Павло Лоза ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №8, 2016-02-21
«Найскладніше є зачати роботу і вказати, же можеме разом творити цікави проєкти. І то в такий спосіб, жеби нихто не почував ся примушений до роботи, але мав з ней велике задоволеня», – говорить Григорій Суханич, секретар ланки Об’єднання лемків у Кракові, який розказує про молоде лемківське середовище у Кракові, його ініціативи та діяльність.
Павло Лоза: Ви у Кракові зорганізували вертеп, з яким були на Лемківщині та Словаччині. Багато хат вам удалося відвідати?
Григорій Суханич: Відвідали зме приблизно шістдесят хат в два дни. Колядували по польскій та словацкій стороні Карпат. На Словаччині ходили зме по Бехерові. Бехерівске селечко пів на пів: греко-католики і православні. А з того, што-м ся довідав, там від штирьох років нихто не колядував. Люде били позитивно здивувани нашим вертепом. Та тим, же хтоси з Польщи може прийти з нашом бесідом і співом, до того іщи підтримувати колядничу традицію.
Помічаєш різницю між лемками, які живуть у Польщі, та руснаками на Словаччині?
Треба сказати, што ціла ідея вертепу в мене взяла ся з того, што я скоріше запізнав молодих людей з Бехерова, котри потім водили нас по селі в часі колядуваня. Вдарило ня тото, як товдиль барз тепло мене прийняли, хоцки перший раз у житі мене виділи. До хижи ня взяли, угостили, накормили. Але тіж барз мене вдарило, же попри тото, же зме сут єднакима людми і єдине, што нас ріжнит, то границя польско-словацка, то під час бесіди фурт било підчеркуваня такой опозиції – же ми то ми, а ви то ви. І в мене в голові таке думаня глибоко сідит. Наши люде з Польщи кажут «їхам на словаки», а чом не можеме казати «їхам на руснаки»? Це все зробив комунізм. Колиси такого не било. То добре видно на нашим фільмі з Бехерова, де на кінци є інтервю зі старшом паньом. Они радят, як мої бабця, і єм впевнений, же кед би ся во дві зійшли, то балакали би разом, як дві добри сусідки, котри ціле житя в єднім селі мешкают. Натомість наша мова вже є спольщена, а мова руснаків зо Словаччини є зісловачена. Што не значит, же гнеска не знаме ся єден з другим добесідувати. То факт, сут поодиноки слова, котрих не розумієме, але то дрібниці. За дуже маме зо собом вспільного та за дуже можеме корисного разом зробити, жеби зме дозволили собі на такий «комфорт», же не знаходиме ся понад границьом. Што веце, до війни наши дідове ани би не подумали, же можна таки «комфорти» брати до уваги.
Ти згадав про фільм з колядування. Крім нього, в мережі Youtube є теж запис з акції «Лемківский Флешмоб» у Вроцлаві та відео «Лемківске Last Christmas». Звіки такі ідеї?
Вроцлавский «Флешмоб» організувало радіо «Лемко», ми лем брали участ. Але саме то вказує добру вспівпрацю медже нашима організаціями, інакше би зме не просили редакторів, жеби приїхали нагривати наш вертеп. Треба лучити сили з іншима, бо самому можна зробити дуже, але в купі іщи веце. Крім стоваришиня «Lemko Tower» та інтернетового радіа радіо «Лемко» вспільна робота іде тіж з краківском ланком Об’єднаня українців у Польщі. Разом ведеме молодіжний ансамбль танця «Барвинок», який є гілком «Лемківского перстеника» з Гладишова. У Кракові «Лемківске Last Christmas» це чисто ініціатива краківской ланки Об’єднаня лемків. Одкаль таки ідеї? Хтіли зме ся однайти в тім сучасним світі, де комерція прибує ся вопхати в наше житя з кожной страни. Ми хотіли включити ся в той модерний нурт, але не робити того в такий спосіб безрефлексійний, лем зробити так, жеби то мало якису нашу рису. І зато тоту співанку, яку чуєме в центрах гандльових шторока, переоначили зме на нашу мову. Ми вказали людям, же можна зробити тото по-нашому. А тепер видиме, же висвітліня фільмів ци то з вертепу, «Флешмоба» ци «Лемківского Last Christmas» ідут в тисячи. Значит ся, напрям в нас хибаль добрий.
Усе, певно, має якусь мету?
Хотіли зме оприлюднити інформацію, же як приїхаш у велике місто, наприклад, до Кракова, то є штоси таке, як Об’єднаня лемків, і там інших молодих людей стрінеш. Гнеска середня віку в гуртку – менше тридцят років. По-друге, добрі буде, кед мешканці Польщи дізнают ся, же сут в їхній державі таки меншини, яки святкуют Різдво Христове по-інакшому – за іншим календарем, зо свойом колядком, і – што найголовніше – не ганбят ся того. По-третє, хотіли зме вказати, же не треба сідити лем у старих схематах, же ми яко молоди можеме зробити таке, што ся буде любило і молодим, і старшим. В гнешніх часах молодіжне житя зосередило ся на соцмережах, ґамбо-книжці (ідеться про Фейсбук – ред.), домінуюча є культура образу. Тому ми зробили «Лемківске Last Christmas», відео з колядуваня в Бехерові, ци допомагали при вроцлавским «Флешмобі». Жеби люде виділи, же гев в Кракові, і не лем в Кракові, штоси ся діє. Відгук є великий, пишут до нас люде з Канади, України ци Словаччини, яки сут дуже зворушени нашима фільмами. А вроцлавский «флешмоб» вказували навіт в «Вістях» українского 5 каналу!
