Павел Маркушевський  ■ КУЛЬТУРА ■ №39, 2020-09-27

Версія польською мовою тут

Фонд «Pro Musica Viva» заслуговує на найвищу похвалу за організацію ще одних, уже 6-х, Днів української музики у Варшаві. І це – заледве через рік після попереднього заходу. До того ж, з опублікованих у програмі слів художнього директора фестивалю та голови правління фонду Романа Реваковича можна зробити висновок, що нерегулярна досі подія нарешті отримала перспективу циклічної, щорічної присутності на панорамі музичних заходів Варшави. Сподіваємося, що все вдасться!

Пандемія, як відомо, – несприятливий час для культури. У випадку Днів української музики у Варшаві на обов’язкові обмеження щодо проведення культурних заходів наклалися ще додаткові регуляції щодо перетину кордону – це практично унеможливило запрошення на фестиваль виконавців з України, багато з яких минулими роками відвідували столицю, аби презентувати польській аудиторії перлини української музики. Однак 6-ті Дні української музики, організовані в основному «польськими силами» (про репетиції колективу «MORE» на Кінбурнській косі ми писали в  НС № 37, – ред.), нічим не поступалися попереднім заходам з мистецької точки зору.

Перший із трьох фестивальних концертів відбувся 6 вересня у конференц-залі Національного інституту сільської культури та спадщини. Приміщення заповнила українська етнічна музика у виконанні вокального колективу «MORE» під керівництвом Юрія Пастушенка. До цього гурту, що базується у Варшаві, належать співаки й українського, і польського походження. Вони зосереджуються на автентичному, оригінальному та незміненому фольклорі, особливу увагу приділяючи відповідності місцевим традиціям його виконання. Протягом близько півторагодинного концерту вони презентували надзвичайно багатосторонній репертуар пісень різноманітного призначення із низки регіонів, передусім – Полісся та Центральної України. Співаки створили справжню фольклорну містерію, вразивши непересічними вокальними можливостями і величезною увагою до деталей виконання. Козацькі та чумацькі соло-твори звучали поряд із багатоголосими суворими обрядовими піснями. Шкода лише, що інформація про репертуар була дещо скупою, а досить сильна луна в залі часто заважала розбирати текст – тож залишалося тішити слух майстерними інтерпретаціями народних пісень.

8 вересня у Базиліці Святого Хреста пролунали звуки віолончелі – твори Валентина Сильвестрова, найвідомішого сьогодні на світі українського композитора. Виконавцями були Маґдалена Боянович та Бартош Козяк, що належать до найвидатніших польських віолончелістів молодого покоління. Музиканти презентували кільканадцять творів Сильвестрова з перших років XXI століття – соло і дуетом. Вони характеризуються типовим для цього композитора постмодерністським жонглюванням різноманітними музичними конвенціями. Ця музика оперує дуже скромними засобами композиторської техніки, веде безперервний діалог із творцями минулих епох, вона – луна (чи, може, післяобраз?) того, що вже було колись написане. Надзвичайно делікатна, особиста, навіть інтимна; часто звучить так тихо, що стає ледве чутною, вона уникає напруги, іноді буває монотонна – та, попри все це, приковує до себе увагу, чарує та захоплює слухача, особливо у майстерному виконанні Боянович та Козяка. Така музика потребує, однак, відповідного «дозування» – концерт, що тривав понад дві години, у поєднанні з незручними лавами у костелі та необхідністю постійно бути в масці для обличчя, виявився для багатьох меломанів надто великим викликом; до кінця залишилися тільки найвитриваліші. Але воно того вартувало.

