Богдан ГукІСТОРІЯ№51, 2017-12-17

До історії Війська польського у Бірчі в 1945 р.

Після Другої світової війни на Надсянні, Холмщині та Лемківщині, крім містечка Бірчі, не було іншого опорного пункту антипольського та антиукраїнського комуністичного режиму, який сотням УПА протягом не цілих 3 місяців довелося б брати аж тричі. Отже, 22 жовтня 1945 р. наступав курінь «Прикарпатський» під командою Павла Вацика «Прута», 29 листопада 1945 р. – дві сотні з Перемиського куреня, а в ніч на 7 січня 1946 р. – увесь курінь (4 сотні). Ні один з цих наступів, з військового погляду, не мав на меті знищити Бірчі як населений пункт чи здобути її і закріпитися там.

Військо як ґарант війни

 Початок січня 1946 р., околиця Бірчі: командири Перемиського куреня УПА планують наступ з метою знищити муровані будинки ґарнізону Війська польського в Бірчі.

Початок січня 1946 р., околиця Бірчі: командири Перемиського куреня УПА планують наступ з метою знищити муровані будинки ґарнізону Війська польського в Бірчі.

У цьому містечку в Перемиському повіті від серпня 1945 р. базувався військовий ґарнізон, силою не менше ніж курінь піхоти (500–700 вояків) з 9 дивізії Війська польського. Бувало, що й два курені, а також польський варіант НКВД – відділ Корпусу внутрішніх військ. Тут містилася Громадська міліція (поль. – МО), її добровольчий резерв (поль. – ОРМО).
Серед цих озброєних польських формувань найважливіше було військо. Саме відділи ВП становили ядро бірчанського терору 1945–1947 рр., це вони ініціювали, уможливлювали або дозволяли на вбивства й грабунок, а також вигнання громадян РП української національності. Це вони ґарантували спокій хоча б такій станиці МО, як та з Війткової, члени якої вбили прибл. 100 українців. Якби не Військо польське, то станиці МО, ОРМО та УБ не мали б охорони та були б безсилі. УПА не мала труднощів захистити українське і польське населення від них, проте ВП провокувало конфлікт і відповідало за його тривання. Адже розміщення ґарнізону ВП у Бірчі не мало інших причин, ніж бажання уряду РП насильно вирішити долю українців, а саме: вигнати їх в Українську РСР. У 1944–1947 рр. Військо польське було головним інструментом насильства щодо українців, з яким МО чи УБ не йдуть у порівняння.
Ґарнізон у Бірчі був непотрібний польським мешканцям як охорона від УПА, тому що вона не вважала польського населення ворожим. Якби УПА мала за мету вбивати поляків за їх національність, то в жодному селі довкола Бірчі не залишилось би серед живих майже ні одного поляка. Тимчасом у всіх селах на оперативній території УПА поляки пережили 1944–1947 рр. Правда, вони виступали проти своїх сусідів і тому зазнали також втрат від УПА, але розміри та обставини виникнення цих втрат не дозволяють говорити про антипольськість українських партизанів.
Щодо УПА існував строгий цивільний контроль. У політиці її зверхника, яким була до 1944 р. ОУН-Б, а потім Українська головна визвольна рада, поляки ще перед війною відігравали роль імовірного союзника в боротьбі проти комуністичної Москви. Саме тому польському комуністичному урядові довелося, залучивши реґулярну армію, спровокувати конфлікт між поляками та українцями, а потім виступити в ролі захисника «своїх». Цей уряд при допомозі державних силових структур не схотів захистити бірчан-українців Миколи Ільницького та Марії Гах, яких убили міліціанти у Війтковій, Михайла Вільхового, убитого в Котові. За даними історика Ґжеґожа Мотики, у самій Бірчі мало місце масове вбивство 50 українців. Досі обставини цього злочину залишаються в таємниці.

