Ігор Ісаєв ■ ПОДІЇ ■ 2009-10-29
{mosimage}Вперше за 18 років існування незалежної України 14 жовтня, у свято Покрови, у Верховній Раді України відбулися парламентські слухання, присвячені проблемам закордонного українства. Вдумаймося: стільки років проблеми діаспори обговорювалися лише на форумах і конференціях, проте ніколи не виносилися на парламентську трибуну як окреме питання. Треба зазначити, що українська діаспора належить до найчисельніших у світі, а її ряди в наш час активно поповнюються за рахунок четвертої хвилі міґрації.
Напевне, не треба окремо відзначати, що українська держава приділяє увагу закордонному українству абсолютно непропорційну його кількості. Проте не можна говорити, що немає абсолютно нічого. Є закон України “Про правовий статус закордонних українців” від 2004 р. (щоправда, як зазначали учасники слухань, фактично правовий статус закордонного українця нічим не відрізняється від статусу будь-якого іноземця, який перебуває в Україні на постійному місці проживання), є також постанови Кабінету Міністрів “Про затвердження Програми облаштування осіб з числа закордонних українців, які повертаються в Україну, на період до 2010 р.” та “Про затвердження Державної програми співпраці із закордонними українцями до 2010 р.”, є також Національна комісія з питань закордонних українців і Міжвідомча координаційна рада з питань забезпечення розвитку зв’язків із закордонними українцями.
Відкриваючи парламентські слухання, заступник голови Верховної Ради Микола Томенко наголосив: “ми маємо, окрім громадян України, близько 20 мільйонів українців, що проживають за кордоном – це більше ніж третина нації. Після слухань ми приймаємо рекомендації, пізніше вони ухвалюються Верховною Радою як постанова”.
Заступник міністра закордонних справ Олександр Купчишин відзначив, що “пріоритетним завданням для України є підтримка українців, які проживають у прикордонних з Україною державах”. Також він поінформував, що Національна комісія з питань закордонного українства надала статус закордонного українця близько 3900 іноземним громадянам з понад 50 країн світу, а також про те, що на фінансування програми співпраці із закордонними українцями було виділено 76,9 млн. грн. За словами О. Купчишина, МЗС України активно працює над створенням культурно -інформаційних центрів при дипломатичних представництвах України – такі вже відкриті в 15 країнах світу, у тому числі – у Польщі.
Натомість Євген Чолій, голова Світового конґресу українців, був налаштований менш оптимістично. Зважаючи на сильні асиміляційні процеси в діаспорі, він закликав ВРУ щороку 10 грудня в Міжнародний день прав людини проводити парламентські слухання щодо дотримання людських та національних прав українців за кордоном; щороку 23 лютого в День рідної мови – парламентські слухання про стан української мови в Україні та в діаспорі, а також встановити день для щорічних парламентських слухань про стан української діаспори. Є. Чолій запропонував створити постійно діючу комісію з представниками СКУ, яка б проводила моніторинг ефективності чинного законодавства щодо закордонного українства та давала рекомендації вищим державним органам України. Звертаючись до народних депутатів України, голова СКУ закликав визнати воїнів ОУН і УПА учасниками боротьби за незалежність України, а також ухвалити закони про демонтаж пам’ятників, що символізують комуністичний режим.
Міністр культури і туризму України Василь Вовкун поінформував про новий проект, присвячений українським дітям “Скринька українця”, що включає комплект національно- просвітницьких матеріалів – від гімну України до українського букваря.
Керівник Бюро УГКЦ для зв’язків з органами державної влади о. Роман Небожук наголосив, що “першим прихистком для наших співвітчизників за кордоном була Церква, яка ще від початку 90-х рр. почала займатися опікою людей з України, які опинились у важких ситуаціях за кордоном”. Він наголосив на необхідності прийняття законодавчого акту про статус трудового міґранта та відзначив, що дипломатичні представництва України перевантажені і не здатні повністю допомогти своїм громадянам.
Голова Держкомнацрелігій Юрій Решетніков поінформував про перспективу створення українськ-о польської комісії з питань захисту осіб, які належать до нацменшин – української в Польщі та польської – в Україні. Відомий правозахисник Едуард Багіров запропонував розробити стратегічну програму об’єднання українських громадських організацій, а Тетяна Кузик, додатковий радник мерії Риму на Європейському континенті, висунула пропозицію створення міжнародної української школи та українських дистанційних шкіл.
Уповноважений Верховної Ради з прав людини Ніна Карпачова звернула увагу на проблеми українців четвертої хвилі міґрації. Говорячи про трудових міґрантів, Н. Карпачова відзначила нагальну проблему нарахування пенсій, проблему недотримання громадянських прав українців за кордоном. Продовжуючи тему проблем українських трудових міґрантів, голова Міжнародної громадської організації “Четверта хвиля” Олександр Шокало сказав: “Четверта хвиля повинна стати останньою хвилею виїзду українців за кордон і першою хвилею їх повернення на Батьківщину. Якщо у ХХ ст. українців можна назвати нацією депортованих, то в ХХІ ст. ми стали нацією міґрантів”. Виходячи з цього, О. Шокало наголосив, що трудовим міґрантам треба надати право не тільки обирати, а й бути обраним – оскільки близько чверті громадян України живе за кордоном.
Емоційним був виступ голови Всесвітньої української координаційної ради Дмитра Павличка, який констатував: “Пріоритетом для нас має бути українська громада в Росії. Вона – найчисельніша. Вісім років тому вона нараховувала 8 мільйонів, чотири роки тому – 4 мільйони, 2 роки тому – 3 мільйони, а сьогодні тільки два. Де поділися за вісім років 6-7 мільйонів українців у Росії? Вони змушені себе називати росіянами”.
Голова ОУП Петро Тима, підкреслюючи необхідність створення окремого державного органу з питань української діаспори, наголосив на специфіці українців, які мешкають у Польщі: “Я представляю громаду, яка, з одного боку, є автохтонною громадою, тому що включає українців Холмщини, Підляшшя, Надсяння, Лемківщини і клаптика Бойківщини, а водночас є діаспорою, оскільки українці внаслідок операції “Вісла” та пізніших післявоєнних міґрацій опинилися на півночі, заході й у центрі Польщі. Тому в Україні є потреба центрального органу, який мав би займатися проблемами українців, адже подібна специфіка вимагає професійного підходу. Ми повинні перейти від стану того, що випрацьовується на рівні ВРУ, до кращого вивчення специфіки кожної громади, щоб одна громада другій могла допомогти”, – відзначив П. Тима.
Після слухань у кулуарах Верховної Ради доводилось чути незадоволення їх учасників з приводу того, що фактично не прийнято жодного рішення. Однак, як зазначила Лариса Скрипникова, що представляла українців Карелії, “цього й не могло бути, оскільки слухання пройшли вперше, а всі наші пропозиції ми здали, і міністр культури Вовкун сказав, що вони – слушні”. Залишається побажати, щоб пропозиції були враховані українськими парламентарями, а подібні слухання відбувалися частіше.
“Наше слово” №44, 1 листопада 2009 року {moscomment}
