Міґрація без тривожних заробітчанських історій або як живеться українським програмістам у Польщі

Iрина КолодійчикРОЗМОВА№37, 2017-09-10

Останні кілька років, з початком російської аґресії в Криму й на сході України почався процес іншої, нової міґрації висококваліфікованих спеціалістів у галузі інформаційних технологій і комп’ютерних професій, кажучи розмовною мовою, айтішників. Хоч рівень життя пересічного айтішника у великому обласному центрі України є достатньо забезпечений. Варто додати, що у сфері програмування й інформаційних технологій існує поділ фахівців за рівнем їх обізнаності: молодший фахівець – junior (анг. – юніор), середній рівень – middle (анг. – середній), старший фахівець – senior (анг. – сеньйор, старший), далі керівничі й управлінські посади над групою розробників – тімлідери (від team – команда, leader – лідер).

Один з відомих львівських радіоведучих Андрій Чемес нещодавно у Фейсбуку опитував читачів своєї сторінки про професії, представники яких у Львові отримують достойну середню та найвищу зарплату. Чемес так само написав, що з зібраних даних знає, що у Львові середня зарплата айтішника середнього рівня – це 1 тисяча доларів або й менше, і він не вважає, що це є захмарною сумою, порівнюючи з вартістю життя у цьому найближчому до Польщі обласному центрі України. Один з учасників опитування, Олексій Яновський написав: «В ІТ найбільша питома вага юніорів, їх найбільше шукають, середня платня у них стартує в районі 400–600 доларів, крім цього, є різні суміжні професії – тестувальники, які мають значно меншу середню платню, ніж розробники-програмісти. У мене старший син працює в цій сфері і часто бере участь у відборі до різних фірм і працює за наймом, тому це не надуманий перекос у зарплаті, а такий „секрет полішинеля”». Інший учасник дискусії обурюється: «Велика кількість людей вважають, що втикати 12 годин на день в монітор – це надзвичайно важко і шкідливо для здоров’я, тому хочуть цим займатися. Хто думає, що IT – це так просто, нехай попрограмує годин 10 підряд».
Українські програмісти в Польщі розповідають, що часто причиною виїзду з України є не так ціль: поїхати, щоб більше заробити, а бажання «пожити в Європі», а Польща в уявленні більшості українських айтішників саме і постає найближчою Європою.

Ігор ЛУЦИК, родом з Дрогобича, працює в компанії «Motorola Solutions Polska», м. Краків:

Чому ти вирішив переїхати у Польщу? Які в тебе особисто були на це причини?

 <strong>Катерина Бурда та Ігор Луцик</strong>
Катерина Бурда та Ігор Луцик

Цей переїзд для мене більше як спроба пожити в Європі, отримати новий досвід і враження. Я не їхав до Польщі з метою переселитись назавжди і, можливо, поїду далі, але після мандрів хочу повернутися в Україну. Я отримав оферту (від анг. оffer – пропозиція на роботу у сфері інформаційних технологій) на фiрму «Моторола» у Кракові. В Україні більш ніж у фірмі середньої ланки мені працювати не доводилося. Тож, найвагомішою причиною мого виїзду було бажання поїхати попрацювати в такому продуктовому гіганті, яким є «Motorola», подивитися як організований процес роботи, набратись досвіду. Я приїхав до Кракова у січні 2016-го, тобто вже минуло півтора року. Cпочатку приїхав сам, а потім моя дівчина, яка згодом стала моєю дружиною. Тепер обоє живемо у Кракові.

