50-ЛІТТЯ щецинських передач

Степан ЗаброварнийІСТОРІЯ2009-04-24

{mosimage}

Цей рік ювілейний для україномовних радіопередач “Контактиі Зближення”, що звучать на хвилях щецинської радіостанції. У порозумінні дирекції Щецинського радіо та Щецинської управи ОУП передбачено урочисте відзначення його під час днів української культури в Щецині, тобто в травні, хоч фактично перша передача вийшла в ефір 8 лютого 1959 р.

Не всім сьогодні відомо, що передачі мали свою праісторію, початки якої сягають 1956 р., коли після “десяти років неіснування” пробудилася українська стихія і створено УСКТ та його територіальні структури. Основним завданням, яке влада поставила перед УСКТ, було ведення культурно освітньої діяльності серед українського населення. Очевидно, у дусі комуністичної ідеології, що мали забезпечувати правління УСКТ, очолювані партійними діячами. Та навколо тих правлінь гуртувалася патріотично настроєна молода інтеліґенція, яка спомагала правління своєю громадською діяльністю. Молоді діячі, які щойно закінчили вищі школи, проводили на місцях бесіди з українським населенням, допомагали організовувати культурне життя, редагували листи до місцевої влади.

З тих часів збереглися в моєму домашньому архіві* власноручні записки, а між ними чорновики листів, адресованих до Щецинської кураторії освіти в справі відкриття в цьому місті середньої школи з українською мовою навчання та до Дирекції Польського радіо в Щецині в справі українських радіопередач. Їм передували безпосередні розмови з адресатами, у яких ми спиралися на вимоги і постулати, озвучені на зборах українських громад. У листі до директора радіо писали: “Найчастіше подаваним арґументом є неграмотність щодо знання української мови та культури, що поступово шириться серед українського населення”. І дальше: “Суґестії гром. (obywatela) директора щодо ворожої реакції польського населення, на нашу думку, невірні. Навпаки, промовчування таких справ не сприяє взаємному зближенню, а тільки зміцнює шовіністичні настрої як з одної, так і з другої сторони”.
На жаль, спочатку нічого з цього не вийшло, хоч такі передачі появилися 1958 р. в інших осередках (Кошалін, Ольштин, Ряшів). У Щецині довелося очікувати ще один рік, тобто до лютого 1959 р. Сприятливим моментом було перебування в той час у нашому місті поетеси Ліни Костенко, а також прихильність нового директора Владислава Данішевського, щиро зацікавленого тематикою та обізнаного з українською проблематикою. Справу скоро вирішено, проте передачі мали транслюватися польською мовою. Із цим ми погодилися, оскільки така розв’язка мала й свою позитивну сторону, бо могли їх слухати як українці, так і поляки.
Формат передач укладався поступово й охоплював актуальні питання з життя українців у Польщі, польськоукраїнського співробітництва, історичні події та вісті з України. Авторами передач від самого початку були Мирослав Трухан і Степан Заброварний, які підписувалися псевдонімами Юрій Крилач та Андрій Вігорний. Ці псевдоніми уживали також у матеріалах, друкованих у видавництвах УСКТ, що було тоді, скажімо, “модно”. Після виїзду М. Трухана 1976 р. на Захід я залишився сам, а від 2000 р., коли я переїхав до Перемишля, на це місце прийшов Андрій Вонторський.
Уже перша радіопередача (а по суті фейлетон) Юрія Крилача “Андрій Потебня – герой спільної справи”, а також пізніше надана програмі назва “Контакти і зближення” визначали ідейно тематичний напрямок наших передач. Ми наближали слухачам постаті таких спільних героїв, як гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, зачарованих Україною “народних героїв”, як Михайло Чайковський – Садик Паша, або Емір Вацлав Ржевуський – Отаман Ревуха, про якого я ще в дитинстві чув таку пісню (у місцевій говірці): “Наш отаман Ревуха/ Штири коні має/ Як сі сяде на одного/ як вітер гуляї”. Не тільки козаччина була вдячною темою передач, а й інші історичні епохи, наприклад Громада Умань зі своєю декларацією “Нам гідно прийняти ім’я Уманя, щоб ми (…) самим іменем обмили спільну ненависть, змазали кроваві сліди”.
