Ярослав ПристашІСТОРІЯ№2, 2018-01-14

Jan Pisuliński, Akcja specjalna „Wisła”, Libra, Rzeszów 2017, 457 s.

У 70-ту річницю Акції «Вісла» книжка професора Яна Пісулінського заповнила найважливішу прогалину в історії проведення виселення українців, тобто показала військові дії проти українського населення 1947 р. Адже Акція «Вісла» була найбільшою військовою операцією Польщі після закінчення ІІ Світової війни. Це наукова робота, без якої дискусія про цю подію видається у великій мірі неповною.
Мета автора – проаналізувати причини і ціль спеціальної акції проти українців у Польщі, придивитися її ходові й результатам, а також ролі апарату безпеки в ній. Професор звертає увагу на те, що, крім самого виселення селян, військо й органи безпеки боролися також з українськими партизанами, а навіть допомагали закріплювати народну владу боротьбою з польським підпіллям, забезпечували вибори, захищали і допомагали у жнивах. Врешті, автор дає відповідь прихильникам думки про необхідність виселення – чи насправді була обґрунтована така акція. Він свідомо обмежив свою роботу до території депортації, тому що інші питання вже розроблені – не аналізував розселення та умов проживання на чужині, явожнянського концтабору, а теж не обговорював дальшої боротьби з Українською повстанською армією після закінчення Акції «Вісла» (це виходило б поза рамки теми).
Книжка насичена детальним описом фактів: від аналізу ситуації після депортацій в Україну (1944–1946 рр.), яким чином польська держава боролася з українським підпіллям перед Акцією «Вісла», до опису структур, відповідальних за окремі завдання, а так само перечислення військових частин, які виселяли з конкретних територій, їх ефективність і методи боротьби з УПА. Автор звернув увагу й на те, кого саме виселяли і скільки, які були оцінки командування й уряду тощо.
Акція «Вісла», на що звертає увагу автор, мала кілька варіантів офіційних назв, записаних у документах – акція «Схід», акція «В», «Українська акція», врешті – Спеціальна акція «Вісла», яку у скороченні прийнято називати Акцією «Вісла».
Історик зазначує, що українці були єдиною меншиною, яка мала збройне підпілля. Він відкидає окреслення «банди», яке асоціюється йому передусім із грабуванням. У книжці, однак, вжито раз термін «банди УПА» без лапок. Згідно з декларацією професора – це прикра описка.
Я. Пісулінський проаналізував суперечні факти стосовно дат початку й кінця депортації та числа виселених. На його думку, правильною датою початку є 20 квітня 1947 р. (саме тоді почали діяти проти УПА перші підрозділи), а не 28 (початок виселення). Деякі джерела подають 19 квітня (перший бій), інші – 16.04 як дату початку роботи операційної групи Міністерства державної безпеки «Вісла», а ще інші – 17 квітня (тобто після початку роботи!) як дату наказу про формування цієї групи. Датою закінчення акції вважається 31 липня (день розв’язання Операційної групи), але є джерела, які вказують на те, що Командування військового округу раніше перейняло територію від Операційної групи, тобто 27 липня (на Люблінщині), а 29 липня розпущено штаб групи. Для мене суперечним видається критерій визначення початку та кінця Акції «Вісла». Якщо кінцем вважають дату розв’язання Операційної групи, то чому датою початку не стала дата заснування цієї структури, тобто 16 квітня? Подібні проблеми в періодизації ряшівський історик вказав стосовно початку та кінця етапів акції. Вони важливі, тому що тоді мінялися методи – військові набрали досвіду у виселенні, через це ефективність боротьби з горсткою українських партизанів значно підвищилася.
Нема достовірних точних джерел щодо кількості виселених. Як подає професор, виселених було щонайменше 135 000 осіб і відправлено 439 залізничних транспортів. Та він вважає, що більш правдоподібна кількість виселених людей – це майже 150 тис. Під час акції працювало 25 завантажувальних пунктів. У книжці наведено джерела, які подають різну кількість виселенців: за Євгеном Місилом – 147 175 виселених, за Державним репатріаційним управлінням та Генеральним штабом Польського війська – 140 660 (33 154 сім’ї), за Операційною групою – 149 529 осіб (26 440 сімей) у 476 транспортах. Отже, велика різниця в кількості також може бути спричинена неточністю, суперечними інформаціями, подвійним рахуванням, браком даних про пізніші виселення. Серед виселенців було кільканадцять тисяч поляків та українські чинні комуністи, які працювали в режимних органах. Під час виселення завербовано 1355 інформаторів. Виселення обійняло понад 1200 сіл, а УПА діяла тільки в 325 селах! На 22 повіти, заселені українцями, українське підпілля діяло лише в кількох, у Ряшівському та Люблінському воєводстві! У містах не проведено виселення українців, оскільки органи вважали, що це населення асимілюється або органи займуться ними пізніше.
Кількість українських партизанів так само коливається за різними джерелами – від 1340 до 3100. Перед акцією виселення Пісулінський оцінює кількість на 1500 людей, а разом з цивільною конспіративною мережею – на 2500. Ці партизани часто голодували, були виснажені, слабо зодягнені, часто хворі, траплялося багато дезертирства, добровільна здача в полон, а навіть зради. Навесні частину УПА демобілізовано. Польська влада підготувала приблизно 20 тис. людей, які мали за завдання виселяти й боротися з УПА. Тут також нема точного числа, джерела подають від 17 335 до 21 000 осіб. До боротьби з українцями вжито броньований поїзд, літаки, саперів. Ясно, що така кількість легко могла побороти партизанів без виселення людей. Як показує автор, засідки чи прочісування лісів були малоефективні. Найбільший результат давало блокування сіл, тобто відрізання від харчування та допомоги селян. Другим ефективним чинником боротьби були зради серед упівців.
