Богдан Гук ■ ГРОМАДА ■ №28, 2016-07-10
Аґресія щодо учасників пикулицького походу 26 червня 2016 р .
З десяток молодиків віком 18–20 років у чорних майках з написом «Precz z Banderą!» («Бандеру геть!») та перекресленим червоною стоплінією фото Степана Бандери супроводжувало похід до Пикулицької могили борців за волю України ще до його сформування.
Довго стояли з 10 метрів від сходів у собор Святого Івана Хрестителя, де відправлялося богослужіння. Кілька метрів від них: не менша кількість поліцейських у цивільному зі зброєю та наручниками під майками. Молодики в руках чи під сорочками не мали нічого. Як похід сформувався у своїй традиційній формі з хрестом, церковними хоругвами та кількома національними прапорами (м. ін. польським) на чолі, вони рушилися з місця. На мить зупинили їх поліціанти. Відбулася «дружня» (імовірно, попереджувальна) розмова. Потім вони зайняли місце на самому заді релігійної колони людей.
Похід очолював владика Євген Попович разом зі священиками. Люди йшли правим боком вулиці Словацького без перешкод до місця, де стоїть будинок № 24 (навпроти будинку ліцею). Там на тротуарах зайняли позиції кресово-всепольські маніфестанти. Зліва вишикувалося з 12 молодиків з транспарантами: «Banderowcy i ich zwolennicy precz z Polski!» («Бандерівці та їхні прихильники геть з Польщі!»), «11 lipca rocznica ludobójstwa na Wołyniu dokonanego przez OUN UPA» («11 липня – річниця народовбивства, здійсненого на Волині ОУН і УПА»). Від учасників походу їх відділив кордон поліції. Справа стояла подібна групка, тримаючи транспарант з написом українською мовою: «Хто хвалить фашиста С. Бандеру – сам стається фашистом!». Саме ця група вдалася до прямої аґресії.
До чола походу залишалося з 50 метрів, грав оркестр, як пролуналo: «Znajdzie się kij na banderowski ryj!» («Знайдеться кияка на бандерівську мордяку!»), «Przemyśl zawsze polski!» («Перемишль завжди польський!»). Кілька напасників вдерлися на вулицю, бажаючи зупинити похід. Поліцейські не перешкодили, коли один з молодиків підбіг до учасника походу, який у вишиваній сорочці зі синьо-жовтою стрічкою на руці від імені організаторів доглядав за порядком. Якийсь час його охороняв хлопець, який ніс церковну фану, та ще дехто, але оскільки поліція не реаґувала належним чином, кінець-кінцем котрийсь нападник роздер на ньому сорочку під вигуки з обох боків «Nie przejdziecie!» («Не пройдете!»), «Won z Polski!» («Геть з Польщі!»), «Uciekajcie na Ukrainę!» («Втікайте на Україну!), «Polska antybanderowska!» («Польща антибандерівська!»), «Znajdzie się kij na banderowski ryj!» («Знайдеться кияка на бандерівську мордяку!»), «Banderowcy precz z Polski!» («Бандерівців геть з Польщі!»). До них приєдналися ті, з задньої частини походу, який опинився в пастці, і зупинився. Молодики кричали своє, а поліція намагалася розділити нападників від походу, що не зовсім їм вдавалося. Якби не прибуття 15-особового поліційного відділу превенції для дій збитою лавою, у важкій зброї (пістолет, гладкоствольні рушниці, каска, жилет, щит, кийок, cльозогони), то биятика була б неминуча. Нападники, що вдавали маніфестантів, з піднятими кулаками і люттю в очах далі вигукували «Польща антибандерівська!», «Степан Бандера – проститутка Гітлера». У відповідь зсередини походу пролунало «Слава Україні! – Героям Слава!», в кінці колони походу біля групи Всепольської молоді хтось прокричав «Ще Польща не пропала, та пропасти мусить…». Відділи превенції витіснили напасників з вулиці на правий бік тротуару і стримували їх під мурами будинків.
Похід, затриманий на 6–7 хвилини, рушив далі, але в кордоні поліції. Похідні пісні грав оркестр Національної академії сухопутних війсь ім. гетьмана Сагайдачного зі Львова. Всеполяки-кресов’яни йшли поруч, розгорнуувши довгий транспарант з написом: «Ludobójstwo pamiętamy/Banderowców potępiamy» («Народовбивство пам’ятаємо/Бандерівців засуджуємо»). Супроводжували вони похід аж до Українського воєнного цвинтаря, частина намагалася увійти на кладовище, чого не допустив, між іншим, Святослав Шеремета та перемишляни. вони зуміли переконати поліцію, що це все відбувається в провокативних намірах, бо ж уздовж вулиці перед огорожею ще якийсь час нападники тримали цей транспарант, а також один менший. Перед ними стояли звичайні поліцейські та з превенції. До кінця урочистості вони вже не намагалися прямо нападати на учасників.