З історичною тематикою ми ознайомлювали слухачів не лише оповіданнями про героїв та різні події, а й у безпосередніх розмовах з польськими істориками – З. Вуйциком, В. Серчиком та іншими, які транслювалися на хвилях радіо. У передачах появлялися й інші теми – про фольклор і літературу, сучасне життя українців і поляків, про цілу плеяду вчених, письменників, музикантів та художників. Серед них були ті, кого захоплювали безкраї степи України, ревучий Дніпро зі своїми порогами, міста і містечка з золотоверхими церквами. Починаючи від “Роксолянії” Кльоновича, через думки і думи Юзефа-Богдана Залеського, “Акерманські степи” Міцкевича, драми Словацького, повісті Крашевського, до письменників з ближчих нам часів – Стемповського, Івашкевича, Кусневича, які вважали Україну своєю батьківщиною. Доповнювали їх фольклористи з першим збирачем народної творчості Зоряном Доленґою-Ходаковським та найбільшим з них Оскаром Кольберґом.
З української сторони не менш плідно розвивали у своїй творчості тематику спільної історії та суспільно-культурних зв’язків – від Т. Шевченка, П. Куліша, І. Франка, до сучасних – Л. Костенко, Д. Павличка, Р. Іваничука. На польських сценах виступали знамениті українські солісти – С. Крушельницька, О. Мишуга, М. Менцинський. Надзвичайно талановитий художник К. Малевич, що жив на Україні, вважав себе українцем, а такі митці пензля, як Ю. Коссак, Ю. Брандт, Станіславський, Орловський створили незабутні картини українських краєвидів та історичних подій. Про все це й набагато більше говорилося на хвилях щецинського радіо.
Після розпаду Радянського Союзу і створення незалежної української держави багато місця в наших радіопередачах присвячувалося подіям в Україні. Факт, що Польща як перша держава у світі визнала суверенність України і встановила з нею приязні відносини співробітництва, вплинув на збільшення зацікавлення тими справами польського суспільства. Ідучи їм назустріч, слід було ширше обговорювати не тільки культурні, а й політичні та економічні питання. При цьому широко використовувалися як різні звіти інформаційних аґентств, так і безпосередні спостереження тих, хто подорожував Україною, а також громадян України, що їх ми часто тепер гостювали в себе. Слід додати, що автори щецинських радіопередач активно реагували на всі прояви життя і проблеми українців у Польщі, зокрема на діяльність українських товариств і організацій. Багато часу присвячувалося різним заходам, особливо музичним імпрезам – фестивалям української культури, хоровим концертам, досягненням солістів, музичних груп і ансамблів. Не один раз презентовано в наших радіопередачах пісні у виконанні “Журавлів”, “Лемковини” та шкільних ансамблів.
До художнього оформлення щецинських передач у великій мірі спричинилися штатні працівники Польського радіо. Хоча спочатку ми виступали в ролі петентів, то невдовзі встановилися між нами близькі взаємини й співробітництво. У першу чергу слід тут ще раз згадати із симпатією директора В. Данішевського, чиї двері для нас завжди були відкриті, навіть тоді, коли він став воєвідським керівником культури. Не менш приязно і зичливо ставився до нас заступник директора Тадеуш Стоїнський. Приємна і зичлива атмосфера панувала і в Літературній редакції, до якої довгий час належали наші передачі. Очолювала її Аліна Ґловацька – авторка цікавого репортажу про тшеб’ятівських бандуристів. Безпосередньо передачею “Контакти і зближення” займалися Владислав Войцеховський, коротко Богдан Войтчак та незвичайно вразлива на художнє слово Галина Лізінчик. Пізніше наші передачі знайшлися в Суспільно-інформаційній редакції під опікою Стефана Цьохоня, а згодом Збіґнева Плеснера. Останній, усупереч своїй масивній будові, представляє особистість незвичайно оперативну і справну, у співпраці не лише послужливий, а й проявляє багато своїх ініціатив і новаторських ідей та думок.
Важливим елементом передач було їх музичне оформлення, яким займалася Музична редакція, очолювана Тересою Ґловацькою, а безпосередньо Галина Венцек -Пшибила. Довгий час обидві пані, а разом з ними й ми, мали чимало турбот зі здобуттям технічно добрих записів української музики, бо будь-які не могли задовольнити вимог радіо, та й давати повне задоволення слухачам – любителям українських мелодій. При сьогоднішній техніці може здаватися дивним, як багато зусиль коштувало забезпечення передач доброю українською музикою, включно з виїздом до Києва, хоч і там у радіо не було легко. Обидві пані не оминали концертів “Журавлів”, інших українських співаків та хорів у Щецинській філармонії, а першу платівку “Журавлі” записали саме в студії щецинського радіо. Тересі Подеславській належить пам’ятна передача про першого в післявоєнній Польщі українського бандуриста зі Щецина Петра Лахтюка “Грай, бандуристе, грай”.

“Наше слово” №17, 27 квітня 2009 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Історія

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*