Жертви (не)допоможуть у польсько-українському порозумінні

Павло ЛозаУКРАЇНСЬКА МЕНШИНА В ПОЛЬЩІ№6, 2018-02-11

Від 2015 р. історики з Українського історичного товариства (УІТ) у Польщі закликають владу України та Польщі відновити співпрацю істориків двох країн. Теж зверталися у справі спільного опрацювання списку жертв польсько-українського конфлікту. «Зацікавлення нашими пропозиціями майже не було. Може, коли б поцікавилися, ми сьогодні були б на зовсім іншому рівні польсько-українських відносин і не було б дискусії про закон Інституту національної пам’яті», – вважає проф. Роман Дрозд, голова УІТ.

Понад 190 прізвищ

Панахида біля меморіалу жертв Павлокоми 2 березня 2014 р.

Голова Українського історичного товариства проф. Роман Дрозд 12 лютого має свідчити у Варшаві як свідок у справі комуністичного злочину і злочину проти людства, яке стосується вбивстава українців у Мхаві (село Ліського повіту Підкарпатського воєводства). Нагадуємо, що 17 грудня 1945 р. у цій місцевості солдати польського війська вбили сімох жителів села української і польської національностей.
З початком нового року повідомлення про підозру вчинення злочину у Мхаві та кількох інших селах Підкарпатського воєводства до польського Інституту національної пам’яті склало УІТ. – У деяких селах на списку убитих маємо не одне чи два українські прізвища, але нарахували, зокрема в Березці, більше як 160 українських жертв, – підказує проф. Р. Дрозд.
Крім Мхави, УІТ cклало заяви до ІНП у справі вбивств у таких селах, як Березка, Безміхова-Горішня, Стенжниця, Струбовиська, Бережниця-Нижня. Вже відомо, що слідства у справі скоєння злочину в Березці не буде. Прокуратура повідомила українських істориків, що розслідування в цій справі відбулося вже 2001 р. Тоді слідчі доказали, що 11 квітня 1945 р. у Березці вбито 161 громадянина Польщі української національності. І 2006 р. справу закрито.

Майже ніхто не поцікавився
Історики УІТ уже два роки опрацьовують список польських громадян української національності, які були вбиті у 1939–1947 рр. Науковці підготовляють його самі, бо як підказує проф. Роман Дрозд, «на жаль» майже ніхто не поцікавився пропозицією створити одну спільну комісію, яка опрацювала б польсько­-український реєстр жертв 1939–1947 рр. З заявою створити таку комісію в серпні 2016 р. історики звернулися зокрема до президентів і прем’єр-міністрів Польщі та України і голів Інститутів національної пам’яті.
«Метою реєстру є встановлення і перевірка персональних даних, що торкаються жертв, обставин їх смерті, а також осіб і збройних підрозділів, відповідальних за кожний злочин. Таким чином, можна було б визначити місце поховання жертв з метою гідного увіковічення місця їх пам’яті», – писали автори в заяві.
Готовий підтримати ініціативу був голова Українського ІНП Володимир В’ятрович. Однак на декларації «підтримки» співпраця завершилася. З черги його колеґа з польського боку Ярослав Щерек заявив, що польський ІНП має вже дослідницьку програму «Персональний реєстр жертв польсько-українського конфлікту у 1939–1948 рр.».
– Дійсно, польські історики з ІНП від близько десяти років опрацьовують такий реєстр. Але він за кількістю прізвищ різко відрізняється від нашого, – інформує голова УІТ.
Протягом дев’яти років працівники польського ІНП нарахували близько 6 тис. жертв (4 тис. поляків, 2 тис. українців). Історики з Українського історичного товариства суспільним чином протягом двох років зібрали близько 13 тис. прізвищ.
– Це тільки один з доказів, чому варто працювати спільно, – висловлює свою думку проф. Р. Дрозд. Науковець зізнається, що сподівався більшого зацікавлення ініціативою саме з боку Польщі. – Шкода, що польський ІНП не підтримав нашої ідеї. Унаслідок цього тепер, коли одна сторона буде робити свій окремий реєстр, друга буде мати до нього зауваги, – шкодує історик.
Про ініціативу УІТ знали теж міністр культури і міністр закордонних справ Польщі.

Важливий діалог, а не декларації
Професор Р. Дрозд пригадує, що три роки тому, після 7-річної перерви, українські та польські науковці повернулися до ідеї польсько-українського форуму істориків. Повернення наукових працівників обох держав до діалогу з найгостріших питань історії польсько-українських стосунків, безперечно, стало центральною подією 2015 р. на шляху до двостороннього примирення щодо минулого. Група мала займатися хронологічними рамками 1939–1947 рр., а перше засідання українсько-польського форуму істориків відбулося 2–4 листопада 2015 р. в столиці України. Тоді були вирішені організаційні питання, які стосуються праці форуму, окреслено основні напрями та конкретизовано теми його діяльності на 2016 р. Зустрічі мали відбуватися два рази на рік, а до спільної праці мали бути залучені дванадцятеро істориків.
Тоді теж члени Українського історичного товариства висловили готовність приєднатися до проекту. Звичайно, вони не могли увійти до форуму як його постійні члени, але хотіли брати участь у його праці.
– Ми мали тоді вже багато публікацій, які стосувалися 1939–1947 рр. і були готові до співпраці. Але після персональних змін у польському ІНП ідея провалилася, – пригадує професор. Академічний викладач зі Слупська вважає, що коли б сталося по-іншому і якби сторони були зацікавлені ідеєю спільного опрацювання польсько-українського реєстру жертв 1939–1947 рр., сьогодні все виглядало б по-іншому.
– Якби Україна і Польща хотіли насправді вести інтенсивний діалог, а не лише спиратися на декларації політиків і була б відкритість двох сторін на арґументи, сьогодні може не було б українського питання в оновленому законі ІНП, – наголошує голова УІТ. – Все одно, чи цей закон підпише президент Польщі чи ні, нам треба далі діяти і намагатися співпрацювати, – додає. ■

Схожі статті

Іспанія завершує період «амнезії минулого». Чого це вчить нашу громаду і Польщу?

ПОГЛЯДИ ■ №39, 2018-09-30 [caption id="attachment_29982" align="alignleft" width="300"] Ігор Ісаєв, головний редактор порталу PROstir.pl[/caption] Іспанія закінчує етап політики так званої «історичної амнезії». Вона полягала в тому,...