Священство відслужило панахиду перед залізним хрестом. Андрій Комар, ведучи врочистість, подякував духовенству обох віросповідань на чолі з владикою Поповичем та привітав учасників. Польською мовою, винятково, з огляду на «важкий час», сказав, що вперше пикулицький похід ішов вулицями Перемишля 95 років тому. Ніколи не був спрямований проти когось, хоч різні були обставини. Учасники походу завжди лише віддавали честь тим, хто охороняв Польщу та Європу від більшовиків разом з польськими вояками. Сьогодні Україна знову захищає себе та свободу усієї Європи від Росії. Хто цього не розуміє, «глухий і засліплений ненавистю або орієнтується на інші цінності». Комар подякував полякам-учасникам, що, незважаючи на кампанію ненависті з останнього часу, «стоять сьогодні разом з нами». Ці слова адресувалися голові Фонду міжнародної солідарності Кшиштофові Становському, який прибув на врочистість з дружиною і синами, та членові Ізабелі Хруслінській, бартеку Пєховичу (працівнику фонду), волонтеру багатьох українських починань, голові Фонду освіти Яцека Куроня Дануті Куронь та членові його управи Павлові Вінярському, Яну Бартмінському та Станіславу Стемпеню з Перемишля.
Відбулося покладення вінців від численних делеґацій з Польщі та України, зокрема від Посольства України у Варшаві та консульств України в Люблині й Перемишлі. Як квіти клали поляки, учасники привітали їх оплесками. Під час коротких промов Святослав Шеремета, секретар Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій відзначив українських воїнів та передав організаторам перших 150 прізвищ жертв, похоронених у Пикуличах (їх віднайшли в архівах України працівники фірми «Доля»). «Україна і Польща – це братні народи, ми не допустимо до таких речей [які мали місце – Б.Г.], пам’ять буде жити з нами, незважаючи на те, чи цього хоче Путін, чи ні», – сказав С. Шеремета. К. Становський говорив українською мовою про право людини до молитви на могилах. Він зауважив, що є герої, які не є героями наших сусідів, проте ми не є заручниками історії. Треба ж думати про майбутнє. Наче коментуючи ідеологічне підґрунтя аґресії на вулицях Перемишля, він сказав, що після Майдану привітання «Слава Україні! – Героям Слава!» – це привітання всіх націй, які там були. Голова ОУП Петро Тима вказав на глибокі етичні корені пикулицького походу та небезпеку від кризи 2013–2016 рр. у польсько-українських відносинах, спричинену внутрішньою кризою в Україні та її відлунням у Польщі. Наслідок такий, що зла «історія хоче вернутися та взяти верх над майбутнім українців і поляків». Він констатував відкритість української громади до діалогу про найбільш трагічні сторінки в нашій спільній історії, проте «ми не будемо розмовляти в той спосіб, який нам намагаються накинути». Подякував полякам, які помагають українцям у важкі хвилини, тим більше, що таких політиків, як колись Яцек Куронь, сьогодні дуже мало. Разом слід опрацювати ідеї щодо виходу з кризи. Данута Куронь сказала, що поляки приїхали як друзі українців, щоб разом молитися. Вони привезли відповідь польських інтелектуалістів та діячів на лист з червня 2016 р. від українських партнерів щодо подій на Волині 1943 р. «Маю надію, що цих відповідей буде більше», – додала вона. Лист прочитав Павел Вінярський. Під листом підписалися такі відомі поляки, як м.ін. Кристина Захватович та Анджей Вайда, Анджей Северин, Владислав Піньор.
Натомість владика Євген Попович нагадав про лист президії конференції польських єпископів від 24 червня, де також була мова про польсько-українське примирення. Завершуючи вшанування пам’яті воїнів українських армій ХХ століття, голова Перемиського відділу ОуП Марія Туцька подякувала всім, а зокрема Володимирові Середі, голові Федерації товариств депортованих «Закерзоння» за масову участь членів у заході та сказала: «Коли Господь з нами, то хто проти нас?». Пролунав Гімн України. ■
