Орест Лопата ■ ГРОМАДА ■ №23, 2019-06-09

Якщо не брати до уваги шкільні гурти (вони функціонують за трохи іншими принципами), тоді серед зірок українських танцювальних колективів у Польщі треба згадати венгожівський «Черемош», мокрянські «Ослав’яни», лігницьку «Кучеру» та підляський «Ранок».

Танцювальний ансамбль «Черемош» відзначає свій  25-літній ювілей. За чверть століття під керівництвом Володимира Денеки він здобув реноме професійного колективу, який став світлою точкою на культурній карті регіону.

Засновник колективу – Володимир Денека, з яким ми поспілкувалися, згадали початки ансамблю,  розповідає про складний шлях еволюції «Черемоша», що вийшов із лав Венгожевського об’єднання українців у Польщі (ОУП).  Ювілейні заходи з нагоди 25-ліття проходитимуть у Венгожеві у вересні.

«Черемош» – це своєрідне культурно-соціологічне явище

За чверть століття через колектив умовно кажучи пройшло 300 осіб. Цим людям прищеплено любов до мистецтва, українського танцю та української культури. Той, хто пройшов «школу “Черемоша”», отримав солідну професійну освіту, – так би мовити, «школу життя». Тому наші випускники не будуть безробітними в дорослому житті, бо хто в молодому віці звикне до тяжкої праці, потім не пропаде, – як кажуть, «дає собі раду». Після «Черемоша» вони знають, що тільки важкою, виснажливою працею можна досягти життєвого успіху. Це – найголовніше наше освітянське кредо.

Ансамбль показує силу українства на Вармії та Мазурах, особливо в місті Венгожево. На сьогодні тут є два потужні українські колективи: гуровоілавецька «Думка» та наш «Черемош».

Ми разом гордо несемо по всіх усюдах прапор українства, не тільки в регіоні розвиваємо українську культуру. У своїх починаннях підтримуємо всіх, хто живе в цій місцевості, не лише українців, а також поляків, німців, литовців. Хоч українців – найбільше, але представники інших націй також є членами колективу. У Венгожеві «Черемош» вважають «солідною фірмою», яка згуртувала довкола себе активну молодь, вийшла до них із серйозною пропозицією професійного українського мистецтва.

Дуже приємно, коли через роки колишні члени ансамблю підходять до мене і кажуть: «Пане Влодку, я завдяки «Черемошу» продовжую танцювати в інших професійних колективах!».

Виявляється, що інші танцювальні ансамблі беруть до себе наших випускників без жодних попередніх конкурсів!

Таким чином прекрасний імідж «Черемоша» поширюється на всю Польщу та за кордоном, зокрема в Україні. Там знають про те, що є «Черемош» львівський, «Черемош» едмонтонський в Канаді та польський «Черемош» із Венгожева.

Історія

У Венгожеві, до того як я приїхав зі Львова, вже існував колектив із такою назвою. Однак тоді там робилася ставка на танці та пісні у виконанні хору. Після організаційних перетворень «Черемош» став лише танцювальним колективом. Якщо озирнутися назад, то з перспективи 25 років наша ідея виправдала себе.

Упродовж минулих десятиліть ми разом із «Думкою» залишаємо глибокий український слід на карті  Вармінсько-Мазурського регіону, та й не лише тут. Це важливо також тому, що зараз наші люди забувають про своє минуле, про українську традицію. Раніше був своєрідний асиміляційний тиск, а нині ніхто нікого до цього не примушує.

Колись асиміляційні процеси нам силою нав’язувала комуністична влада, а зараз наші люди добровільно відходять від свого. Молоді українці в четвертому поколінні часто говорять: я тут народився, а минуле, що стосується мого діда, мені навіть не цікаво згадувати.

Молодь

Попри асиміляційні процеси, нам не бракує учасників колективу.

Згадую, як на початку існування «Черемоша» ми були налаштовані брати до ансамблю лише українців. Потім я сказав: будь ласка, приходьте всі, хто хоче працювати з нами, не будемо дивитися на національність.

Однак не кожному вистачає терпіння на важку працю, постійну участь у репетиціях. Не всі витримують темп нашої роботи, але ті, хто витримує, задоволені участю в «Черемоші». Є навіть учасники, котрі 10–15 років є активними в колективі.

Коли ми зустрічаємо «ветеранів», колишніх членів ансамблю, від них дуже приємно почути про те, як вони згадують свої роки, проведені тут. Така нагода зустрітись із ними трапляється не лише під час усіляких ювілеїв. «Черемош» можна вважати своєрідним соціологічним явищем.

