«Замішанці» – хто вони?

Вальдемар БалдаГРОМАДА№35, 2016-08-28

Лемки говорили на них «замішанці», поляки називали їх русинами. Проживали вони у восьми сусідніх селах, що лежать на важких до обробітку і не дуже врожайних землях на північ від Коросна, а також у двох більш висунутих на північ анклавах по двох сторонах Небильця.

Церква (тепер костел) у Ванівці з елементами збереженого іконостасу. Фото автора статті
Церква (тепер костел) у Ванівці з елементами збереженого іконостасу. Фото автора статті

Сьогодні залишилася після них тільки пам’ять і перероблені на костели церкви. Святині «заміщанців» (лемківська назва походить від дослівного взірця в мові локалізації русинських місцевостей: Бонарівка, Чарноріки, Красна, Опарівка, Ріпник, Петруша Воля, Венглівка (Ванівка), Вілька-Братківська, а особливо піднебилецькі Близянка і Гвоздянка; «замішані» були посеред домінуючої польської стихії) збереглися в Чорноріках, Красній, Опарівці, Ріпнику, Венглівці (всі муровані), а також у Близянці, Бонарівці і Гвоздянці (дерев’яні). Існуючі до сьогодні храми будували потомки осадників, для яких у XV i XVI століттях не вистачило місця на традиційних пасовищах, розкинутих недалеко хребта Карпат, унаслідок чого вони змушені були шукати життєвих шанс більш на північ і захід від умовної лінії, що розмежовувала польську і русинську сфери впливів.
Лемківське походження назви «замішанці» не до кінця певне, як і не до кінця закритий список місцевостей, де вони проживали. Деякі джерела (особливо праці Володимира Лесняка) вказують, що автором назви був народознавець Іван Верхратський, а деякі дослідники до цієї етнографічної групи зараховують громадян двох сіл з Поґужа-східного (Яблониця-Польська і Малинівка) і трьох локалізованих на окраїнах Ряшева (Бяла, Матисівка, Залесє).
Хоч відсепарування від земель, на яких домінувало русинське населення, сприяло полонізації, «замішанці» трималися міцно віри і традиції – перед початком ІІ Світової війни їх популяція досягала 9 тис. Ця вірність стала, зрештою, потім приводом загибелі особливої етнографічної групи – вводячі свої порядки намісники Сталіна майже повністю переселили мешканців 10 місцевостей Поґужа-Західного до Радянського Союзу. Тому їхні святині перероблені були на костели.

Така доля спіткала також церкву у Венглівці (Ванівці), селі з багатими нафтовими традиціями: шахти скальної олії знайдено там ще у XIX ст. Цікаво, що досить масовий наплив працівників не тільки з Польщі, а навіть з Канади, не спричинився до ослаблення в корінному населенні культурної і національної свідомості. Як подають етнологи, головний прояв польських впливів спостерігався у присадибних садах – наслідуючи набагато чисельніших сусідів, «замішанці» також садили фруктові сади й овочеві городи, тобто займалися нетиповим для потомків пастухів господарством.
«Замішанців» з Венглівки виселено значно раніше, ніж почалась Акція «Вісла». Сталося це на підставі порозуміння, підписаного Радянським Союзом і Польщею вже 1944 р. Більшість мешканців села потрапила в райони Борислава, Дрогобича і Львова (вигнання уникло заледве 67 осіб). Після них залишилося багато гарних дерев’яних домів (характерних скоріше для заможних приміських сіл, ніж схожих на типово народне будівництво, хату таку можна побачити у скансені Музею народного будівництва в Сяноці, куди вона була перенесена як чудовий приклад архітектури «замішанців»). Залишилося також небагато нагробків на цвинтарі, кілька придорожніх хрестів і фігур, а передусім – церква, яка тепер є костелом.
Солідної конструкції мурована будівля, встановлена на плані хреста і накрита куполом, була побудована 1898 р. в затінку старого дуба (його вік окреслений на понад 600 років), названого «Поганином». На щастя, церква не була пограбована, а її власниками стали люди світлі, які розуміли і цінили доробок попередників, завдяки чому можна й надалі побачити всередині багате ориґінальне оздоблення, зокрема елементи іконостасу. ■

Поділитися:

Коментарі

  1. Дивно читати назву – Венглівка. Це спольщений покруч! Всі українці називали це село Ванівкою. Варто було би виправити автора або написати примітку. Бо інакше пропаде автохтонна назва села і память про нього..

  2. Я являюсь дочкою і внучкою переселених моїх родичів з с. Опарівка і дуже хочу побувати в цьому селі… Може хтось ще бажає там побувати з рідних колишнії мешканців – то прошу згуртуватись в так звану екскурсію… Я проживаю у м. Львові конт тел. 068-699-42-81-

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*