(гс)РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ№44, 2016-10-30

«Z Kresów na Kresy. Wielkie przesiedlenie Polaków», Pomocnik historyczny «Polityki», № 4/2016, s. 178.

У серії «Історичний довідник» тижневика «Polityka» появилося видання «З Кресів на Креси. Велике переселення поляків».
Це своєрідне доповнення минулорічної публікації «Креси Речі Посполитої. Великий міф поляків». Тут темою були східні рубежі тогочасної Польщі, її мешканці, міжнаціональні відносини, щоденне життя, сплетення народів, культури і релігій.
Цього разу автори, відомі науковці і журналісти, розповідають історію переселених після воєнного жахіття людей. Тому це вже розповідь про «західні Креси» і про людей, травми яких роззброювала наприкінці 60-х рр. популярна комедія «Самі свої». Крім того, видання «Політики» показує, як виглядало переселення великих людських мас, як поляки загосподарювали нові землі і що відбулося з їх коріним населенням – німцями, силезцями та мазурами. Автори аналізують також те, як поводилася на польських землях Червона армія, показують, як проблему виселення розігрувала тодішня польська влада, будуючи заразом пропаґандивний міф «Ziemi Оdzyskanej» («Повернених земель»). У довіднику написано й про те, чому люди протягом багатьох років жили з почуттям залякання і невпевненості. Цей досвід відчули і громадяни Польщі української національності, страждаючи від насильної депортації 1947 р. Саме їх долю в довіднику описує історик, працівник Інституту національної пам’яті Маґдалена Семчишин у матеріалі «Покарані Акцією «Вісла». Авторка пригадує, що депортація була спробою цілковитої ліквідації українського фактора в Польщі, хоч уже після війни комуністична влада все ж ввела деяку «українську відлигу». Її проявом був дозвіл на створення підконтрольного владі Українського суспільно-культурного товариства (УСКТ). Проте нагляд за українцями до кінця Народної Польщі не припинявся: «До 1989 р. тиснули на асиміляцію, а найменші прояви самостійності або голоси невдоволення з боку діячів УСКТ сприймано, як небезпечні прояви українського націоналізму. (…) Вишиті сорочки, українські пісні, бандуристи й організовані від 1967 р. Фестивалі української культури – все це мало леґітимізувати багатокультурний вимір соціалізму над Віслою», – пише М. Семчишин. Здається, що сила згаданої авторкою пропаґанди жива й сьогодні. Її видно в поведінці деяких праворадикальних політиків, які, відмовляючи українцям права на власну історичну пам’ять, не забувають заявляти саме про пошану до українського фольклору. М. Семчишин пише теж про долю євреїв і греків у післявоєнний час.

Довідник починається з текстів, які пригадують реалії на сході Польщі перед війною і депортаціями. У цей блок вписується стаття Пйотра Осенки «Втрата міфу». Це стислий запис розвитку ненависті між поляками та українцями, що остаточно довело до кривавого протистояння, а згодом – вигнання представників двох націй. Поляки рушили на захід, коли лідери переможних держав 1945 р. вирішили долю «східних Кресів», залишаючи їх поза Польщею. Разом з тим, кресов’янам забороняли поселятися в центральних реґіонах. Їх завданням, у задумі влади, було загосподарювання західних і північних понімецьких земель, з пропаґандистських міркувань названих «odzyskanymi» (поверненими). Унаслідок цього, наприклад на Сілезії, постала суспільна суміш, яку творили депортовані, репатрійовані чи добровільно переселені поляки, українці, євреї, греки тощо. За людьми переносилися історичні стереотипи і культурно-релігійні відмінності, що нерідко призводило до конфліктів.
Наскільки заплутаною була тогочасна дійсність, говорить нотатка партійного комітету в Ольштині з 1949 р., у якій відзначалося: «Більшість людей у селах Ольштинського воєвідства говорить німецькою мовою, а тепер і українською. Ввечері можна почути масові співи тими мовами. Праця з таким елементом зустрічається з рядом перешкод. Автохтони очікують повернення німецької адміністрації, а переселенці (з Акції «Вісла») – можливості повернення на свої давні господарства». Документ цитує Пйотр Шлянта в тексті «Небажані поляки», у якому представлена доля мазурів і силезців.
Темою довідника стало так само шабрівництво. Згідно з теорією хаосу, вибите вікно в будинку звільняє людину з норм, у тому числі пошани до чужої власності. Шабрівництво наприкінці війни і після неї було масовим. Що цікаво, видання «Dziennik Zachodni», яке описувало реалії західних територій, мало багато передплатників на Ряшівщині і в центральній Польщі. Шабрівники хотіли знати, чи право уже загострюється чи, однак, можна ще їхати наживатися чужим майном на заході країни. «Червоноармійці радо звільняли поляків з промислових підприємств», – саркастично згадує автор у вступі до другого з «шабрівницьких» матеріалів «Гонка за заводами». Електростанції чи заводи мілітарної промисловості мандрували на схід. Радянська «трофейна армія», як тут написано, нараховувала 80 тис. людей. Сталін, думаючи про їх зайнятість, наказав ще під час воєнних дій широким луком обходити промислову Вижню Силезію. Грабежі відбувалися й на Ельблонжчині, а цю справу продовжували й радянські солдати, які в західних реґіонах перебували як Північна група Радянських військ аж до демократичних перетворень у Польщі. Чергові матеріали говорять про долі польських науковців і представників культури з Кресів, забезпечення релігійних потреб людей, депортаційну дійсність на прикладі конкретних міст, акцію зміни назв місцевостей тощо.
Путівник – це розповідь про людей, їх страждання, заляканість, невпевненість, витривалість у пристосуванні до нової дійсності, подолання образ і встановлення нормальних відносин. Плюсом видання є багатий ілюстративний матеріал, який доповнює розповідь про тих, хто ставав мандрівником найчастіше не з власної волі.

Категорії : Рецензії та огляди