З поглядом на майбутнє

Роман КабачійУКРАЇНА-ПОЛЬЩА№25, 2017-06-18

Український контекст на форумі в Ґданську

Україна була у центрі розмов щорічного форуму в Європейському центрі солідарності (ЄЦС), організованого за сприяння міста Ґданська. Цього разу форум мав назву «Європа з поглядом на майбутнє» і стосувався як викликів, котрі постають перед континентом, так і підбиття певних підсумків за століття від вибуху І світової війни та революцій в Росії, Україні та в інших країнах, які мали далекобіжні наслідки, відчувальні донині.

Відкриваючи зібрання, президент Ґданська Павел Адамович сказав, що Ґданськ залишається вірним своїм демократичним цінностям і, на відміну від центрального уряду, не боїться приймати біженців, як теж тішиться зі зростання великої громади українців, зосереджених при церкві св. Бартоломія.
Директор ЄЦС Базиль Керський, впроваджуючи першу дискусію про 100-ліття російської більшовицької революції, поцікавився, як тепер оцінюють її в Україні. Автор цих рядків разом із науковцем Павлом Ковалем, представником російської історичної правозахисної організації «Меморіал» Нікітою Петровим і німецьким публіцистом Корнелієм Охманом поглянули на події столітньої давності як на такі, як Чорнобиль, що промінюватимуть ще дуже довго. Причому, якщо Росія знову тоне у вихвалянні сталінського режиму та використовує його «надбання» для сучасності, то Україна розбирається зі своїми першими визвольними змаганнями. Останні для російсько-радянської історіографії були тільки «епізодом громадянської війни», українські війська презирливо зводилися до назви «петлюрівці», натомість у нас – попри те, що досить несміло, починають називати увесь більшовицький період окупацією. Можна також провести виразні паралелі з тим, як тепер режим Путіна теж намагається видати власну аґресію проти України як внутрішньоукраїнську «громадянську війну», а теперішній українській владі, як і сто років тому Центральній раді, лише війна дозволила зняти рожеві окуляри щодо північно-західного сусіда. Наслідки ж Україна розгрібає донині – на підконтрольній Києву території України останнього Леніна зняли лише в травні цього року.

Адам Бальцер: Ярослав Качинський говорить, що хотів би Будапешту у Варшаві, я би хотів радше Бухаресту, де народ не дає владі обманювати і корумпувати.

В одній з інших дискусій про Україну говорили генеральний консул України у Ґданську Лев Захарчишин та публіцистка Боґуміла Бердиховська. Зауваги останньої викликала думка генконсула про те, що власне зараз Україна почала кристалізувати свою тотожність і державність, є радше парадоксом, ніж логікою еволюції. Захарчишин вважає, що Україна буквально витягла себе з пащеки «русского мира», куди повільно котилася до моменту вибуху Євромайдану в 2013 р. Бердиховська зосередила свій виступ на переконанні присутніх у тому, що поширювана в Польщі думка про «бандеризацію» України не відповідає дійсності. Хоч, як зауважила вона, попри те, що партії «Свобода» немає в парламенті, все ж вона на парламент впливає, оскільки мейнстрім-партії беруть на озброєння радикальні гасла, розширюючи сфери впливу на електорат, подібно, як у Польщі невелика партія «Кукіз-15» впливає на Сейм рп, підкинувши «ПіСу» гасло боротьби з «бандеризацією».
Завершив форум виступ екс-президента РП Александра Кваснєвського, котрий, говорячи про виклики для ЄС, наголосив, що реальністю є повернення геополітичних розкладів між США, Китаєм та Росією, у якому Європа повинна бути єдиною, а відповідно і Польща мала би відігравати сильнішу роль у цьому утворенні. ■

Опубліковано в Останній номер, Україна-Польща.

Коментарі закриті.