Ти з якими саме фірмами в галузі IT працював в Україні?
На третьому курсі навчання у «Львівській політехніці» я пішов інтерном на фірму «Інтерлогіка». Мені було важко, бо я відвідував денну форму навчання, а потім, у другій половині дня, ходив на роботу. Серед львівських фірм, на яких я працював, а це «Cardo», «Ovdal Ukraine» та «Artelogic», найкращі спогади в мене про львівську фірму «Perfectial». Я потрапив туди як старший розробник (техлід) і на той момент фірма налічувала сто працівників, а потім, після трьох років моєї праці, їх уже було двісті, нині фірма продовжує розвиватися, розширює свій офіс. Я туди прийшов як cтарший інженер, а за два роки керував відділом із сорока людей, тобто став лід-інженером. Тоді я отримав запрошення на роботу у фірму «Моторола» у Кракові і довелось погодитися працювати на сходинку нижчу в кар’єрній драбині у сфері програмування – на позицію старшого розробника.

Ти згадав, що «Моторола» – це продуктовий гігант, відомий більшості через популярні мобільні телефони і з цим власне асоціюється, але зараз ця фірма продукує програмне забезпечення і мобільні аплікації, які прямо не пов’язані з мобільним зв’язком, а з іншою сферою. Проте це й надалі представлено під брендом «Моторола»?
«Моторола» продала свій мобільний бізнес спочатку компанії «Google», яка перепродала компанії «Lenovo» і тепер повна назва компанії «Motorola Solutions Incorporated». Ми виготовляємо програмне забезпечення для мереж зв’язку, наприклад рацій, але це тільки невеликий відсоток, є багато іншого. Загалом, «Motorola» розвиває свою компанію для пристроїв для так званої public safety (cуспільної безпеки), ми робимо програмне забезпечення (анг. «soft» – софт) для безпеки в публічному просторі для США та Європи (для поліції, для пожежних служб, для їх диспозиційних станцій, для служб із номером виклику «911»), тобто для служб, які вирішують екстрені проблеми.

______________

Михайло ГУМЕНЮК (родом зі Львова, працює в компанії «Luxsoft», м. Ґданськ)

strong>Михайло Гуменюк</strong>
Михайло Гуменюк

Програмування стало для мене цікавим, ще як мені було 12 років. Мій дідусь, який жив у Вільногірську Дніпропетровської області, дуже цікавився радіоелектронікою і власний комп’ютер зібрав з радіодеталей. Схема, згідно з якою він спаяв цю комп’ютерну машину, «гуляла» поміж радіолюбителями. Дiд мені дав радянський журнал «Радіолюбитель», у якому був бейсік (найпростіша мова програмування). Потім, уже 2001 року, у старших класах школи, коли в нас удома з’явився комп’ютер та інтернет через телефонний модем я зробив простенький статичний сайт на мові HTML (англ. HyperText Markup Language – стандартна мова розмітки веб-сторінок в Інтернеті, більшість веб-сторінок постає за допомогою мови HTML).
Користувачі цього сайту могли додати свою контактну інформацію на головній стіні. Я сам тоді, як адміністратор, вписував цю контактну інформацію, яку мені надсилали користувачі. Під час першого курсу навчання у Львівській комерційній академії на кафедрі фінансів, я цікавився японською анімацією, бо на це була мода на початку двотисячних, і знайшов групу молодих людей, які реґулярно збирались на пов’язані з цим зустрічі. Там я познайомився з двома хлопцями, старшими від мене, що навчалися у «Львівській політехніці» на факультеті Прикладної математики, що заклали свою невелику фірму і покликали мене спочатку на стажування, а згодом – працювати. Перша моя зарплата була в доларах і становила 150$. Я отримав від них 50$ премії «За сумлінність», оскільки більшість працюючих там мужчин виходили «на перекур», а я – ні. Я не палив цигарок, я постійно працював за комп’ютером. Перший час я прогулював навчання в академії, бо ходив на роботу, але оскільки мусив таки здобути диплом про вищу освіту, то потім мій графік був таким, що з пів на дев’яту до п’ятнадцятої я відсиджував на парах, а потім їхав туди працювати до 22-ї вечора. Проте після двох місяців мені довелось звільнитися, бо постав вибір повністю заглибитись у програмування чи довчитися в академії та отримати диплом. Мені здається, якщо б я тоді полишив навчання, то зараз працював би вже у Кремнієвій долині. Таким чином, моя пригода з програмуванням відклалась ще три роки, до моменту закінчення вишу. Проте у вільні хвилини я все-таки заробляв гроші, програмуючи сайти, переважно інтернет-крамниць. Мої доходи були десь у межах чотирьох сотень доларів. Цих грошей понад 20-літньому хлопцеві у Львові цілком вистарчало. Одним з моїх замовників був підприємець, який придумав фінансовий старт-ап проект (від анг. start up – новий проект чи задум, який обіцяє бути прибутком, або хорошою інвестицією), суттю якого була електронна фінансова звітність. Він хотів наблизити міжнародні стандарти RFRS, оскільки в Україні існує радянська спадщина в цій сфері – це PSBO. Ці два стандарти бухгалтерського обліку дуже відрізняються. Іноземним інвесторам, які заходять в Україну і звикли до міжнародних стандартів, потрібно свою звітність співставити з їх українським дочірнім підприємством чи філіалом, у чому їм мала б допомагати наша «старт-апівська» програма, яка, на жаль, в кінцевому результаті «не вигоріла».

