державні статистики показують, що випадків ненависті прибуває і стосуються вони не лише української громади. Чи нацменшини в Польщі розглядають якусь можливість спільної боротьби проти цього явища?
Немає такої спільної стратегії. Водночас правляча команда з дистанцією тепер підходить до проблеми мови ненависті. А вона в нещодавньому минулому була, однак, предметом зацікавлення центральної влади. Існувала державна структура у справах боротьби з дискримінацією та ксенофобією (яку ліквідувала 2016 р. прем’єр-міністр Беата Шидло – ред.), виділялися на нагляд за тими явищами європейські кошти тощо. Тепер влада демонструє брак концепції в цьому плані та легковаження. До цього, у Польщі зростає бруталізація публічної мови, особливо в політиці, що знаходить віддзеркалення і в Інтернеті.
В українському контексті ще появляється активність проросійських «тролів», але ніхто системно, здається, цього не бачить. Не бачать, наскільки це може бути небезпечне для суспільного ладу і комфорту життя частини громадян Польщі, проти яких застосовується брутальна лайка.

Чи існує можливість зміни такої ситуації?

Абсолютно ні. Це переконання береться як з останньої сеймової дискусії про проблему зв’язаних з меншинами увічнень у Польщі, так і з досвіду праці Спільної комісії уряду і нацменшин. Бачу, що наступає процес заскорузливості і малої чутливості до постулатів та проблем, які оголошують нацменшини. Це не лише відчуття українських представників. Нещодавно про брак почуття сенсу праці в комісії говорив, наприклад, представник словацької спільноти. Це береться з того, що комісія є головним органом державної адміністрації щодо відносин з нацменшинами, натомість у таких ключових питаннях, як хоча б освіта і безпека, не видно дбайливості про комфорт нацменшин. Нищення українських пам’ятників так само не дочекалося якихось ініціатив з боку державної сторони комісії. Якщо за головування Яцека Куроня в сеймовій комісії нацменшин з’являлася якась проблема, то її зразу виносили на засіданні цієї чергової важливої структури. Сьогодні маємо мале зацікавлення депутатів, відсутність харизматичних голів комісії та абсолютно інший тренд щодо бачення місця нацменшин у державі. ■

Поділитися:

Категорії : Події