Скільки зараз осіб у ланці?
є 15 осіб, з чого студентами не сут 4 особи. Ци нас багато? Хибаль могло би бити веце, бо самих молодих лемків, думаю, в Кракові буде зі сто осіб. Це головно люди з гір, але тіж є дві лемкині – студентки з України. Це внучки переселенців з Полян біля Криниці, обі співают у хорі в греко-католицкій парафії у Кракові. Вони знали про своє походженя, але в Кракові кус глибше почали пізнавати лемківску культуру.
До праці в ланці треба молодь намовляти, чи вже, коли вона сама бачить, що його творять молоді люди, сама залучається?
Люди приходят етапами. Почало ся штири роки тому. Сама ланка била заснована в половині девяностих років і барз файні діяла до половини років двотисячних. В ланці діяли братя Еміль і Славко Гойсаки та дуже інших людей, яки гнеска далі роблят на суспільній ниві, некотрих можна юж іменувати людиною-інституцією. Но, але студія скінчили ся, то і шитки розїхали ся по світі. Лишили ся лем старши люде і де-факто ланка припинила діяльніст. Ми зме зробили реактивацію штири роки тому. Шитко ся почало од таких барз приземних справ, била потреба організувати забави в Кракові. Тоти забави файні нам виходили і є так до тепер. На остатню прийшло 160 осіб і то наш рекорд. І як люде виділи, же ланка діє, то і штораз веце людей зачинало з нами працювати.
Що робити, щоб молоді хотіли працювали суспільно?
Думам, же шитко починає ся від хованя та авторитетів, яки знают включити парунадцятилітнього чловека у спільне діло. Як хтоси робит від малого, то приходит до Кракова і свою дорогу до церкви ци громади найде. Тепер ланку творят студенти, яких в котрисим моменті ОЛ до себе притулило. Ци то Вікторія Гойсак в ансамблі «Лемківский перстеник», ци оргкомітет «Ватри» в Ждині, який доручав нам допомагати при Святі лемківской культури, як опікунам для ансамблів, ци в ролі конферансьє. Вже пару років діє в Горлицях лемківский Центр культури імені Антонича, якого шеф – Наталія Гладик – не лем просит шитких охочих на прецікави події, але тіж сама організує для нас, молодих, школіня і товариски стрічи. Але відомо, як то є з молодима людми, сам то бачу на «Сарепті» чи в ОЛ. Найскладніше є зачати роботу і вказати, же можеме разом творити цікави проєкти. І то в такий спосіб, жеби нихто не відчував ся примушений до роботи, але мав з ней велике задоволиня. Саме таке било з колядом. Перше, – ми зме зорганізували її, жеби піти до наших людей по польскій і словацкій стороні, жеби вказати, же зме сут разом. Най би шитки знали, што факт, же поділили нас границьом, не нашмарит нам того, же сами будеме тривати в тим поділі і його плекати. А друге, – дуже било на коляді людей віком 15, 16, 17 років, шитки з Лемківщини. Багато з них в 2014 ци 2015 році перший раз робили при «Ватрі» у Ждині. Маме почутя, же людей в таким віці треба ґу собі притягати, включати їх в роботу, бо час до 18 року житя то часто тот момент, коли наши люде ся деси тратят. Відходят від Церкви, суспільной роботи, нашого товариства загалом. Як хтось перед 18 роком житя почне суспільну роботу, то, як бесідуют лемки, «іде му за шкіру», значит ся, буде переконаний до праці на суспільній ниві. Сам це бачу по собі. Мене тіж у якисій мірі заохочували, жеби-м працював при «Сарепті», в об’єднані. Але гнеска роблю не тому, што треба, але тому, што тото мене тішит. На превеликий жаль, старши діячи часом боят ся або просто не хочут допускати молодих до роботи. А довіря треба мати і в своїх спадкоємців інвестувати, бо інакше, як то буде, коли нас не стане? З другого боку, не можна чисто одречи ся старших, не слухати їхніх вказівок. В нас в Кракові головом є Грицко Троханівский. Це досвідчений діяч, праці в ОЛ не лишат, хоцки юж має свою родину, дітей. Але то не заваджає йому працювати з нами як з рівнима собі, а нам користувати ся його досвідами.
Саме. Ти та інші члени ланки – зараз переважно студенти. З часом почнете жити своїми справами, будете мати свої сім’ї. Знов комусь прийдеться «реанімувати» ланку?
То все залежне од нас. Кед ми сой запрацюєме, штоб хтоси молодший перейняв роботу од нас, то ланка буде діяти. Діти, родина, це не препона для суспільного діяня. То наш старунок, ци то далі буде фунґувало, ци зас треба буде організувати ратункову акцію.
Дякую за розмову. ■