Військо до розстрілів невинних людей
Як уже сказано, влада кинула в Бірчу ґарнізон Війська польського в серпні 1945 р. Який характер мали дії цього комуністичного окупаційного війська щодо українців, що вже під кінець жовтня 1945 р. не місцевий, а прибулий з УРСР курінь УПА вдарив у комуністичних вояків? Відповідь можна знайти у звіті провідника надрайону «Холодний яр» з січня 1946 р. Там сказано, проти кого боролося Військо Польське: не проти УПА, а проти беззахисних українських селян. «Найсильнішою, найбільш рухливою й рафінованою групою по відношенні до українського населення була група ВП у Бірчі. […] По відношенні до українського населення ворог стосував тактику фізичного і матеріального знищення. ВП у своїх випадах у терен кожного разу сильно грабило українське населення, забираючи дослівно все, від худоби почавши, кінчаючи на кухоннім начинні […]. Що грабування українського населення є наказане згори, може засвідчити факт, що в усіх селах, де проходило ВП, вояки стягали стрічним селянам взуття прямо з ніг […]. Крім того, у звітний період ВП переводило палення українських ще замешкалих хат, а що найважливіше – масові розстріли цілком невинних селян […]», – писав у січні 1946 р. провідник Петро Кавуля «Тарас». Навіть на основі цього одного звіту видно, як багато характеристик, приписуваних ставленню УПА до поляків, реально слід віднести до дій ВП щодо українців.

ВП з Бірчі та Перемиський курінь УПА
На мою думку, існує зв’язок між діями ґарнізону ВП з Бірчі щодо українців та формуванням Перемиського куреня УПА. Чи випадково у жовтні 1945 р. (два місяці після того, як у Бірчі осіло комуністичне військо) на Перемищину прибули з інспекцією ген. УПА Дмитро Грицай та член УГВР Дмитро Маївський? Вони дали оцінку ситуації українського населення та ефективності його оборони. Грицай і Маївський наказали якнайскоріше закінчити формування Перемиського куреня УПА. До жовтня 1945 р. цей процес тягнувся кілька місяців (!). Отож крапку над «і» поставив кривавий спосіб, у який бірчанське ВП виганяло українців до Радянського Союзу: на початку листопада сільські самооборони переформовано на реґулярні лісові відділи УПА. Це була відповідь громадян Республіки Польщі на кривавий комуністичний терор. Ідентичним був механізм формування відділів польських т.зв. «проклятих воїнів».
Відтак, новосформований і ще не цілком добре навчений військової справи курінь 7 січня намагається знищити військові об’єкти в Бірчі. Це не був наступ проти сил, які репрезентували б поляків: ВП було формуванням комуністичним, яке визволило поляків від гітлерівців, але принесло неволю від комуністів. Політики з УГВР та командування УПА прекрасно розуміли різницю між ВП, сформованим у СРСР, а також МО чи УБ та поляками-самостійниками з організації «Воля і Незалежність». Тимчасом комуністи в уряді та командування ВП прекрасно розуміло що інше: здобути прихильність поляків для комунізму можна саме шляхом знищення українства у межах польської держави.

Хто, з чим і чому «на Бірчу»?
Історики помилково пишуть про наступ УПА «на Бірчу», тобто на саме містечко. Такого об’єкту атаки не було жодного разу. УПА ідентифікувала як ціль наступу лише військову ворожу живу силу та її об’єкти. Атакувати Бірчу як Бірчу не треба було. Якби упівці хотіли спалити містечко, вони легко могли б це вчинити. Втрати серед мешканців, як на розміри наступу, у січні 1946 р. були невеликі, хоч прикро, що таки були.
Сьогодні причини наступу на Бірчу не для всіх зрозумілі. Наприклад, Євген Місило не зумів знайти цікавішого мотиву січневого наступу на сили комуністів у Бірчі, як прагнення командира VI Воєнної округи «Сян» Мирослава Онишкевича «Ореста» мати показову перемогу, яка підняла б УПА в очах населення. Ця думка дискредитує не «Ореста», а Місила, тому що ідеально пасує до нинішнього політичного замовлення на УПА як на тих, що досягали успіху на польській крові. Тимчасом у звіті з січня 1946 р. провідник Петро Кавуля «Тарас» ясно написав: «З нашої сторони було переведено 3 наступи на це містечко в цілі знищення будинку в містечку, де кватирує ВП і МО». ■

Поділитися:

Категорії : Bez kategorii

Схожі статті