Втрати Операційної групи «Вісла» становили: 92 мертвих людей (не убитих!), 182 поранених (у боях тільки 97). Військо та Корпус внутрішньої безпеки втратили 63 солдатів (серед них 13 офіцерів – це дві треті офіцерського складу) 11 у автокатастрофах (!), поранених було 102 солдатів.
Структура книжки вказує на ґрунтовне опрацювання теми. Перший розділ – це аналіз ситуації українського населення, його настроїв, стосунку до УПА, політичних планів та оцінок влади про українське населення, що залишилося в Польщі. Так само історик вказує, що не всі українці підтримували УПА, тому відпадає арґумент виселення всіх, як засіб боротьби з УПА. Перед і під час Акції «Вісла» Операційна група, Служба безпеки, військо не володіли точною інформацією про структури, кількість та розміщення українських партизанів. Багато облав робили навмання. Аналіз боротьби з УПА перед квітнем 1947 р. вказує на багато патологій у Польському війську. Чи неефективність боротьби спричинила виникнення плану «Б» – виселення? Це занадто просте пояснення. За цією неефективністю, яка повторилася під час Акції «Вісла», криється поспіх, невігластво, брак професіоналізму, непідготованість, недисциплінованість, п’янство, жорстокість, нездарність, хабарництво, конфлікти компетенцій силових органів, пропаґандивні звіти, погане технічне забезпечення. Що цікаво, перед початком Акції «Вісла» демобілізовано найбільш досвідчених у боротьбі з УПА солдатів, серед них розвідників та офіцерів. На їхнє місце прийшли новачки, а найкращі пішли в офіцерські школи. На думку автора, помилкою було вилучення з амністії українців. Тоді можна було значно ослабити сили упівців. Багато істориків і навіть радянських прикордонників також дивувалися, чому не була використана зима до боротьби з УПА, коли в лісі більше видно без листя і на снігу залишаються сліди. Нетерпеливість та очікування швидкого розв’язання «українського питання» після смерті ген. Сверчевського вирішили долю українського населення, яке не виїхало в радянську Україну.
Друга частина розповідає про підготовку до акції. Перші згадки про виселення після війни прозвучали в липні 1945 р. під час зустрічі влади в українськими представниками. Навесні 1946 р. ця ідея появилася офіційно в документах. Виселення домагався ряшівський воєвода в липні 1946 р., старости Лемківщини у серпні цього ж року теж домагалися подібного рішення. Елементом підготовки були формовані списки українців. Як потім виявилось, неточні та неактуальні, які творилися непрозоро з багатьма маніпуляціями. Я. Пісулінський подає пропозиції та варіанти щодо виселення, які надходили з різних місць до Варшави. З протоколу Польської робітничої партії випливає, що виселення мало бути формою репресії за смерть Сверчевського. Організатори передбачували створення для українців концентраційних таборів. Були також ідеї на взір нацистських чисток – повного фізичного знищення (вжито термін eksterminacja) українців каральними військовими частинами. Вже у планах більше говорилося про виселення, ніж про боротьбу з партизанами. Так воно і було, замість боротися з українськими бійцями, органи та військо боролися з цивільним населенням. Сам головний командувач Акції «Вісла» ген. Стефан Моссор прокоментував дії так: «Командири частин загіпнотизовані евакуацією, а забули про перше головне завдання, яким є боротьба з бандами».
Цікавим аналізом є питання впливу Кремля на Акцію «Вісла» (с. 121–122). Шкода, що цей пункт досить загальний. На це мала, звичайно, вплив відсутність можливості доступу до російських архівів, адже в операційній групі було кілька офіцерів радянської армії, здебільшого поляки.
До акції включено велику кількість функціонерів безпеки (385, 15 на дивізію), що мали за завдання розпрацьовувати конспіраційну сітку, здобувати донощиків, перевіряти списки виселенців, допитувати в’язнів.
Професор також вказує на повний брак знань Операційної групи про структуру УПА та кількість партизанів. Зате УПА мала інформації про плани виселення, але не дуже їм довіряла. Масштаб акції був несподіваним для командування. Завданням упівців було вижити. Не було наказу нападати на поляків, щоб не наражати українських селян на репресії. Прийнято тактику палити виселені села й обмежувати заселення території польським населенням, навіть із фізичним знищенням.
Дальші частини праці – це детальний опис етапів акції зі всіма патологіями та злочинами польських органів і місцевого населення. Перший транспорт відправлено 29 квітня зі станції Щавне-Куляшне, який 3 травня доїхав до Слупська. Психоз виселення повністю паралізував українське населення, що пасивно піддалося долі. Психоз поширювався серед поляків, які також готувалися до виселення. Варто звернути увагу на спроби польських сусідів, місцевої влади, священиків захистити українців перед виселенням чи допомогти у підготуванні до виїзду.
Найбільші втрати під час Акції «Вісла» УПА зазнала на другому етапі акції (17 травня – 14 червня 1947 р.). Деякі акції фальшивих упівців загрожували самому «Стягові». Наприклад, у Вербиці та сусідніх селах внаслідок зради виявлено мережу бункерів, де загинуло багато упівців. Після закінчення Акції «Вісла» у Польщі залишилося кількасот членів підпілля. Частина демобілізувалася, інші перейшли на Захід або в Україну. Розбито лише три сотні. Залишилося два курені та боївки СБ ОУН. Отже, ефективність виселення – дискусійна, на відміну від думки організаторів про повний успіх.
Безсумнівно, Я. Пісулінський показує справжнє обличчя Акції «Вісла» і розвінчує міф про підготовку українцями геноциду поляків на Закерзонні і плани створення Української держави.■

Схожі статті