Минуле й сьогодення «Черемоша»

Ми від початку існування ансамблю мріяли запрошувати до Венгожева наші колективи-партнери. Для цього треба було мати власну відповідну базу, фінансові засоби. На початку існування «Черемоша» ОУП не давало гарантії реалізації своїх проектів, бо в нього були інші, більш загальні зобов’язання по відношенню до громади, як у регіональному, так і в загальнопольському масштабі. Завжди знаходилися нагальніші фінансові потреби, а на нас не вистачало фондів.

Тому з’явилося Товариство «Черемош», а ми самі навчилися писати заявки до спонсорів про надання грантів на наші проекти. Тісно співпрацюємо із Венгожевською ланкою ОУП, бо ми – не конкуренти, коли йдеться про добро української культури на місцях.

Нас не настільки тут багато, щоб потрібен був поділ. З кожним роком громада стає менше й менше також і тому, що молодь тікає із малих міст, таких як Венгожево. Вони їдуть вчитися й залишаються в Ольштині, Ґданську або Варшаві. А на місцях –дідусі та бабусі.

Тому ми вирішили відкритися для польського середовища. Влаштовуємо у Венгожеві  популярні, масові культурні заходи, наприклад «День українського вареника» (Dzień ukraińskiego pieroga). Ми хочемо показати мешканцям нашого міста українську традицію ліплення досконалих вареників. Наші бабусі-майстрині, що під час своєрідних кулінарних майстер-класів навчають дітей та дорослих ліпити українські вареники, передають цю традицію молодому поколінню. Цього року ми запросили до участі у «варениковому святі» гостей з України, які демонстрували, як ліпити унікальні полтавські галушки.

Мешканці нашого міста охоче беруть участь у цих своєрідних майстер-класах, самі куштують та пробують навчитися виготовляти зразки українського кулінарного мистецтва.

Плани на майбутнє

Під час відзначення ювілею запросимо до Венгожева хоча б 2–3 представників наших партнерів – танцювальних колективів, бо ми за час свого існування об’їхали всю територію Польщі вздовж і впоперек. Згадую наш недавній  20-літній ювілей, коли до нас у Венгожево приїхало дуже багато почесних гостей.

Своє свято 25-ліття матимуть не лише наші діти-танцюристи, але і їхні батьки, що колись були в ансамблі. Адже в «Черемоші» зміна поколінь відбувається природним шляхом. Це запорука, що колектив має перед собою творче майбуття.

Початки «Черемоша»

Коли я вперше приїхав до Венгожева, виявилося, що мене трохи обдурили. У Львові говорили – у Польщі такі гарні люди, цікаві колективи, тільки керівника в них нема. Я не знав нічого про цей венгожевський колектив, тільки чув про нього. Інакше взагалі не поїхав би до Польщі. Мені надійшла така пропозиція саме тоді, коли я міняв роботу. Був тоді молодий, цікавий до всього. Подумав – чому б і ні?

Коли приїхав у Венгожево, здивувався – не було ніякого великого колективу. Однак, як дізнався, тоді тут жило близько 70 українських дітей  – надійний майбутній потенціал.

У 1994 році головою Венгожевського відділу ОУП був покійний Іван Купич. Він мені тоді сказав: «Володимире, тут маєш українських дітей, роби щось». Однак ці діти були, умовно кажучи, «сирим матеріалом», бо не брали участі в жодному самодіяльному колективі. У той час мені було ні з чим вертатися в Україну,  нічого в Польщі не досягнув.

Закусив губи, засукав рукави й почав працювати із місцевими дітьми. Із тих 70, що були на початку, після відбору в ансамблі залишилося 25. Врешті ми дали перший півгодинний концерт: пам’ятаю, це був травень та свято Дня матері. У нас тоді не було ніяких народних костюмів. Ми просили, щоб діти відкрили та витягли із бабусиних скринь вишиті сорочки, бо від «старого» «Черемоша» залишилися в нас, наприклад, шаровари, але вони були завеликі.

Пошиття перших наших костюмів, пошуки чобіт для юних танцюристів – усе це впало тоді на голови батьків. Саме завдяки їхній заангажованості нам вдалося вирішити цю проблему.

Дітям успіхи сподобалися, вони з ентузіазмом працювали в колективі. Після вдалого виступу нас помітили, почали запрошувати на наступні концерти, не лише у Венгожеві. Таким чином, пішов тоді «Черемош» по висхідній.

Деякі з тих, хто виїхав із Венгожева, повертаються сюди в дорослому віці й хочуть далі танцювати в лавах «Черемоша», особливо зараз, коли перед нами ювілей. Під час святкового концерту вони висловлюють бажання станцювати перший танець, який колись виконував «Черемош».

Фото з архіву колективу

Поділитися: