Заповіт, захований у іконах

Петро СкрійкаКУЛЬТУРА№13, 2015-03-29

Ось уже четвертий рік минув від смерті Юрія Новосільського. Чотири роки – це небагато часу, але для вадливої людської пам’яті усе ж чимало. Ніби минули чотири століття. Може, саме тому біля його могили 21 лютого ц.р. молилося лише кілька осіб. Вірно пам’ятає про нього тільки краківська православна церква на вул. Шпитальній. Проте він мав у своєму житті дві церкви. Другою була греко-католицька церква на вул. Вісльній, у якій хрестили його, і в якій знаходяться його ікони. Не згадую вже про каплицю Бориса і Гліба у Фонді св. Володимира на вул. Канонічій.

kaplica_borysa_i_gleba_krzyz_3_2122x2864
Каплиця Св. Бориса і Гліба в Кракові за проектом Ю. Новосільського. Фото з архіву редакції

Ті, хто знав його ближче, говорять, що він умів бути хитрим. Як природознавець я назвав би це інстинктом самозбереження. Він знав, що його малярство подобається далеко не всім, а тому може не зберегтись. І не помилявся. Він старався помістити свої роботи в церквах і костелах, бо знав, що там, напевно, збережуться. Пам’ятаю, що колись, під кінець 80-х років, він сказав мені, що дуже хотів би розписати ще якусь церкву, і що це буде остання його церква. Я одразу відгукнувся на його бажання і ми поїхали до Криниці та Горлиць, де якраз будовано дві православні церкви. Потім ми поїхали ще до владики Адама до Сянока. Як же я був здивований, коли на моїх очах він владиці вручив уже готовий шкіц проекту поліхромії для горлицької церкви. Зробив це в дорозі, а я навіть цього не зауважив. Владика Адам, у свою чергу, сказав мені в певну хвилину, що не буде спроможний заплатити йому за це малювання. Я про це згадав Новосільському, а він відразу відповів, про які гроші тут ідеться (?), що не хоче ніяких грошей, що хоче малювати цю церкву задармо. Остаточно дійшло до того малювання, але по іронії долі так склалося, що диявол у той час не спав і вислав на інспекцію побожних бабусь, а, може, й побожних дідусів, і малювання скінчилося ще перед тим, як надобре почалося.
Говорять про нього теж, що він дуже полюбляв захоплювати всіх зненацька своїм малярством. А недавно, зараз же перед четвертою річницею його смерті, здивував усіх своїми ляльками. Маю на увазі виставку в ґалереї Стармах на вул. Венгерській, 5 у Кракові, на якій експоновано проекти ляльок Новосільського. І не тільки проекти, а й готові ляльки, які за тими проектами виконав театр «Ґротеск» у Кракові. Були це проекти до казки Я.-Х. Андерсена «Кресало» для театру «Піноккіо» в Лодзі, а також до інших казок і для інших театрів. Про цю творчість Новосільського ще з його лодзьких часів мало хто знав, а я, наприклад, взагалі не знав, хоч він кілька разів пробував мені щось говорити про свої інсценізації та інсценізації його дружини Зофії Ґутковської в Лодзі, яка, як виявилося, проектувала ляльки для різних театрів у Польщі. На жаль, я тоді не був зацікавлений цією тематикою, і він, скромний, як завжди, бачучи, що мене не дуже цікавить те, про що він хоче говорити, не намагався продовжувати цю тему.
Nowosiel_2014_171_663x1000Це про неї, про цю виставку я мав намір написати коротку статтю і заразом згадати четверту річницю смерті Новосільського. Та коли я повертався з виставки і думав про ті ляльки і про ту статтю, коли вже мав у голові усю її конструкцію, вистачило б тільки перенести її на папір, що я і планував зробити відразу після повернення додому, як раптом пригадалися мені його цікаві думки про ікони, які на нас дивляться, які нас визволяють, які майже незнані. І коли я так далі задумувався над тим, як поєднати ляльки з іконами, то в моїй голові творився хаос, бо ще й інші його думки, й інші його реалізації починали мені пригадуватись. Після повернення додому я вже не написав тієї статті, бо в моєму надмірно збуреному мозку я не міг знайти жодного компромісу між ляльками, іконами і думками Новосільського.

