Петро Скрійка ■ ГРОМАДА ■ 2011-04-15
{mosimage}
…і завмер у власній тиші та власній байдужості, коли 25-26 лютого 2011 р. у Кракові прощалися з професором Юрієм Новосільським. Обидві церкви – греко католицька й православна – тоді були сповнені людей: поляків та українців з Польщі, проте нікого не було зі Львова. Проте… Львів є таким, яким є. І львівська еліта теж така, яка вродилася – вона ще не усвідомлює своїх обов’язків.
* * *
А тим часом саме професор 2008 р. подарував для Львова дві свої цінні роботи. Я сам у цьому брав участь – і не треба було професора довго вмовляти: щойно він почув, що це – для Львова, моментально прийняв рішення, обравши для міста одні з найкращих своїх праць – “Матір Божу білу” та “Таємницю наречених”.
Було пів до півночі, коли я вручив ці образи ректорові Львівської академії мистецтв – а він терпеливо на мене чекав до такої пізньої години у власному кабінеті.
* * *
Треба сказати, що офіційна Україна в особі Генерального консульства України в Кракові, повелася достойно. Консул Віталій Максименко 16 грудня відвідав хворого професора вдома і присвятив йому майже годину часу; В. Максименко також брав участь у всіх траурних церемоніях – у греко католицькій та православній церквах і в похороні. Проте це була лише офіційна Україна.
Іншу Україну представляла українська діаспора з Польщі, серед якої – численні лемки, краяни професора, деякі з них прибули з досить віддалених місць.
* * *
Я довго думав, чи писати взагалі цей текст – може, краще забути, то й інші забудуть? Однак саме зі слова світ почався, і слово змінює світ: якщо нічого не говоритимемо, то нічого й не зміниться.
Проте спершу поставмо питання: що робиться зі львівською елітою, чому вона така байдужа? Для підтвердження хочу навести фраґмент свого відкритого листа до львівських ректорів (16 червня 2008 р.): “Яким же було моє здивування, коли я побачив, що зарезервовані для ректорів місця залишилися порожніми! Ніхто з вас навіть не вислав вітального листа. Подібно традиційно загубилися й львівські інтелектуали. Якби таке відбувалося у Кракові, то прийшли б усі місцеві ректори й уся еліта. Якщо Львів хоче бути одним із культурних центрів Європи, він мусить мати хоч трохи європейського тону”.
Цей лист стосувався урочистості надання професорові Юрію Новосільському титулу почесного доктора Львівської академії мистецтв (саме я подав цю ідею, що теж не свідчить добре про львівську еліту: адже не я повинен був це просити). Церемонія відбулася 14 червня 2008 р. в Палаці Потоцьких. Завдяки хорошій співпраці з ректором академії, урочистості проходили згідно з найкращими європейськими традиціями та стандартами, – але не було навіть професорів цього вишу: крім тих, хто мав прийти. Не було теж жодного журналіста – попри те, що заплановано прес- конференцію. Просто в цей день дружина тодішнього президента України Віктора Ющенка читала у Львові казки дітям, і саме це привернуло увагу мас- медіа, а не Юрій Новосільський – найбільший у світі творець духовного та сакрального образотворчого мистецтва, один з першочергових художників ХХ ст., теолог, велика й надзвичайно цікава людина, яка ще чекає на своє відкриття, і на додаток українець за походженням.
* * *
Немає нічого дивного в тому, що протягом багатьох років поневолення українська (не тільки львівська) еліта повністю відмовилася від громадянського мислення, прийнявши мислення егоїстичне. Це проявляється найчастіше в субклінічній байдужості до всього, що не стосується її власної, індивідуальної автономії. І що найгірше, цей процес став явищем дарвінізму: тобто подібні риси вже успадковуються. Говорячи іншими словами, українській еліті бракує ідейного зв’язку з Україною як своєю державою – і у Львові це явище проявляється найбільш драматично.
* * *
Я – простий селянин з Гломчі над Сяном – дивлюся на все це своїми селянськими очима. Селянин спершу думає про своє господарство, а вже потім – про себе. Ніколи не сяде за стіл, поки не нагодує худобу. І в цій простій селянській філософії приховується велика етична, патріотична й державницька ідея. Проте львівська еліта – це не селянство, і ніколи вона ним не була. Не є вона також справжньою інтеліґенцією, бо ніхто не навчив, як нею бути. Чи є, отже, якийсь львівський вид homo sapiens? Ні. Є лише homo sapiens – проте не зовсім по- цивілізаційному сформований. І що найгірше – homo sapiens, що не розвивається, а не розвивається, бо застарий.
“Наше слово” №16, 17 квітня 2011 року {moscomment}