Потім я потрапив у найбільш відому львівську IT-компанію SoftServe, де пропрацював два роки. ABTO software – це остання невелика фірма, у якій до переїзду до Польщі я працював у Львові. Фірма, хоч і створена в Україні з українських спеціалістів галузі, проте – це «аутсорсинг», тобто робота львівських розробників на іноземного замовника. Слід додати, що в Україні 90% IT-cектору – це аутсорсинг (англ. outsourcing – передача компанією частини її завдань або процесів стороннім виконавцям). Продуктових компаній, які б повністю виробляли свій IT-продукт в Україні, небагато. У цьому криється проблема цієї галузі в Україні.

Ти б міг оцінити, чи є можливості і передумови вирішити цю проблему?
В Україні не надто висока інформатизація суспільства, ще нема створених добрих продуктів для споживача. Порівнюючи з Польщею, де, скажімо, міська влада, крім того, що має свою сторінку, пристосовану до потреб мешканця, ще й має спеціальну аплікацію для вирішення проблем і потреб середньостатистичного мешканця в Інтернеті, не виходячи з дому – це подання всілякого роду заяв і звітів. Структура, яка управляє міським транспортом, має свою сторінку й окрему аплікацію для смартфонів. Кожна маленька фірма має свою сторінку з пропозицією для покупця. У Польщі дуже розвинена галузь «старт-апів» і є фірми, які готові викупити твою ідею і вкласти гроші. Це пов’язане з тим, що економіка Польщі є значно потужніша, ніж економіка України. Українські олігархи не зацікавлені в інноваціях, бо вони експортують сировину й експлуатують потужності, які залишилися з радянських часів. Тому вітчизняному продуктовому IT-cектору складно розвиватиcь.

Чому ти вирішив переїхати саме до Польщі?
Невдовзі мине повних два роки, відколи я живу в Польщі. На момент мого переїзду на польському ринку були дуже великі потреби в українських програмістах, тому легко було в Польщу релокуватися (від анг. relocate – переїхати), тобто знайти працю і переїхати. Я знав польську мову на непоганому, як для початківця, рівні, тому мені було легше інтеґруватися в польське суспільство, ніж, скажімо, у німецьке. Проте легкість цього переїзду до Польщі – оманлива, бо будь-який переїзд, тим більше в іншу країну, навіть таку культурно близьку українцеві, як Польща, пов’язаний з міґраційним стресом, який переживає будь-який міґрант. У польських медіа чимало моторошних історій про сезонних заробiтчан, доглядальниць за дітьми, домом та старшими, а професійній групі програмістів не приділяють уваги, вважаючи, що ми не маємо проблем при міґрації.

