Редакція ■ ГРОМАДА ■ №31, 2017-07-30
Демократичні перетворення 80-х років у Польщі означали також можливість поховань та увічнень (пам’ятників), важливих для історичної пам’яті національних меншин. У випадку української меншини, всупереч загальним оцінкам і пропаґандистським звинуваченням, символічні знаки ставилися не тільки воякам Української повстанської армії (УПА). Українські організації та індивідуальні особи відновлювали (часом у співпраці з партнерами з України) пам’ять про вояків УНР, УГА, діячів культури (напр., Богдана-Ігоря Антонича, отця Михайла Вербицького), цивільних українських жертв 1944–1947 років. Звичайно, найбільше пристрастей викликали поховання і пам’ятники УПА.
Сьогодні навколо цих тем виникло багато непорозумінь або відвертих маніпуляцій.
Одна з них – небажання зрозуміти, звідки взялися т.зв. нелеґальні увічнення. Їх виникнення – це результат багатьох чинників. Починаючи з 1994 р., коли Польща та Україна підписали двосторонній договір про збереження місць пам’яті на своїх територіях, ця тема повинна була зійти з повістки дня. Але, на жаль, не сталося так, як гадалось. Рада охорони пам’яті боротьби та мучеництва 2000 р. відступила від договору з Об’єднанням українців у Польщі (завдяки якому вдалося вирішити питання могили в селі Монастир, а також розроблено схему, за якою мали позначатися могили й увічнення, у тому числі вояків УПА – див. на фото). Символічним позитивним знаком для історичної пам’яті української меншини в Польщі було відкриття 2006 р. пам’ятника-могили у Павлокомі; меморіальної дошки на будинку школи в Пискоровичах 2007 р., пам’ятника жителям Горайця 2010 р.
Пізніше було багато розмов, міжурядових зустрічей та неґативних дій, наприклад, знищення увічнення на горі Хрищатій, неодноразові осквернення могили у Грушовичах, бюрократичні тяганини (у випадку поховань у Перемишлі), врешті гібридна війна з використанням українських могил як збудника українсько-польського протистояння. Під час провокацій знищено або осквернено пам’ятники в Грушовичах, Радружі, Молодичі, Пикуличах, Лісках, Монастирі та могилу на кладовищі у Верхраті.
До відсутності позитивної програми на тему збереження могил, небажання вести діалог про увічнення (з українською меншиною), потурання польським націоналістичним середовищам і провокаторам (доказом цього є брак результатів слідств у справах знищень) додалося прийняття Інститутом національної пам’яті Польщі і Міністерством культури принципу доконаних фактів (напр., щодо знищеної 24 квітня ц.р. могили у Грушовичах). Таку картину малює нам 2017 р. І це все відбувається тоді, коли в Україні йде реальна війна, а українська громада в Польщі відзначає 70-ту річницю Акції «Вісла». Стратегія польської сторони – це одна з причин того, що тема могил появилася у відносинах двох держав. У такій ситуації варто поставити питання: чи не доцільно було б зробити два кроки назад, осмислити ті приклади, які є доказом взаєморозуміння і партнерського діалогу, оскільки саме вони дали позитивний результат. ■