Однак найсильнішим акцентом 6 Днів української музики у Варшаві виявився фінальний концерт, який відбувся у Національній філармонії 11 вересня. Програма під назвою «Між словом та звуком» складалася з шести творів чільних українських композиторів середнього покоління, а виконавцями були відома співачка Івона Госса (сопрано) та оркестр Національної філармонії під керівництвом Романа Реваковича. Усі презентовані композиції були створені у 2007-2008 роках на замовлення Польського інституту в Києві; основою для них стала польська поезія, використана безпосередньо (у творах для сопрано та камерного оркестру) або ж як джерело натхнення (у творах лише для оркестру). Концерт розпочала «Камерна музика» Любави Сидоренко для оркестру, на яку авторку надихнув вірш Віслави Шимборської; ця композиція мінлива, має багато відтінків, повна цікавих співзвуч, але також – надзвичайно експресивна. У творі Михайла Шведа «У цій тиші схований я – листок…» для сопрано та камерного оркестру на слова Кароля Войтили захоплювали чарівна гармонія голосу та смичкових інструментів; іноді виникали асоціації з відомою «III симфонією» Генрика Миколая Гурецького. Композиція Світлани Азарової для оркестру «Поза контекстом», натхненна поезією Богдана Задури, привертала увагу барвистою багатоманітністю. Твір Богдана Сегіна «…тим часом то липень такий (жорстоко) красивий» для сопрано та камерного оркестру на слова Марти Подґурнік – це цікаве поєднання стилів, повне різноманітних джерел натхнення та алюзій. Також він привертає увагу прагненням передати неоднозначний характер поетичного тексту. Золтан Алмаші у творі під назвою «Листок несуть все далі води пінні» для оркестру (основою для якого була поезія Чеслава Мілоша) захопив незвичайною музичною уявою та широким стилістичним різноманіттям композиції – інтимні звуки надзвичайної краси лунали поруч із величними, майже голлівудськими епізодами.

Проте справжньою знахідкою була композиція, що увінчала концерт – «Гімн самотності» Олександра Шимка для сопрано і камерного оркестру на слова Галини Посвятовської. Могутній, багатошаровий твір, повний творчих алюзій на музичні традиції; хоч і невибагливий у виборі композиторських прийомів, він захоплював небанальною музичною атмосферою та потужністю експресії. Маестро Ревакович керував виконанням усіх композицій упевненою рукою, а музиканти оркестру Національної філармонії справили велике враження цілісністю звучання (незважаючи на необхідність зберігати на сцені дистанцію) та уважністю до найменших порухів диригента.

6 Дні української музики стали безперечно успішними, але не тільки з мистецької точки зору, а і щодо відвідуваності – аудиторія на концертах була численнішою за всілякі очікування, особливо зважаючи на пов’язані з пандемією обмеження та досить складний, неочевидний для польських меломанів репертуар фестивальних концертів. Слід сподіватися, що Романові Реваковичу та фонду «Pro Musica Viva» не бракуватиме енергії та наполегливості, а спонсорам – щедрості, аби ця надзвичайно важлива для побудови польсько-українських зв’язків подія могла відбуватися і розвиватися і в наступних роках. Адже на можливість бути представленою польській аудиторії чекає ще стільки чудової, абсолютно невідомої у Польщі української музики – і не лише найновішої, яка домінувала у програмах фестивалю кількох останніх років. Хотілося би почути у Варшаві також трохи української класики – Ревуцького, Лятошинського чи Мирослава Скорика, який недавно відійшов від нас.

Організація Днів української музики була би неможливою без партнерів – Національної філармонії, Об’єднання українців у Польщі та фонду «Наш вибір», а також – без фінансової підтримки міста Варшави, Асоціації авторів «ZAiKS», товариства «MagoVOX», Богдана Батруха та Олександри Петриги. Медійним партнером фестивалю були «Наше слово», «Rzeczpospolita», телеканал «TVP Kultura» та радіо «TOK FM».

Фото Ольги Раінки

Поділитися:

Схожі статті

Диригент Роман Ревакович: «Українці вболівають за своїх спортсменів, закликаю вболівати за композиторів»

Татяна Данюченко ■ КУЛЬТУРА ■ №40, 2019-10-06 Редакція «Нашого слова» провела розмову з Романом Реваковичем, ініціатором та арт-директором фестивалю «Дні української музики у Варшаві»,...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*