«З еміґрації повернутиcя важко»

Павло ЛозаГРОМАДА№25, 2017-06-18

Українка з Польщі Ева Пержило працює в одній з найпрестижніших лікарень Великобританії. За три роки перебування в цій країні вона виросла професійно – асистує під час операції серця й легенів. Нова країна також допомогла розширити кругозір жінки та її погляди на життя. Тепер вона готова у будь-яку хвилину зібрати речі й поїхати працювати і жити в іншу країну чи навіть на інший континент. Ева розповіла «Нашому слову» про мовну асиміляцію українців у Британії, відкритість суспільства та нові можливості.

Фото з архіву Єви Пержило

Фото з архіву Єви Пержило

– Попри те, що відбуваються теракти, треба намагатися жити нормально, – говорить Ева Пержило. Саме у Манчестері 22 травня під час концерту стався теракт, у якому загинуло 22 людей.
– Хоч я на щодень живу в Манчестері, але саме цього дня щойно приїхала до міста з відпустки. Додому повернулась пізно і не знала, що сталося в місті, – каже Ева Пержило. – Наступного дня зранку розбудили мене телефонні дзвінки друзів з питаннями, чи я ціла? Звичайно, я відразу телефонувала батькам, щоб поінформувати, що все зі мною гаразд.
Ева Пержило працює кардіоанестезіологом у лікарні в Манчестері. Ця лікарня підготовлена до прийому поранених після вибухів та підпалів. Українка мешкає в районі, де проживав один з екстремістів, причетних до теракту в Манчестері. Цей теракт був один із трьох, котрі у Великобританії відбулися протягом останніх трьох місяців.

Розвиток, гроші, багатокультурність
Ева Пержило є однією з майже мільйона громадян Польщі, які сьогодні проживають у Великобританії. Статистично щороку виїжджає на острів кількадесят тисяч поляків.
– Я їхала сюди тоді, коли вже знайшла тут роботу і житло. Планувала бути півроку. Просто як спеціаліст-кардіоанестезіолог я хотіла пройти курс, щоб асистувати під час операцій серця та легенів. Шість місяців видовжилися до року, а рік – до трьох. Але лише зараз я зробила крок у своїй кар’єрі, і тепер займаю місце лікаря-консультанта, – говорить Е. Пержило, яка працює в одній з найбільших і найпрестижніших лікарень Великобританії, де проводять трансплантацію серця і легенів.
Звичайно, спочатку вона мала проблеми з мовною адаптацією.
– Навіть попри те, що знаю добре англійську, то на північно-західній Англії, де живу, розмовляють зовсім з іншим акцентом. Але з кожним місяцем я щораз більше слів розуміла, і це теж був для мене сиґнал, щоб лишитися в Англії, – розповідає українка.
Крім можливостей професійного розвитку та кращої зарплати, Англія приваблює теж іншими перевагами. Ева працює з людьми з різних європейських країн, а також з Колумбії, Австралії, Нової Зеландії, Китаю тощо.
– Англія – це культурна суміш. Люди, які живуть тут від народження, і ті, які опинилися нещодавно, мають інший підхід до дійсності, ніж у Польщі. Спільно творять суспільство, яке відкрите на різнорідність. Чи у Польщі таке можливе? – задумується лікарка.

Асиміляція – це натуральний процес
Ева, як і багато інших міґрантів у Великобританії, з часом почала шукати контакт зі своїм середовищем. Тепер вона утримує зв’язок з товаришами з українського ліцею в Білому Борі, які живуть в інших реґіонах Великобританії.

– Зберігаємо телефонний контакт, іноді зустрічаємося на змаганнях з тріатлону, яким займаємося. Звичайно, між собою розмовляємо українською мовою. Мені цього бракує і відчуваю таку потребу, – говорить лікарка, зауважуючи різницю між українською діаспорою в Англії та українською меншиною в Польщі. – Українці, які до і після ІІ Світової війни приїхали у Великобританію, схожі на наших дідів і батьків. Проте їхні діти й онуки, яких зустрічаю, зокрема, в церкві, не зберегли української мови.
Саме там, у церкві, одну літургію, на яку приходять англійці українського походження, відправляють англійською.
– Здається, місцеві українці, зокрема молодь, не зберегли рідної мови через те, що було їх тут замало. Тепер усе міняється у зв’язку з напливом еміґрантів з України, – продовжує розповідь жінка, звертаючи увагу, що процес асиміляції стосується не тільки тих, що народжуються на еміґрації.
– Мої польські товариші, які живуть в Англії, постійно вдома розмовляють польською, але їхні діти після року перебування за кордоном – уже виключно англійською. І хоч вони походять з Польщі, проте в майбутньому будуть вважати себе англійцями, – робить висновок лікарка.

Повертатись чи їхати далі?
Більшість людей, які виїжджають за кордон, відвідують своїх рідних з нагоди свят.
– Я зустрічаюся з батьками два-три рази на рік. Але було б так само, якби жила у Варшаві, – говорить Ева.
Її мати хоче, щоб вона повернулася до Польщі. Батько має протилежну думку. Вона сама наразі вирішила залишитися в Англії.
– З еміґрації повернутись важко. Еміґрація – це процес, у якому людина через різні обставини швидко звикає до нового місця. Мене з Великобританією зв’язує праця. Проте маю також дуже комфортну ситуацію, бо можу спакувати баґаж, сісти в літак і полетіти далі. Не маю жодних внутрішніх перешкод, щоби переселитися в іншу державу, а навіть на інший континент. У моїх планах – Австралія, – заявляє кардіоанестезіолог і продовжує: – Ми в Польщі звикли, що треба мати свою квартиру або дім. У Великобританії все по-іншому – мій дім там, де матиму контракт.
Єва має помешкання у Варшаві, проте каже, що це скоріше місце, де зручно зустрітися з батьками, які живуть у Щецінку.
Для багатьох міґрантів тепер важливим є питання «Брексіту», тобто виходу Великобританії з ЄС. Але лікаря ця проблема не лякає.
– Дискусій на цю тему є дуже багато. Англія постарається затримати тут людей, які заробляють добре і платять високі податки. Тому, на мою думку, держава надаватиме різного роду побутові карти або прискорюватиме надавання резидентури, – вважає Ева Пержило, яка на одержання статусу резидента мусить чекати ще три роки.
– А карта резидента – це останній крок до громадянства Великобританії, – пояснює українка. ■

Опубліковано в Громада, Останній номер.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *