Ґрета і справа українська. В чому клімат подібний до української ідеї?

Ігор Ісаєв ■ ПОГЛЯДИ ■ №41, 2019-10-13

Наприкінці вересня з трибуни ООН виступила шведська школярка Ґрета Тунберґ. У своїй промові, дуже емоційній, дівчина без гри в дипломатичні шати звинуватила світових лідерів у крадіжці в неї дитинства й майбутнього. Реакція на виступ Ґрети нагадала мені те, як на українську ідею півтораста років тому реагували сусідні народи, передусім росіяни й поляки. Найбільш прикре те, що через стільки часу відгуки тодішнього ставлення до українців як «недонароду» живі як ніколи.

Ігор ІСАЄВ, головний редактор порталу українців Польщі PROstir.pl

Ідеї правлять світом значно потужніше, ніж гроші. Ці ідеї можуть бути світлими (як-от християнство), а можуть ставати жахливими (нацизм і комунізм). Правило таке, що ідеї, які входять в історію, ніколи не виникають на пустому місці, і зазвичай спрямовані на благо якоїсь конкретної групи — так, нацизм, поки не перетворився в найстрашнішого автора злочинів ХХ століття, обіцяв понівеченим економічною кризою і світовою політикою німцям гідність. Це важливо розуміти — гідність передусім, а гроші вже потім. Нацизм ніколи не виграв би, аби пообіцяв лише дойчмарки. Те саме — з комуністами: вони завоювали робітників і селян обіцянкою рівності, а вже потім хлібом і землею.

Ґрета Тунберґ, 16-річна шведська школярка, стала знаною у своїй батьківщині і в Західній Європі минулого року: вона оголосила одиночний шкільний кліматичний страйк і щоп’ятниці виходила під парламент з вимогою протидіяти кліматичним змінам. Тема змін клімату в політичній дискусії існує вже давно — проте Ґрета внесла до неї щось нове. Вона заразила ідеєю школярів, які в державах Заходу рідко коли виходять протестувати і нечасто беруть участь у громадському житті. Ґреті вдалося переконати ровесників: це ми з тобою відчуємо наслідки глобальних змін, це ми від них хворітимемо, це ми за них платитимемо значні кошти.

«How dare you?» («Як ви смієте?») — Ґрета Тунберґ 24 вересня кричала в ООН. Це фатально виглядало в телебаченні, проте робило школярку живішою від навчених виступів на камеру політиків. «Ви розкидуєтеся порожніми словами, ви вкрали мої мрії, моє дитинство!» — вигукувала вона до найвищих керівників світових держав. — «Усе, про що ви можете говорити — це гроші та казки про безкінечний економічний розвиток. Це моєму поколінню доведеться якось витягувати з атмосфери мільярди тон ваших викидів вуглекислого газу, а технологій для цього не існує!».

Ґрета Тунберґ. Фото з pl.wikipedia.org

Слова шведської школярки багато років поспіль підтверджують науковці. Більше того — в наукових колах немає суперечок, що в найближчі кільканадцять років потрібно категорично обмежити викиди, інакше планеті загрожує парниковий ефект, а це вже означає смерть життя на Землю в дотеперішньому вигляді. Водночас, декларовані Ґретою заходи на зміну споживацьких настроїв людства означають великі страти для глобальних фірм, а подеколи — і держав. Однією з таких держав є Росія, яка масово продає вугілля і нафту на Захід — протидія змінам клімату означає зменшення спалювання, а отже і споживання цих речовин.

Як 150 років тому Російська Імперія твердила, що «ніякого українського народу не існує», так і сьогодні Кремль включив пропаганду того, що «кліматичні зміни» є вигадкою. Росія — за півтора століття нічого не змінилося — звинуватила кліматичних опонентів у роботі на чужі інтереси (як колись вказувала, що українська ідея є «австріяцькою вигадкою»), у нездатності мислити (Ґрета Тунберґ має одну з форм аутизму, котра — проте — впливає на її міміку, але не на мозок; так у часи СССР опонентів висилали в «психушки») та в меркантильній підміні пріоритетів (Ґрету звинуватили в тому, що вона знайшла ідеальний привід «прогулювати школу» — так досі україномовних звинувачують у тому, що вони просто «викабелюються зі своєю українською мовою, щоб не говорити „по-нормальному”»).

Коли українська ідея щойно зароджувалася, її намагалися висміяти, злосливо і зверхньо: «Ох мені ці хохли! Адже барани — а ліберальничають, в ім’я галушок і вареників зі свинячим салом!» — так описував утворення в Києві Кирило-Мефодіївського товариства Вісаріон Білінський, російський літературний критик, людина освічена і популярна, котра — проте — «спіткнулася» на українському питанні. Коли українська ідея вийшла поза межі кільканадцятьох ідеалістів і стала завойовувати — завдяки «Просвіті» — селян, з неї перестали втішатися і почали лякати. «У великій Україні, побудованій сьогодні […], не було б здорових відносин всередині. Це був би чиряк на тілі Європи, сусідство з яким було б для нас жахливим», — писав ідеолог польського націоналізму і прихильник «проросійської» опції Роман Дмовський у 1930-ті роки, коли право націй на самостановлення було не тільки очевидним, але й затвердженим міжнародними документами.

Графіті присвячене Тунбергу у Швеції. Фото з pl.wikipedia.org

Якщо минуле століття було періодом боротьби націй, то це стане змаганням навколо глобальних проблем. Клімат, поряд із міграціями, був визначений ООН головними із них. Навколо них сплітаються хвороби сучасної політичної системи: люди, котрі найбільше страждають від цих викликів, найбільше податні — завдяки пропаганді — їх заперечувати. Міграції не приносять тероризму чи не перетворюють країни в пекло — міграції дають шанс найбіднішим вирватися зі злиднів, на які їх прирікають рідні багатші співгромадяни. Кліматична катастрофа не прийде до нас американським фільмом-катастрофою — вона почнеться із подорожчання продуктів харчування, викликаних неврожаями, які будуть наслідком повільних, проте невпинних змін. Ці процеси в Польщі вже помітні — вони й далі йтимуть. Питання — як швидко вони прогресуватимуть і як швидко ми це зрозуміємо. Українську ідею і український народ як такий заперечують і сьогодні, через 174 роки після заснування Кирило-Мефодіївського товариства. Планета Земля такого періоду точно не витримає.

Поділитися:

Категорії : Погляди, Політика

Схожі статті

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*