Як ти оцінюєш відгуки своїх колеґ із львівського IT-cектору, які працюють у Німеччині або інших країнах, ти перебуваєш у вигідному становищі чи не дуже? Твої особисті судження і рефлексії.
Треба дуже обережно з цим питанням, тому залежить, що з чим порівнювати. Якщо взяти Німеччину чи Скандинавські країни, то в Польщі перебувати вигідно, тому що витрати на проживання – набагато менші. Тут, порівнюючи з іншими країнами, недорогі продукти, не дуже висока ціна винайму житла. Наприклад, місячна плата за оренду житла в Берліні може становити 800 євро і вище, а доходи програміста в Німеччині і Польщі приблизно співставні. Звісно, що там прибуток у євро, але теж і податки вищі. У Данії рівень податку з прибутку програміста доходить до 45%, тобто половину треба віддати державі. Отже, якщо з професією програміста їхати на еміґрацію у Європу, то Польща – один із кращих варіантів для отримання як професійного досвіду, так і досвіду життя в країні Євросоюзу. Переїзд до Польщі з родиною і самому – це дві різні ситуації. Доведеться проходити візову процедуру для всіх членів родини й отримання дозволів на роботу і карт тимчасового перебування.

Твоя теперішня фірма в Польщі відносно соціального забезпечення, порівнюючи з фірмами львівськими. Як ти її оцінюєш?
Я дуже задоволений, що я працюю саме в цій фірмі, тому що справді вона дає достойний рівень соціального забезпечення. Дотримується тут польське трудове законодавство, порівнюючи з іншими сферами, у яких працевлаштовані українці. У мене є передбачене медичне страхування в приватному медичному сервісі: це стоматолог до певної суми, доступні безкоштовні візити до інших лікарів, абонемент у спортзал.
Не зайвим буде розповісти про становище жінок – спеціалісток у сфері інформаційних технологій у Польщі, хоч їх значно менше, порівнюючи з чоловіками. На жаль, досвід жінок-айтішниць далеко менш позитивний, аніж чоловіків. По-перше, через те, що працедавець розуміє, що у випадку з працівником-жінкою існують такі фактори, як народження дитини, а отже – виплата лікарняних від 6-го місяця вагітності до пологів у сумі 100% зарплати, а згодом декретна відпустка, яка теж зобов’язує роботодавця виплачувати більшу частину зарплати. На початку 2015 року одна з моїх однокласниць під час навчання у дрогобицькому ліцеї, яка стала програмістом, відгукнулась у соцмережі, що прочитавши мій цикл репортажів про працю українок у Польщі у ледь не феодальних умовах, наголосила, що особисто вона є прикладом зовсім іншої міґрації, бо працює в Польщі на дуже вигідних умовах. Станом на серпень 2017 р. вона повернулася в Україну, а про причину повернення і стосунки з колишнім краківським роботодавцем висловлюватись і коментувати відмовилася. Тож, можна судити, що робота в Польщі програмістом закінчилась для неї не вельми приємно і передбачливо.
У випадку шлюбів з IT-спеціалістом, який виїжджає працювати до Польщі, не завжди вигідно дружині також полишати свою роботу і потрапляти у становище, коли ти не можеш працювати, а мусиш грати роль «домашньої курки», яка чекає на чоловіка і не може реалізувати своєї кар’єри. Польське законодавство потребує від дружини, яка отримує карту тимчасового перебування на основі утримання її від зарплати чоловіка, ще і додаткового дозволу на роботу, що для багатьох польських роботодавців є перешкодою для влаштування міґрантки на висококваліфіковані посади. Але, якщо чоловік є власником «блакитної карти», тобто карти, яка посвідчує рівень висококваліфікованого працівника в галузі інформаційних технологій, то для дружини не потрібні окремі дозволи на працю.

