«Жаль, що там ніхто вже не живе»

Розмовляла Христина ЗаникПОДІЇ№39, 2017-09-24

Ольга Романко – лікар, майбутній неонатолог, активістка громадського життя української громади в Польщі. Вона постійно в русі й аж випромінює позитивну енергію, є також членом українського театру «Навпаки» і завжди допомагає організовувати «ЯрмаRock Фест». Оля розповідає нам про те, як у її сім’ї говорять про Акцію «Вісла», про поїздку на рідні землі та різницю між тими, хто тут народився, і тими, хто сюди приїхав.

Про історію виселення
Я й не пам’ятаю, коли вперше почула про переселення. У нашому домі завжди про це говорилося. Дідусь і бабуся теж про це розповідали, хоч і небагато. І тому ця історія про виселених людей і тих, які загинули,​ завжди жила серед нас. Пізніше я вчилася у ліцеї в Білому Борі. Одного разу в нас було завдання описати історії наших дідусів і бабусь. Ми отримали спеціальні анкети з 20-ма питаннями. Я взяла інтерв’ю в обох своїх дідусів. Саме тоді я почала цікавитись цією темою більше.

Про родину і поїздку на рідні землі
Мої батьки живуть у Лемборку. Туди переселили багато людей. Моя мама збирає в домівці давні сорочки. У них діти виступають на наших святах. Вони разом з учителями підготували програму про Акцію «Вісла» і Корчмин. Під кінець серпня їздили з нею на рідні землі.
У середині липня ми поїхали з батьками до Щевиці і Корчмина, були також у Горайці на «Фольковиську» (Любачівщина). Це ті землі, звідки походить наша родина. Бабуся по батьковій лінії – з Щевиці. Вона померла, коли мені було 3 роки, але батько розповідав про її виселення. У Щевиці є цвинтар. На жаль, церкву у 50-ті рр. зрівняли з землею. А цвинтар – загороджений, почищений. Натомість недалеко в Корчмині є повністю відремонтована церква. Ми там також були, запалили свічку. Для тата було дуже зворушливо поїхати саме туди і піти до церкви. Ми взяли з собою ориґінальні сорочки, у тому числі і з Корчмина, зробили в них фотографію біля церкви.

<strong> На рідних землях. Ольга з батьками та сестрою.</strong> Фото з приватного архіву
На рідних землях. Ольга з батьками та сестрою. Фото з приватного архіву

Дідусь по татовій лінії походить з Пашової на Підкарпатті. Колись раніше, 10 років тому, ми взяли його з собою в поїздку на рідні землі. Він спочатку не дуже хотів їхати, бо боявся, що вже застарий. Тоді ми зробили так: спочатку сказали дідусеві, що також його брат поїде, а братові, який так само не був упевнений, сказали, що дідусь їде. І так вони, почувши, що інший їхатиме, погодились.
Дідусь не дуже хотів розповідати про вивезення, трохи боявся. Та коли ми поїхали на ті землі, тоді вже почав більше говорити. Добре, що він зміг поїхати туди, де народився і жив. Це була для нього своєрідна форма очищення. Думаю, дідусеві і його братові, як вони туди приїхали, радісно стало. Вони з великим ентузіазмом розповідали про те, що пам’ятали. А виселили їх ще досить юними – було їм тоді 15–20 років.
Мама моєї мами є полькою, а тато – з Розпутя. Це присілок біля Тиряви-Волоської на півдні. Туди ми також їздили.
– Що ти відчула на рідних землях?
– Своє коріння. І цей факт для мене особливий. Жаль, що там ніхто вже не живе. Нема там уже на щодень української культури, побуту і нашої мови. Метою Акції «Вісла» було асимілювати нас з поляками так, щоб українців у Польщі не було. Це якоюсь мірою вдалося. Статистично більшість асимілювалася, не говорить українською. Але є також такі, що не піддалися. І це є доказом того, що ціль Акції «Вісла» не була досягнута. І взагалі я бачу багато молодих людей, які по-іншому дивляться на все, змінюється їхній підхід. Я думаю, що усвідомлення і пам’ять про Акцію «Вісла» принесуть користь і для українців, і для поляків.

Українці, громадяни України та Польщі
Ми різні, бо в нас різні потреби. Ми розмовляємо з польським акцентом, а вони намагаються вивчити польську. Проте важлива співпраця між нами. Наприклад, така співпраця існує при підготовці «JarmaRock FEST».
Ми розуміємо, що в тих людей, хто сюди приїхав, є інші потреби, тому ми на них зважаємо, але для нас усе ж важлива їхня акцептація підтримка. Потрібно шукати не різниці між нами, а те, що спільне. ■

Поділитися:

Категорії : Bez kategorii

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*