(гс) ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №48, 2015-11-29
≪Nowa Europa Wschodnia≫, № 6/2015, Wrocław, С. 174
У своєму тематичному центрі двомісячник «Нова Східна Європа» (НСЄ) цього разу поставив Межимор’я – політично-географічну ідею співробітництва держав між Балтійським та Чорним морями. Її прихильником, зокрема, є новообрана влада в Польщі.
З ким?
У своїй філософії Межимор’я передбачає співпрацю держав, серед них також України, з метою захисту від аґресивної політики Німеччини та Росії. Першим розглядає питання Павел Залевський, польський політик, співголова Форуму польсько-українського партнерства. У тексті «Краще ніж перед війною» він переконує, що Польща не повинна лобіювати цей проект. Не йдеться тільки про те, що Німеччина вже не є ворогом. Важливо й те, що Угорщина, Чехія та Словаччина, потенційні учасники ініціативи, мають зовсім інший погляд на політику Владиміра Путіна. Вони, зокрема, хочуть знесення санкцій та розвитку ширшого співробітництва з Москвою. Тему продовжує чеський журналіст Мартін Егль у тексті «Польська зрада». Вже сама назва багато говорить про можливе співробітництво і репутацію Варшави у південного сусіда. У титульній «Зраді» йдеться про те, що уряд Еви Копач спочатку, як і інші в реґіоні, не погодився на квоти щодо прийняття сирійських біженців, а потім повністю змінив думку. Цього уряду над Віслою вже нема, проте в Празі помітили, що представник нової влади президент Анджей Дуда й досі не запланував туди візиту. У Вільнюсі Межимор’я також не має найкращої бази. Про хвилювання щодо росту рангу Польщі, а й прив’язування політики до відносин з польською нацменшиною в Литві, говорить текст «Нереальні вимоги». З наступних матеріалів видно, що Межимор’я так само не має друзів у Бухаресті і Будапешті. Цікаво, як в цьому контексті лідери «Права і справедливості» розвиватимуть даний проект. Він мав бути складовою частиною активної власної позиції щодо цієї, випрацьованої на форумах Європейського Союзу.
На війні
Після геополітичної теми «НСЄ» пропонує портрет «відомого приятеля» українців, кс. Тадеуша Ісаковича-Залеського. Цей неформальний лідер кресових середовищ у Польщі, як зазначено в заголовку статті, знаходиться на «війні з бандерівцями». Це трохи ширший штрих, в якому згадано й гарну карту духівника з часів «Солідарності». Проте остаточний висновок зводиться й так до його фобій щодо українських радикалів. Їх розкривають у тексті, зокрема, голова Фонду польсько-українського співробітництва Ян Пєкло та голова Об’єднання українців у Польщі Петро Тима. Свого часу погляди духівника роздратували й його колишніх друзів з «Газети польської» («ГП»): «Удвох знаємо, що те, що ти писав, було неправдою, бо не бандерівці зробили цю революцію, а люди, які не хочуть бути під чоботом Кремля», – наведено в тексті пряме звернення до духівника головного редактора «ГП» Томаша Сакевича.
З закритого і скоріше нереформувального світу кс. Ісаковича видання переносить читача до важливої проблеми українців – що робити з Донбасом і Кримом? Тут історик Андрій Портнов аналізує погляди популярних західноукраїнських інтелектуалістів, які вважають, що покинення анексованих й окупованих територій пришвидшить демократизацію держави. Але Портнов переконує, що така думка не менш небезпечна, ніж східноукраїнська публіцистика, автори якої наголошують на брак відмінностей між українським та російським народами. З цією тематикою перегукується матеріал Томаша П’єхала про виклики історичної політики в Україні. Автор позитивно оцінює боротьбу українців з радянською спадщиною. Водночас у такому процесі, як повернення пам’яті про УПА, він прогнозує загострення діалогу між Варшавою та Києвом з історією у тлі. П’єхала називає також кілька ініціатив, які все ж могли би сприяти такому діалогу.
Росія, Литва тощо
З української тематики у виданні варто поцікавитися й розмовою з публіцистом Денісом Казанським про створене сепаратистами сьогодення на Донбасі. Не менш цікавий матеріал Томаша Тарґанського «Міти руські», у якому розкривається суть боротьби України та Росії за спадщину св. Володимира Великого. «Нова Східна Європа» в цьому виданні, хоч і присвячує їй багато місця, все ж ніколи не обмежується до України. Свій погляд на реальність «НСЄ» в Росії презентує в розмові російський сатирик Віктор Шендерович. У свою чергу, авторка Анна Ґломб у тексті з промовистим заголовком «А мало бути так прекрасно!» досліджує «еквілібристику» кремлівської команди навколо бюджетно-економічних питань. Щоб росіяни не відчували себе біднішими, то в офіційних статистиках їм дописують передбачувані доходи з тіньової економіки. Про те, як живеться сепаратистам під патронатом Москви, розповідає матеріал Пйотра Олексого «Сепаратистські проблеми». Тут на розгляд взято Придністров’я. «Поїзд у Литву» – це у свою чергу цікавий репортаж про діяльність виборчої акції поляків у Литві та її лідера. Як правило, про них говориться в контексті захисту польської освіти чи права на назви вулиць і прізвищ польською мовою. Але вже рідше про альянс з Москвою, сепаратизм чи використовування питань меншин у політичних цілях. Автор Збіґнев Рокіта цю інформаційну прогалину заповнює.
Сторінками «НСЄ» варто дійти до уривків нової книжки Земовита Щерека «Татуювання з тризубом», а також рубрики «Рецензії». Там пропонують багато цікавих книжок, також присвячених українській тематиці.