______________

Катерина БУРДА (родом зі Львова, переїхала до Кракова, одружена з Ігорем Луциком)

IT-технології, це доволі чоловіча професія, у ній ще досі не дуже багато жінок, тим більш в Україні. Як ти стала айтішницею? Як давно працюєш у цій сфері і з якими труднощами довелось зіткнутися?
У сфері IT я працюю три з половиною роки. Податися у програмування мене наштовхнуло навчання на факультеті «Видавничо-поліграфічна справа» у «Львівській політехніці». До навчання в університеті, я навіть не уявляла, що можу бути програмістом. У мене були досвідчені й розумні викладачі, які підштовхнули піти працювати у сферу інформаційних технологій, а також дуже вплинули мої однокурсники. Хоч і мій факультет називався «Видавничо-полігафічна справа», але в нас було багато занять, пов’язаних з програмуванням, особливо на кафедрі автоматизованих систем управління (АСУ), тому ми, отримавши диплом могли працювати як у видавничій справі, так і податися у програмування, бо набутих університетських знань у цей момент було достатньо.

Ти починала з маленьких проектів, які виконувала дистанційно поза офісом, чи відразу потрапила на роботу у фірмі?
Звичайно, знайти роботу було нелегко, бо коли в тебе нема досвіду за плечима, то фірми не хочуть наймати і навчати від початку. Тому я пішла продовжити навчання на курси мови Python (анг.«пайтон», назва запозичена з британського шоу Монті Пайтон – інтерпретована об’єктно-орієнтована мова програмування високого рівня зі строгою динамічною типізацією, розроблена 1990 р.) у відому львівську айтішну фірму SoftServe. Після цих курсів i лише після третьої співбесіди (тобто не відразу), мене взяли на один з проектів у SoftServe, де мені потрібно було займатися html i JavaScript і це навіть не був Python, який я вивчала на цих курсах. Це були перші мої спроби, а потім я таки змінила фірму, де власне займалася Python, який раніше достатньо добре вивчила. До переїзду до Кракова й одруження з Ігорем Луциком, я працювала у кількох фірмах у Львові. Тепер я працюю програмістом Python.

Чи були спроби влаштуватися в IT-компанію в Польщі? З якими перешкодами ти стикнулася?
Відверто кажучи, я навіть не пробувала шукати. На момент, коли мій чоловік отримав пропозицію праці в Польщі, я не дуже добре знала польську мову, та мені вдалося домовитись зі своїм українським роботодавцем, фірмою Svitla Systems, працювати віддалено з Польщі. Зараз працюємо над проектом замовника зі США, американської фірми Ancestry, яка робить ДНК-тести і має велику базу архівних даних. Можна віднайти своїх родичів за допомогою цих баз, з’ясувати своє етнічне походження. Я не зустрічалася з дискримінацією жінок у сфері IT, до мене завжди було дуже гарне ставлення в чоловічих колективах. Переважно хлопці дуже раді, що в них у команді з’являється жінка. Принаймні так є в Україні.

Твоє сприйняття Польщі і життя тут. Що тобі подобається в цій країні, а що ні?
Перш за все, мені подобаються велодоріжки у Кракові, велика кількість людей, які використовують велосипед у щоденному житті. Звичайно, набагато краще організований міський транспорт, порівнюючи зі Львовом, а також доглянуті вулиці, клумби з квітками. ■

Поділитися:

Категорії : Bez kategorii

Коментарі

  1. Для Польщі вигідно виїхати тільки на північ, там є сама робота і найкращі заробітки. Я рекомендую Гданськ та столицю Варшави. https://travel.tochka.net/ua/6467-zhivopisnyy-gdansk-za-24-chasa/ Найбідніша – це південно-східна Польща, де є високий рівень безробіття та без роботи, тому що це дуже погана заробітна плата.

  2. Для Польщі вигідно виїхати тільки на північ, там є сама робота і найкращі заробітки. Я рекомендую Гданськ та столицю Варшави. https://travel.tochka.net/ua/6467-zhivopisnyy-gdansk-za-24-chasa/ Найбідніша – це південно-східна Польща, де є високий рівень безробіття та без роботи, тому що це дуже погана заробітна плата.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*