Фейлетон Григорія Сподарика ■ ПОГЛЯДИ ■ 2010-07-21
У Перемишлі 11 липня (й день раніше) проходили “Великі маневри Швейка” з вогнищем, концертами, конкурсами та змаганнями в повільному курінні люльки. У реґіоні цього дня тривав також “Клуб -фестиваль 2010 – Ніч поєднання” з молодіжною музикою діджеїв, які представляли різні клуби Підкарпаття, а також два сімейні пікніки у Ветлині й Пелкинях, де народ розважався при застільній музиці, показах, іграх та забавах.
На півночі Польщі цього дня бавилися у Венґожеві поціновувачі важкого року в рамках заходу “Севен-фестиваль”, а в столиці реґіону князював блюз, бо тривали ХІХ Ольштинські блюзові ночі. Прикладів того, що 11 липня не тільки південь та північ, але й уся Польща функціонувала нормально, користуючись нагодою останнього дня вихідних, можна знайти значно більше. Однак лише українці, організовуючи в Ґурові-Ілавецькому фестиваль “Еколомия” та днем раніше – Купальську ніч у Перемишлі – у цей час здійснили провокацію. На щастя, це оцінка лише крайніх маніпуляторів із кресових середовищ на чолі зі священиком Ісаковичем, які найбруднішим піаром хочуть довести, що тоді, коли Польща згадувала жертв волинської трагедії (11 липня), то українці за ніщо мали скорботу співгромадян і навмисне “затанцьовували” її та переспівували. Тільки хвора й обмежена уява могла дійти до таких висновків, тільки затруєний ненавистю розум міг обидва згадані українські заходи розцінити як націлені в польську честь. Такі очевидні речі, як те, що при організуванні будьякого заходу існують певні графіки, що треба взяти до уваги сотні обставин, достосовуючись до календаря виконавців чи почесних гостей, і врешті те, що свята Купала не відзначають у січні – це не арґументи для тих, що за місію публічного функціонування обрали затруєння польско -українських відносин.
На своєму блозі в інтернеті Ісакович згадує, що останній Фестиваль української культури в Сопоті проходив також 11 липня. Шкода, що духовна особа не вміє (хоча скоріше не хоче й не потребує) зрозуміти того, що розумів покійний президент Лех Качинський, коли надавав заходові почесний патронат – президентові можна би поставити чимало закидів, лише не те, що він не був патріотом і не шанував жертв польського народу. Нагадаймо, що Л. Качинський прийняв до відома пояснення представників ОУП: адже Лісна опера в Сопоті не мала інших вільних термінів і тому фестиваль організували власне в ті липневі дні..
Для Ісаковича це не є арґументом, оскільки, з його точки зору, українці в Польщі – це негідники, своєрідна п’ята колона, яка використовує кожну нагоду, щоб зневажити польських співгромадян. Для справедливості слід додати, що Ісакович та кресове середовище помічають і “добрих” українців – їх вони знайшли в Києві й організували з ними у квітні шовіністичну виставку “Волинська різня: польські та єврейські жертви ОУН-УПА”. Ким є ці друзі і де знаходиться їх ідеологічний центр, найкраще пояснює назва організації “Російськомовна Україна”, що їх згуртувала.
У цьому місці можна би поставити запитання: навіщо нам ще займатися цією сумнозвісною постаттю в польській церкві? Можливо, це справа з рисами маніакальності, але до Ісаковича треба постійно приглядатися, а найкраще – офіційно опротестовувати його починання з українцями на тлі, бо жовч, яку він носить відрами, вже давно розлилася поза вузьке коло польських радикалів і стає щораз небезпечнішою. В істерії навколо українських заходів ця жовч фокусується дуже виразно. Крім того, що наші заходи він несправедливо називає провокацією, то постійно реалізує свій план цькування і суто політичних інтриґ. Для прикладу: подаючи інформацію про українські заходи, при “Еколомиї” він зазначив прізвища представників органів місцевого самоврядування, які цей захід підтримали – з огляду на те, що самоврядні вибори в Польщі вже не за горами, то наївністю було б убачати в цьому випадковість. Не треба також пояснювати, як подібна діяльність може відбитися на справі підтримки чергових українських заходів.
З іншого боку, Ісакович полюбляє підкидати теми щодо нашого середовища, якими, у його оцінці, повинна зайнятися польська прокуратура. Так складається, що після 11 липня і ми повинні, мабуть, звернутися до цієї установи, щоб перевірила, чи випадково не треба притягнути до відповідальності власника блоґу isakowicz.pl та автора слів, які там розміщено під заголовком “Лист користувача інернету з Перемишля” (додаймо – обуреного організуванням свята Івана Купала у місті): “Proszę zobaczyć jaki nacjonalizm na tymczasowo okupowanych prze Ukraińców polskich ziemianach we Lwowie, Stanisławowie, Tarnopolu się rozwija. Dlaczego postępowy świat nie walczy z szowinizmem ukraińskim?” (підкреслення – гс, мова ориґіналу)…
Ну що ж, провокації дійсно були цього липня, але, мабуть, не там, де комусь здавалося б. “Не про помсту, а про пам’ять кличуть жертви” – під цією назвою проходила 11 липня акція вшанування жертв волинської трагедії. Однак діяльність Ісаковича та його прихильників доводить, що через викривлену пам’ять до якоїсь форми помсти вони все -таки йдуть….
“Наше слово” №30, 25 липня 2010 року