1955 р. Рисунки ляльок для дитячого театру за проектом Ю. Новосільського. Ґалерея Стармах
1955 р. Рисунки ляльок для дитячого театру за проектом Ю. Новосільського. Ґалерея Стармах

Остаточно повернувся таки до задуму написання якоїсь, може, цілком іншої статті, під впливом іншої, але дуже знаменної, події. І знову підтвердилося те, що Новосільський любив захоплювати зненацька. Тепер маю на увазі камерну, з участю кількох осіб, конференцію в прекрасній каплиці Успіння Пресвятої Діви Марії, повній малюнків Новосільського, яка міститься у православній церкві у Кракові. Конференцію організував у зв’язку з 4-ою річницею смерті Ю. Новосільського отець Юрій Антосюк, парох краківської православної парафії. Для порядку додам, відбувалася вона у п’ятницю ввечері, 20 лютого 2015 р., тобто у переддень тієї річниці. Але перед тим, як скажу більше про цю, як я вже зазначив, знаменну конференцію, пригадаю спочатку, скільки ми, українці, мали претензій до Новосільського з приводу того, що не досить категорично ідентифікувався зі своїм українським походженням. А він, я знову про це пригадаю, мало говорив, зате часто любив дивувати. Отож, як же я був здивований, коли на цій конференції представлено найновіші порівняльні аналізи малярства Новосільського, в основному сакрального, які цілком змінюють дотеперішні переконання, що Новосільський у своїй творчості базувався на візантійській іконографії. І це, в певному сенсі, правда, але правда неповна і занадто віддалена, бо, як доказано в результаті тих найновіших порівняльних аналізів, він мав за взір іконографію Червоної Русі і Русі Галицької, саме з цих джерел черпав найбільше, а не з відлеглої Візантії чи інших, таких же відлеглих сторін. Таким чином, можна з усією певністю сказати, що його малярство повністю, по вуха, занурене в українській традиції і культурі. Найкращим доказом цього є його ікони, оточені лише з трьох сторін клеймами (бічними іконками), знизу і по боках. Так писали ікони тільки в Галицькій Русі і Русі Червоній, у той час, як у візантійській іконографії клеймами оточували цілі ікони, тобто з усіх чотирьох сторін. Чи є це якась форма заповіту Новосільського з виразним окресленням, до чиєї культури і до якого малярства належить(?). Напевно, так, це, здається, цілком у його стилі. Він знав, що колись хтось це зауважить. Я ще раніше писав у «Нашому слові», що його кубізм в абстракційному малярстві, але й не тільки в абстракційному, може випливати з геометрії українських церковних пісень.

А тепер я ще раз повернуся до тих думок Новосільського про ікони, про які я вже згадував. Повертаюся до них, бо Новосільський хоче, щоб я вийняв їх із забуття. На чому йому може залежати? Може, на тому, що, обдаровуючи нас своєю мудрістю і своїми думками, він хоче постійно жити серед нас, а тому пригадує нам при нагоді, що його ікони на нас дивляться. Бо це не ми дивимося на ікони, це ікони дивляться на нас, говорив Новосільський, який 4 роки тому сам став іконою. І є в цьому якась логіка, тому що ікони – це не образи живих, це образи померлих. Тому, наперекір нашим маревам, ми не бачимо тих святих, бо вони вже давно померли, але вони, їхні ікони, міццю своєї святості бачать нас, і в такий спосіб контактують нас з небом і Богом. Винятком є лише ікони Ісуса Христа, оскільки Ісус живий, він живе серед нас, і живе у своїх іконах, а ми можемо з ним безпосередньо контактуватися. Він бачить нас, а ми бачимо Його. Якими ж мудрими здаються нам в тому сенсі постанови Собору V i VI, які радять бути стриманими в представленні хреста у східній іконографії, віддаючи перевагу Христові живому. Саме цей Собор, позначений двома цифрами, але по суті своїй, єдиний, заборонив представляти Ісуса Христа символами – баранцем або рибою.
Контактування нас з небом, або інакше, створювання нам умов для молитви – це не єдина роль ікон. Є ще одна важлива їх роль: ікони роблять нас вільними людьми, – говорив Ю. Новосільський. А чому роблять нас вільними? Бо нас визволяють! Від чого нас визволяють? Визволяють нас з-під влади фатуму, інакше кажучи, виривають нас із усіляких пасток долі, що супроводжують людину все життя, по відношенню до яких ми цілком безрадні…
Визволяють нас також і роблять вільними людьми тоді, коли ми поневолені нашими поганими вчинками і нашими поганими думками. Водночас допомагають нам перемагати тиранство усіляких остаточних форм, які нам загрожують.
А ким у цьому контексті був для нас Ю. Новосільський, котрий переказав нам ці думки, і якого ми поволі забуваємо. Був скромним художником, писав для нас ікони. І ми вже знаємо, чому їх для нас писав. А ми завжди мали до нього претензії, що його ікони або негарні, або не всі гарні. Тепер ми знаємо, що ікони не мусять бути гарними, бо не представляють живих святих. А в небі врода вже не є важливою – у небі важлива святість. ■

Поділитися:

Категорії : Культура

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*